Від Сяну до румунських гір: 107 років тому у Львові створили Українську Національну Раду ЗУНР

Про передумови створення Української Національної Ради ЗУНР, її очільника та що відбулось у день проголошення, розповість "Еспресо.Захід".

Передумови створення  Української Національної Ради ЗУНР

Перша світова війна добігала кінця. Німеччина зазнавала поразок на західному фронті, а війська Антанти стояли вже на кордонах Австро-Угорщини, готуючись увійти на територію імперії Габсбургів.

У багатонаціональній, "клаптиковій" Австро-Угорщині дедалі більше зростали відцентрові настрої. Поляки, українці, чехи, словаки, серби, хорвати, словенці та угорці прагнули створити власні національні держави.

Щоб стримати розпад імперії, 16 жовтня 1918 року цісар Карл видав маніфест про її перебудову на федеративних засадах. У документі проголошувалося: "Австрія має за волею своїх народів стати Союзною Державою, у якій кожна національність має право утворити на території свого проживання власну Державну Одиницю (Державу)".

Цей маніфест став поштовхом до активізації українського національного руху в Галичині та підготовки до створення власних органів влади.

День створення УНРади ЗУНР

18 жовтня 1918 року в Народному домі у Львові відбулося зібрання українських послів до парламенту та крайових сеймів Галичини і Буковини, представників греко-католицького єпископату й українських політичних партій. Ці збори оголосили себе Українською Національною Радою (УНРадою).

В ухваленому статуті визначалося, що Рада має право:
а) у відповідний момент, від імені українського народу Австро-Угорщини, реалізувати його право на самовизначення та вирішити державну долю українських земель;
б) ухвалювати рішення й вживати заходів представницького, законодавчого та адміністративного характеру для втілення цього рішення в життя.

І вже 19 жовтня 1918 року Українська Національна Рада оприлюднила маніфест, у якому проголосила:

1. Ціла етноґрафічна українська область в Австро-Угорщині — а зокрема Східна Галичина в граничною лінією Сяну з влученням Лемківщини, північно-західна Буковина з містами Чернівці, Сторожинець і Серет та українська по­лоса північно-східної Угорщини — творять одноцільну українську територію.
2. Ся українська національна територія уконститовується отсим як укра­їнська держава. Постановляється поробити приготовні заходи, щоби се рішення перевести в життя.
3. Взивається всі національні меншости на сій українській области — при­чім Жидів признається за окрему національність — щоб уконституувалися і не­гайно вислали своїх представників до Української Національної Ради в скілько­сти, відповідаючій їх числу населення.
4. Українська Національна Рада виготовить конституцію для утвореної сим способом держави на основах: загального, рівного, тайного і безпо­середного права голосування з пропорціональним заступством, з правом націо­нально-культурної автономії та з правом заступства при правительстві для національних меншостей.
5. Українська Національна Рада жадає, щоб зорґанізована отсе в державу українська територія мала безумовно своїх заступників на мировій конференції.
6. Теперішному австро-угорському міністрови заграничних справ ґр. Бурянови відмовляється права пересправляти іменем сеї української території.

Додаток до "Діла" ч. 239. Львів, неділя 20. жовтня (7. ст. ст.) 1918, фото: zbruc.eu

Так 19 жовтня на політичній карті Європи постала нова держава — Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР).

Головою Української Національної Ради став Євген Петрушевич. Для ефективної роботи Рада створила три делегації: виконавчу — фактично тимчасовий уряд на чолі з Петрушевичем (у Відні); галицько-закарпатську — під керівництвом Костя Левицького (у Львові); буковинську — під головуванням Омеляна Поповича (у Чернівцях).

20 жовтня у Львові, на площі святого Юра, відбулося народне віче, під час якого урочисто проголосили створення української держави на землях Австро-Угорщини.

У ці дні Кракові поляки створили Польську ліквідаційну комісію, яка мала перебрати владу в Галичині від Австрії на користь Польщі.

Про Євгена Петрушевича

Євген Петрушевич народився 3 червня 1863 року в місті Буськ на Львівщині. Юнак ріс у родині греко-католицького священника, а далекі предки Петрушевичів за часів Речі Посполитої були білоруськими шляхтичами. 

фото: Євген Петрушевич

Початкову освіту Петрушевич здобував удома й у народній школі, після чого продовжив навчання в Академічній гімназії у Львові – єдиному тоді україномовному навчальному закладі в Галичині. Згодом вступив на юридичний факультет Львівського університету, де проявив себе як активний студентський лідер, очолюючи товариство "Академічне братство". У 1891 році Петрушевич здобув ступінь доктора цивільного та церковного права.

Після закінчення навчання Петрушевич працював адвокатом у Львові, а з 1897 року – у Сокалі, де здобув повагу як юрист і активно займався громадською діяльністю: збудував Народний дім, заснував філію "Просвіти", повітову касу ощадності та бурсу "Шкільна поміч". Він також виступав проти москвофільства.

У 1907 році став послом до австрійського парламенту від округу Сокаль-Броди, а з 1910 року – до Галицького сейму. У Відні Петрушевич був лідером Української парламентської репрезентації, захищаючи права українців і домагаючись, зокрема, збільшення квоти мандатів у сеймі та створення українського університету у Львові.

Часто Євгена Петрушевича називають президентом Західноукраїнської Народної Республіки, проте такої офіційної посади не існувало. Насправді він 19 жовтня очолив Українську Національну Раду – тимчасовий законодавчий орган ЗУНР.

Читайте також: День Соборності України: за яких умов галичани та наддніпрянці проголосили Акт злуки 22 січня 1919 року

Реальне встановлення української влади

Реальне встановлення української влади у Львові розпочалося 1 листопада 1918 року.

Після створення 19 жовтня у Львові Української Національної Ради Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР), її члени, спираючись на право українського народу на самовизначення, звернулися до австрійського уряду з вимогою передати їм владу у Галичині та Буковині. Відповідь уряду була категоричною відмовою.

Тоді українські лідери вирішили діяти рішуче. "Якщо цієї ночі ми не візьмемо Львів, то завтра візьмуть його поляки", — сказав молодий офіцер Українських січових стрільців Дмитро Вітовський під час вечірнього засідання Української Національної Ради 31 жовтня.

Дмитро Вітовський

Читайте також: Листопадовий чин: як Львів став українським за один ранок, що увійшов в історію

У ніч з 31 жовтня на 1 листопада українські стрілецькі частини під командуванням Дмитра Вітовського взяли під контроль усі ключові урядові установи Львова. Так розпочався Листопадовий чин, який ознаменував створення Західноукраїнської Народної Республіки — держави, до складу якої увійшли українські етнічні землі: Галичина, Буковина та Закарпаття.

фото: вхід до "Народного Дому" у Львові, листопад 1918 року

Втім, Польща не погодилася втратити Галичину й розпочала бойові дії. Це стало початком польсько-української війни 1918–1919 років. Унаслідок бойових дій уряд ЗУНР змушений був кілька разів змінювати місце перебування — спершу переїхав до Тернополя, згодом до Станіславова (нині Івано-Франківськ), а пізніше — в екзил у Кам’янець-Подільський.

Попри створення уряду й проголошення державності, військове протистояння поступово виснажувало обидві сторони. 9 червня 1919 року Євгена Петрушевича проголосили диктатором ЗУНР. Це рішення не схвалив Симон Петлюра, який, скинувши гетьмана Скоропадського, прагнув уникнути авторитарних форм правління. Петрушевича позбавили членства в Директорії, а для управління західними землями створили Міністерство у справах Галичини.

Антанта не мала чіткої позиції щодо майбутнього Галичини. Під впливом польської дипломатії вона сприймала цей край як переважно польський. Українців же вважали союзниками переможеної Німеччини. До того часу Українська Галицька Армія вже перейшла річку Збруч і опинилася на Поділлі — поза межами Східної Галичини.

20 листопада 1919 року Найвища рада Антанти надала Польщі мандат на управління Східною Галичиною строком на 25 років. А 15 березня 1923 року Рада амбасадорів Антанти остаточно визнала анексію краю Польщею.

Західноукраїнська Народна Республіка проіснувала на власній території 257 днів. Після відступу за Збруч її керівництво продовжувало шукати шляхи відновлення державності — спочатку у співпраці з військами УНР, а потім через дипломатичні переговори з провідними державами світу.