Синдром емоційного вигорання, або Ціна ідеального материнства

От тут і почалося… Кожна супермама почала навчати новоспечену: "Та де ж ви таке бачили?", "Мабуть голлівудських стрічок передивилися", "Окрема кімната  то взагалі інший рівень соціалізації дитини після 5 років"… Ну, загалом, ви зрозуміли.

Але ж головна проблема зовсім не в тому, що жінка запитала, а в тому, що у нас материнство ідеалізовано завдяки рекламі на телебаченні та в соцмережах. Тож, врешті ставши мамою, кожна друга розуміє, що бути ідеальною мамою із здоровим малям, щоденною усмішкою, доглянутими нігтями та волоссям, яка лише й чекає прогулянки на свіжому повітрі у колі таких же ідеальних мам – то насправді вигадана картинка. Коли розбивається цей ідеалізований образ, стає дуже сумно.

Проте й тут мами не здаються. Як це так – відмінниця у школі, перша в університеті, активістка в компанії, аж тут у материнстві буде пасти задніх? А не дочекаєтеся! І мама починає віддаватися своїй посвяті не на 100%, а на всі 200%.

Вранці хочеться спати? – Виспишся на тому світі. Гайда старших до школи зібрати, чоловіка на роботу. І бажано все це з усмішкою та задоволенням. Опісля посуд прибрати, їсти зварити, помешкання довести до блиску, маля погодувати, вигуляти, приспати, побавити, а сама – чи встигла бодай повноцінно поснідати, про це вже й говорити не доводиться.

Якщо з дня на день, з місяця на місяць повторювати й проживати "день бабака", повірте, система таки дасть збій! Запитаєте, звідки знаю? Та з власного досвіду. Коли готувалася втретє стати мамою, думала: "Усе вмію, усе знаю. Старші підросли, чоловік поряд – ідеальний розклад для щоденної турботи про немовля". І якщо обоє моїх старших дітлахів виросли поміж моїми кандитатськими іспитами, написанням наукової роботи, попереднім захистом, то на третє материнство я начебто звільнилася від усіх обтяжливих турбот. Залишила собі лише казкування в радість та домашні справи. Але й тут рак свиснув… щоправда не відразу, але на 9-му місяці малечі не забарився. Бо писати казки до першої ночі, а опісля ще тричі прокидатися, щоб взяти сина до грудей, то ще той клопіт. Вранці, коли годі розплющити очі, – дитя прокидається о 7.15 з найкращим настроєм до забавлянь, а мене одразу гризе сумління, що я погана мати, бо страшенно хочу спати й не зважаю на побажання малюка. Коли з дня на день починаєш перекладати невиконані справи, не маєш хвилі часу, аби почитати улюблену книгу чи просто помріяти, задивившись у небо на самоті… от тоді й починається.

Загалом емоційне вигорання можна розпізнати дуже просто:

• недосипання і поганий сон – навіть тоді, коли є час, поринути в обійми Морфея не вдається, бо думки гризуть голову, наче хтось вибирає мозок чайною ложечкою;
• незадоволення усіма справами та злість – мама починає сварити дітей та чоловіка за кожну дрібницю;
• негаразди із харчуванням – забуваєш поїсти узагалі, або ж навпаки – намагаєшся напхатися всього шкідливого, що лише потрапляє під руки;
• загальний хворобливий стан організму – те болить, це поколює, тут крутить, то соплі нізвідки взялися, то горло дере… ну, загалом, ви зрозуміли;
• мама стає забудькуватою та геть неуважною, може не зважати на прості й важливі домашні обов’язки, які раніше виконувала автоматично;
• виникає почуття порожнечі та неважливості своєї персони в соціумі, ви перестаєте мріяти та радіти дрібницям, які завжди вас тішили.

Якщо ви помітили бодай три пункти із цього переліку у своїй поведінці, негайно кажіть: "Стоп"! Так більше не можна. Вам потрібен відпочинок!

• Не соромтеся просити про допомогу у чоловіка, старших дітей чи бабусь-дідусів. Навчіться делегувати обов’язки – помити підлогу, завантажити прання чи начистити картоплю не гірше, аніж ви, зможе хтось інший.
• Звикніть приділяти для себе годину часу – просто для себе єдиної. У цей час займіться тим, що раніше приносило вам радість та задоволення – читання, в’язання/вишивання, садівництво. Спробуйте з перших хвилин розпізнавати те, що вас виснажує та дратує, і не займайтеся цим. Відтак сплануйте свій день із занять, які надихають та додають вам емоцій.
• Не забувайте тішити себе приємними дрібницями – новою книгою чи елементом гардеробу, улюбленим смаколиком чи філіжанкою кави на прогулянці.
• Пам’ятайте, що декретна відпустка, це не тюрма суворого режиму. Тож мамі теж необхідне спілкування. І тут йдеться не про соціальні мережі чи мамські групи. Йдеться про дружні посиденьки, прогулянки, сніданки чи вечері. Досить того, що мама 24/7 турбується про життя та здоров’я малюка, вона мусить відчувати себе цікавою та потрібною у колі своїх друзів. Їй це справді дуже необхідно.

І мабуть найголовніше, щаслива мама – це усміхнена й доглянута дитина, задоволена родина! Нехай це стане щоденним головним нагадуванням для всіх членів вашої сім’ї.

Про авторку: Леся Кічура – українська казкарка, письменниця, кандидатка наук з соціальних комунікацій, провідна редакторка Національного драматичного театру ім. Марії Заньковецької.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал.