Постріл, що пробудив світ відкрити очі на Голодомор: 111 років тому народився Микола Лемик

"Еспресо.Захід" розповість про життя Миколи Лемика, чий земний шлях був хоч і коротким, але увійшов в історію боротьби за українську незалежність. 

Ранні роки та формування світогляду

Микола Лемик народився 4 квітня 1914 року в селі Солова, що на Львівщині, у бідній селянській родині. Попри скромні статки, його батько доклав усіх зусиль, щоб дати синові освіту. Після закінчення сільської школи Микола вступив до гімназії, де проявив себе як здібний учень, а згодом навчався на математично-природничому факультеті Львівського університету. 

Саме в цей період, перебуваючи в інтелектуальному осередку столиці Галичини, він познайомився з ідеями українського націоналізму. В університеті вступив до юнацтва ОУН, а згодом перейшов до бойового відділу.

У той час захід України перебував під польською владою, а на сході, в межах СРСР, українці зазнавали жорстоких репресій. Голодомор 1932–1933 років, штучно організований радянською владою, став для молодого Лемика і його однодумців символом гноблення українського народу. 

Ця трагедія спонукала його до активних дій у лавах ОУН, де він швидко привернув увагу своєю кмітливістю, виваженістю та рішучістю.

Атентат 1933 року: постріл, що сколихнув світ

У 1933 році, коли в Радянській Україні Голодомор досяг свого піку, ОУН вирішила привернути увагу міжнародної спільноти до геноциду українців. Керівництво організації, зокрема тодішній бойовий референт Роман Шухевич і провідник Крайової Екзекутиви Степан Бандера, розробило план атентату на радянського дипломатичного представника у Львові. Метою було не лише покарати одного з представників режиму, а й використати судовий процес як трибуну для розголосу правди про злочини більшовиків. 

Виконавцем обрали 18-річного Миколу Лемика — юнака, який поєднував у собі інтелігентність і молодечий запал, до того ж він умів поводитися з вогнепальною зброєю. А ще важливий момент — вік Лемика, бо за польськими законами засудити до розстрілу могли лише з 21-річного віку.

За детально розробленим планом 21 жовтня 1933 року Лемик увійшов до радянського консульства у Львові під виглядом відвідувача, який записався начебто для консультації щодо виїзду в Радянську Україну. Він мав потрапити на прийом до консула, але в кабінеті був так званий секретар, яким виявився високопоставлений агент радянської спецслужби Олексій Майлов. Після короткої розмови Лемик дістав пістолет і вистрелив у Майлова, промовивши: "Це тобі від Організації Українських Націоналістів за муки і смерть наших братів та сестер". Цікаво, що Лемик ліквідував не того, кого планувалося спочатку, але Майлов був не менш значущою фігурою — представником сталінського апарату.

Як і було заплановано, Лемик не тікав із місця злочину, а здався польській поліції. Його арешт і подальший судовий процес, який розпочався 30 жовтня 1933 року, привернули величезну увагу. Захищали юнака відомі українські адвокати — Степан Шухевич і Володимир Старосольський. Під час слухань Лемик відкрито заявив про політичні мотиви свого вчинку, наголошуючи на геноциді українців. Судовий процес став справжньою сенсацією: про нього писали газети в Галичині та за кордоном, а українська молодь влаштувала демонстрацію на підтримку Лемика біля будівлі суду.

Хоча Лемик одразу повідомив правоохоронним органам, що його вчинок – це протест проти Голодомору, організованого сталінським режимом в Україні, та на суді прокурори хотіли довести, що ОУН такими діями мали намір посварити СРСР і Польщу, тому адвокатам доводилося часто повертатися до суті справи, щоб пояснити мотиви Лемика. 

Завдяки своєму віку Лемик уникнув страти. Натомість його засудили до довічного ув’язнення. Відбував покарання у політичній в’язниці "Святий Хрест" під Варшавою.

Подальша боротьба і трагічна доля

Довічне ув’язнення не стало кінцем боротьби Лемика. У вересні 1939 року, коли Польща зазнала нападу нацистської Німеччини, він скористався хаосом і втік із в’язниці. Повернувшись до активної діяльності в ОУН, Лемик одружився з Любою Возняк у 1940 році, взявши шлюб під псевдонімом Синишин, щоб уникнути переслідувань. У цей період він також навчався на військових курсах ОУН у Кракові, готуючись до нових викликів.

Після проголошення Акта відновлення Української державності 30 червня 1941 року у Львові ОУН направила три похідні групи на східні терени України для поширення ідей незалежності. Лемик очолив одну з них — Середню групу. Проте його місія була перервана: у жовтні 1941 року в місті Миргороді на Полтавщині його заарештували німецькі спецслужби (СД). Невдовзі після цього гестапо розстріляло Лемика. Точне місце його поховання залишається невідомим.

Пам’ять про Миколу Лемика сьогодні

Микола Лемик став символом самопожертви та боротьби за справедливість. Його атентат 1933 року не лише привернув увагу до Голодомору, а й продемонстрував світові рішучість українців чинити опір гнобителям. Сьогодні його ім’я вшановують як одного з героїв національно-визвольного руху.

У сучасній Україні пам’ять про Лемика увічнена в назвах вулиць і провулків, зокрема в Полтаві. Вже кілька років про його життя тривають зйомки фільму  "Лемик. Постріл в обороні мільйонів". Для багатьох українців Лемик залишається прикладом молодої людини, яка, попри свій юний вік, узяла на себе величезну відповідальність і віддала життя за ідею вільної України.

Життя Миколи Лемика – це історія про самовідданість і боротьбу за правду. Його вчинок може бути суперечливим із морального погляду, однак на той час це була поширена форма протесту проти злочинів, які не можна було ігнорувати. Поки весь світ вперто не чув і не бачив голодних смертей в Україні, 18-річний юнак зміг привернути увагу до геноциду українців. Сьогодні він нагадує нам про ціну свободи та важливість пам’ятати тих, хто її відстоював і досі відстоює.

Читайте також: Загинув напередодні доленосних виборів: 26 років тому не стало В'ячеслава Чорновола