Загинув напередодні доленосних виборів: 26 років тому не стало В'ячеслава Чорновола

Про непересічного політика, який вірив у вільну та сильну Україну, розповідає "Еспресо.Захід".

Формування духу боротьби Чорновола і клятва боротися за Україну

В'ячеслав Чорновіл народився 24 грудня 1937 у селі Єрки Черкаської області – за два роки до початку Другої світової війни –в інтелігентній вчительській сім'ї. По батьковій лінії Чорновіл походив з козацького роду Чорноволів, по материній - з родини українських цукрозаводчиків та меценатів Терещенків.

Під час війни, упродовж 1941 – 1944 років, його рідне село, як і вся Черкащина, перебувало під контролем німців. Про цей період життя малого В'ячеслава відомо небагато, адже він був ще зовсім дитиною. А оскільки його батько, Андрій Чорновіл, працював сільським учителем і мав проукраїнські погляди, сім’я переживала труднощі, які не полишали їх ні тоді, ні через ставлення до радянської влади.

Коли В'ячеславу було сім років, він пішов до школи,  одразу до другого класу, адже читати й писати вмів ледь чи не із 4-річного віку. 

Тим часом його батько неодноразово зазнавав переслідувань з боку радянської влади, ще 1937 року інтелігентного проукраїнського вчителя звинувачували у "буржуазному націоналізмі", а після Другої світової ситуація лише загострилася. Сім'ї доводилося переїжджати з села в село, міняючи місце роботи.

Ці події також мали відчутний вплив на юного В'ячеслава. Атмосфера в родині та переслідування батька доклалися дол формування в ньому духу боротьби та непримиренності до несправедливості. Тому вже в юності він свідомо обрав шлях дисидента та борця за права українців.

А закінчивши школу із золотою медаллю 1955 року, Чорновіл вступив до Київського державного університету імені Тараса Шевченка (нині національного) на філологічний факультет, де вивчав українську мову та літературу. Саме в університетські роки він почав цікавитися громадською діяльністю та національним відродженням. Тоді ж зацікавився і журналістикою. А під час випускного вечора пішов на Володимирську гірку і дав клятву, що все життя буде боротися за Україну.

В’язень совісті: як Чорновіл став символом спротиву

В'ячеслав Чорновіл, Фото: з відкритих джерел

Після випуску у 1960 році В'ячеслав Чорновіл почав працювати журналістом і поступово все більше заглиблювався в політичні теми, що згодом визначило його подальший шлях. Власне встиг попрацював у редакціях різних українських газет. 

Зокрема, упродовж 1960 –1963 років молодий Чорновіл був спочатку редактором, а потім старшим редактором передач для молоді. Тоді у травні 1963 року переїхав до Києва, щоб продовжити наукову роботу з історії української літератури. Відтоді до вересня 1964 року працював на будівництві Київської ГЕС і жив у Вишгороді.

Власне у 1960-х роках він став одним з лідерів дисидентського руху в Україні. І був одним з найяскравіших організаторів та активістів цього руху, що в 1960 — 1970-ті роки протистояв тоталітарному режимові, виступав за відродження України, її мови, культури, духовності, державного суверенітету.  У 1965 році разом з Іваном Дзюбою та Василем Стусом у кінотеатрі "Україна" на прем'єрі фільму Параджанова "Тіні забутих предків" з протестом проти арештів української інтелігенції. Після цього виступу його звільнили з роботи, неодноразово викликали на допити, а вдома проводили обшуки.

У 1966-му В’ячеслав Чорновіл відмовився свідчити у справі проти своїх друзів – братів Горинів, Мирослави Зваричевської і Михайла Осадчого. Навіть попри те, що на той час вони визнали провину і потреби уникати свідчень вже не було. За що був притягнутий до суду і отримав свій перший вирок. Тоді Чорновола засудили до трьох місяців примусових робіт.

Наступний вирок йому оголосили 15 листопада 1967 року. Тоді Львівський обласний суд обрав жорстокіше покарання – 3 роки ув'язнення в таборах суворого режиму. Причиною і цього разу виявилася журналістика, а саме те, що В'ячеслав Чорновіл уклав документальну збірку "Лихо з розуму" із матеріалами про арештованих 1965 року шістдесятників.

У 1970 році він заснував журнал "Український вісник" і став його редактором. Тут оприлюднювали матеріали самвидаву та хроніки національного спротиву. А лише за два роки його знову арештовують.  Тоді, у 1972 році, він витримав 83 допити, але й надалі ніколи не свідчив проти друзів. Переказують, як один із слідчих спересердя запитав В’ячеслава Чорновола: "Ну добре, от уявімо, є ваша незалежна Україна. І ким ви там себе бачите?". І почув у відповідь: "Як ким? Редактором опозиційної газети".

Того ж таки 1972 року йому присудили 6 років таборів і 3 заслання. Відбував термін у мордовських таборах для політв'язнів, а 1975 року разом із Борисом Пенсом В'ячеслав Чорновіл написав книгу "Хроніка таборових буднів", її вдалося нелегально передати за кордон і рік по тому опублікувати у журналі "Сучасність". 

"Якби мене запитали, чи жалкую я за тим, як склалося моє життя, про відсиджені 15 років, я б відповів: анітрохи. І якби довелося починати все з початку та вибирати, я б обрав життя, яке прожив", – сказав український діяч свого часу.

Чорновіл продовжував писати у таборах, на засланні. А 1978 року його прийняли до ПЕН-клубу. Пізніше він також став членом Української гельсінської групи, а згодом Української гельсінської спілки. 

Чорновіл у національно-визвольному русі  на шляху до незалежності України: символом спротиву

Восени 1985 року після всіх ув'язнень В'ячеслав Чорновіл повертається до рідної України, до Львова. Повертається до видання журналу.

Тим часом у вересні 1987 року у Львові створюється "Українська ініціативна група за звільнення в'язнів сумління". До її складу увійшли Михайло Горинь (голова), Василь Барладяну, Іван Гель, Зорян Попадюк, Степан Хмара та сам В'ячеслав Чорновіл.

Навесні та влітку 1988 року Львів, а за ним і всю Україну охопили перші політичні мітинги. В'ячеслав Чорновіл, як співорганізатор і неповторний оратор усіх акцій протесту, підсумував цей період відомою статтею "10 днів, які сколихнули Львів". 

Тоді ж таки поряд із "Українським вісником" В'ячеслав Чорновіл започатковує оперативне інформаційне видання "Експрес-випуск "Українського вісника"". Його гарячі номери розходилися рекордними для самвидаву кількостями.

З моменту створення 1989 року Народного Руху України (НРУ) В'ячеслав Чорновіл був його членом і членом Великої Ради, а з грудня 1992 року очолив НРУ.

Весною 1990 року В'ячеслав Чорновіл переміг на виборах до Верховної ради та Львівської обласної ради. І вже у липні 1990 року він виступив ініціатором проголошення Декларації про державний суверенітет та Акту проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 року. 

А на президентських виборах 1 грудня того ж року за В’ячеслава Чорновола віддали голоси 7 420 727 голосів українців (23,27%). Він зайняв друге місце слідом за Леонідом Кравчуком.

Тим часом після обрання Гетьманом українського козацтва, на Великій раді 21 червня 1992-го в Переяславі-Хмельницькому Чорновіл проголосив зречення присяги на вірність московському цареві, даної на Переяславській раді в 1654 році.

Окрім того, із 1995 року політик став членом української делегації в Парламентській Асамблеї Ради Європи. А на парламентських виборах 1998 року очолюваний ним Народний Рух України займає друге місце, набравши 9,4 % голосів, поступившись лише комуністам. 

Трагічна загибель за нез'ясованих обставин в автокатастрофі

У ніч з 24 на 25 березня 1999 року авто українського політика, журналіста, правозахисника і політв'язня В'ячеслава Чорновола потрапило у смертельну аварію на Бориспільській трасі поблизу Києва. На той момент йому був 61 рік. Але трапилась неочікувана ДТП саме напередодні доленосних для України виборів, коли вся історія мала шанс піти зовсім іншим шляхом. 

Вони саме поверталися з поїздки до Кіровограду. Тоді Чорновіл намагався запобігти роз'єднанню "Народного руху" й з цією місією здійснював об'їзд різних міст та областей.

Трагедія сталася на 5-му кілометрі автотраси. Чорновіл перебував на передньому пасажирському сидінні "Тойоти", коли вона влетіла у навантажений зерном КаМАЗ з причепом. Він та його водій Євген Павлов загинули відразу, прес-секретар політика, відомий журналіст Дмитро Понамарчук, який у той час відпочивав на задньому сидінні, отримав ушкодження, але лишився в живих.

За даними Понамарчука, Чорновіл вмер не відразу й виконавці замаху на нього - а він, як і молодший син політика, Тарас Чорновіл, та чимало інших близьких та рідних керівника Руху вважають, що то був саме замах - мали ще кілька хвилин, аби "добити" В'ячеслава Максимовича.

"Є один період після катастрофи, де я не міг контролювати ситуацію. Приблизно, я з лікарями встановив, 5-7 хвилин. Цього було б достатньо, щоби вбивці повбивали тих, хто був на передньому сидінні. Чому мене не добили? Тому що я впав із заднього сидіння на підлогу", – вже багато часу потому, 2018 року, сказав.

Тим часом, за словами колишнього заступника генерального прокурора України Миколи Голомші, Чорновіл та Павлов після зіткнення з КамАЗом нібито були ще живі і їх, як він стверджує, добивали кастетом.

"Ми розслідували справу про вбивство Чорновола… І встановили, що Чорновола було вбито. Було вбито чотирма ударами кастету у потиличну ділянку голови і таким самим кастетом було добито водія", – казав ексзаступник генпрокурора восени 2021 року в ефірі 4 каналу.

Причиною смерті стало не ДТП, переконував він. Він підкреслював, що в автівці буди вимкнені подушки безпеки. І говорив про те, що вони встановили підробку огляду місця події, вбивство на Волині основного свідка, а експерт не проводив розтин тіла В'ячеслава Чорновола.