Чи були українці на "Титаніку": 113-та річниця найвідомішої корабельної трагедії

Напевно, кожен бачив культовий фільм Джеймса Камерона "Титанік" – романтичну історію кохання Джека і Роуз на тлі однієї з найбільших морських катастроф ХХ століття. Але за блиском голлівудських декорацій ховається справжня трагедія, яка забрала життя 1510 людей. Та чи були серед них українці? Хоч однозначної відповіді немає, але історичний контекст і міграційні процеси початку ХХ століття дозволяють припустити, що вихідці з українських земель таки могли бути на борту цього легендарного лайнера.  До того ж є непрямі свідчення нащадків, які це підтверджують. 

"Еспресо.Захід" розповість про історію легендарного "Титаніка", його загибель і те, чи могли українці опинитися серед пасажирів цього легендарного лайнера. 

Історія "Титаніка": від розкоші до трагедії

"Титанік" був справжнім дивом інженерії початку ХХ століття. Побудований на верфі Harland & Wolff у Белфасті, він належав до флоту компанії White Star Line і вважався найбільшим і найрозкішнішим судном свого часу. Його довжина сягала 269 метрів, а вага — 46 тисяч тонн. Лайнер був оснащений з використанням тогочасних провідних технологій: мав водонепроникні відсіки, електричні ліфти, розкішні ресторани та навіть тренажерні зали й басейн. "Титанік" рекламували як "непотоплюваний", що додавало йому аури невразливості.

Свій перший і, за іронією долі, останній рейс "Титанік" розпочав 10 квітня 1912 року із Саутгемптона (Англія), прямуючи до Нью-Йорка. На борту перебувало 2224 пасажири та члени екіпажу, які представляли різні прошарки суспільства: від мільйонерів першого класу, таких як Джон Джейкоб Астор IV, до емігрантів третього класу, які мріяли про нове життя в Америці. Маршрут пролягав через порти Шербур (Франція) та Квінстаун (Ірландія), де на борт піднялися додаткові пасажири.

У ніч із 14 на 15 квітня 1912 року, на п’ятий день подорожі, "Титанік" зіткнувся з айсбергом у Північній Атлантиці, приблизно за 600 км від узбережжя Ньюфаундленду. О 23:40 за бортовим часом судно зачепило айсберг правим бортом, що призвело до розриву обшивки на довжині близько 90 метрів. Водонепроникні відсіки, які мали врятувати корабель, не витримали: вода швидко заповнила п’ять передніх відсіків, і судно почало тонути. Через брак рятувальних шлюпок (лише 20 на весь лайнер, розрахованих на половину пасажирів) і паніку під час евакуації врятуватися змогли лише трохи більш ніж 700 людей із 2240 присутніх (цікаво, що на лайнері було майже 900 членів екіпажу, з яких врятувалося 200). О 02:20 ранку 15 квітня "Титанік" повністю занурився під воду, забравши з собою півтори тисячі життів.

Трагедія шокувала світ і назавжди змінила стандарти безпеки на морі. Серед пасажирів "Титаніка" відомо про британців, американців, португальців, євреїв, османів, болгар, хорватів і навіть китайців. Але чи могли бути серед пасажирів, зокрема, третього класу також українці?

Міграційні процеси: чому українці могли бути на "Титаніку"

На початку ХХ століття Україна як незалежна держава не існувала. Її території були поділені між двома імперіями: Російською (схід, центр, південь України) й Австро-Угорською (Галичина, Буковина, Закарпаття). Обидві імперії переживали складні соціально-економічні умови, які спонукали масову еміграцію до Північної Америки, зокрема США та Канади, де обіцяли землю, роботу і краще життя.

У західноукраїнських регіонах, що входили до Австро-Угорщини, еміграція набула масового характеру в 1880–1910-х роках. За даними істориків, лише з Галичини до США та Канади виїхало близько 800 тисяч людей, переважно русинів (як тоді називали українців). Основною причиною була економічна скрута, адже селяни потерпали від малоземелля, високих податків і боргів. Великі земельні володіння належали польській чи австрійській шляхті, залишаючи селянам мало шансів на гідне життя. Та й присутня була значна соціальна нерівність: українці-русини зазнавали дискримінації з боку польської адміністрації, що обмежувало доступ до освіти та роботи.

Тому чутки про "американську мрію" швидко поширювалися і Галичиною. Агенти пароплавних компаній активно рекламували квитки до Америки, обіцяючи роботу на фермах, шахтах чи заводах.

Емігранти з Галичини та Буковини зазвичай вирушали через порти Гамбурга, Бремена чи Трієста, купуючи квитки на трансатлантичні лайнери, такі як "Титанік". Квиток третього класу коштував близько 7–10 фунтів (еквівалент заробітку селянина за кілька місяців), але для багатьох це була єдина надія на краще майбутнє. На "Титаніку" пасажири третього класу становили більшість – близько 710 людей, і чимало з них походили з Австро-Угорщини. У списках пасажирів трапляються прізвища, які звучать слов’янськими, але чітко ідентифікувати їх як українців складно через узагальнення та неточності в документах.

Щодо Російської імперії, еміграція була менш інтенсивною через суворіший контроль і меншу свободу пересування. Проте селяни з Поділля, Волині чи Київщини також вирушали до Америки, особливо після скасування кріпацтва у 1861 році, коли економічна скрута і перенаселення сіл штовхали людей до еміграції. За оцінками, до 1914 року з Російської імперії до США виїхало близько 2 мільйонів людей, із яких частина була українцями.

Емігранти з Російської імперії часто подорожували через порти Одеси, Лібави (нині Лієпая, Латвія) або навіть через європейські порти, до яких діставалися суходолом. На "Титаніку" пасажири з Російської імперії становили меншу групу (кілька десятків), але їхні прізвища також трапляються. Проте через політику русифікації та відсутність чіткої національної ідентифікації в документах визначити українців серед них ще складніше.

Треба наголосити, що списки пасажирів третього класу часто містили помилки, адже емігрантів фіксували менш ретельно, ніж пасажирів першого чи другого класу. Однак навіть серед цих помилок трапляються суто слов'янські імена, наприклад, Іван, Ілля, Яків, Антон, Денис, Микола, Дмитро, Степан чи поширені в Україні прізвища: Вовк, Турчин, Іванов, Глинські. Детальніше ознайомитися з іменами пасажирів "Титаніка" можна за посиланням. 

Чи були українці на "Титаніку"

Прямих документальних підтверджень того, що на "Титаніку" перебували громадяни, офіційно ідентифіковані як українці, немає. Але історичний контекст робить присутність українців на "Титаніку" цілком імовірною. Та попри те, що у списках пасажирів є прізвища, які можуть вказувати на слов’янське походження, без додаткових архівних даних, таких як імміграційні записи чи сімейні перекази, важко стверджувати напевно.

Історія про буковинського мігранта

На просторах інтернету можна знайти такі історії про вихідців з території сучасної України, які могли плисти на "Титаніку". Зокрема, у 2012 році буковинське видання публікувало статтю про те, що на борту потонулого "Титаніка" були й буковинці. Про це розповіла дослідниця минулого Світлана Біленкова. Вона сказала, що її далекий родич, якого звали Павло, на початку століття вирушив до Америки з Буковини, а згодом, гостюючи вдома, повертався до США саме на "Титаніку". 

"Він одружився в Америці, отримав там освіту, був грамотний. У 1911 році одружився і написав своїй родині листа, що вони хочуть з молодою дружиною приїхати на його батьківщину. Був він тут цілий рік із дружиною. І якраз вони взяли квиток на ось цей корабель "Титанік", і купили його на вулиці Кобилянської в Чернівцях", - сказала Біленкова.

Розповідь про мігрантку з Поділля

Існує й інша історія, про уродженку Хмельниччини, яка, ймовірно, загинула на "Титаніку". У своїй статті "Зустрічі та прощання" єврейська письменниця Єва Лоздернік, уродженка Купеля (Хмельниччина), що жила в Брукліні, поділилася історією, почутою від племінника її покійного чоловіка, Льва Шпізеля. Його бабуся, Нора Шпізель із Купеля, у 1912 році отримала квиток на корабель для подорожі до Америки, щоб возз’єднатися з чоловіком, який уже працював у США. Через заборону брати на "Титанік" дітей до трьох років Нора залишила однорічного сина Наума (Нойку) з батьками й вирушила на лайнер, імовірно, в третьому класі. Після зіткнення "Титаніка" з айсбергом і катастрофи Нора загинула. Її батьки не пережили горя й незабаром померли, а Нойку виховали близькі, згодом його усиновив дядько.

Під час Другої світової війни Наум Шпізель став танкістом, дійшов до звання майора, отримав поранення й нагороди. Його прийомна сім’я загинула від рук нацистів. У повоєнні роки Наум очолив успішний колгосп у Летичеві на Хмельниччині, але про матір, яка загинула на "Титаніку", мовчав, щоб уникнути політичних проблем. Кажуть, що у 1960-х роках, коли вийшов фільм "Загибель" Титаніка", він організував 12 показів у Летичеві, оплативши їх із власної кишені, й шукав у кадрах актрису, схожу на матір, намагаючись уявити її образ.

Історія про закарпатця, який рятував пасажирів "Титаніка"

Ще одна історія розповідає про те, як закарпатець став свідком загибелі "Титаніка". Омелян Курта, письменник із Червеньова на Мукачівщині, розповідає про свого діда Юрка Курту, який спорудив у селі пам’ятник загиблим на "Титаніку". У 1912 році Юрко, який тричі перетинав океан у пошуках заробітків, став свідком трагедії, пливучи на "Карпатії". Цей корабель урятував сотні пасажирів "Титаніка", коли той зіткнувся з айсбергом. Юрко бачив шлюпки, людей у воді та відчув масштаб горя, що згодом нібито переслідувало його в кошмарах.

Тож, підсумовуючи, трагедія "Титаніка" залишається однією з найвідоміших катастроф в історії, яка торкнулася людей із різних куточків світу. Хоча прямих доказів присутності українців на борту немає, міграційні процеси початку ХХ століття – з Галичини, Буковини чи Поділля – дозволяють припустити, що вихідці з українських земель могли бути серед пасажирів третього класу, які мріяли про нове життя за океаном. Їхні імена, можливо, загубилися в неточних списках чи транслітераціях, але їхні історії є частиною ширшої картини еміграції, яка змінила долі мільйонів. А спогади нащадків - непрямими доказами їхньої трагічної долі. 

Читайте також: Росіянин чи українець: 54 роки тому помер Ігор Стравинський, який творив світові шедеври на Волині