Росіяни сказали: "Ви ставте вистави, але під нашим наглядом", – директор Херсонського театру про життя в окупації

Журналістка "Еспресо.Захід" поспілкувалася про життя в окупації.

Пане Олександре, ви приїхали до Львова нещодавно. Розкажіть, як добиралися сюди? У якому стані нині театр?

Театр не працює, ми лише намагаємося підтримувати порядок, адже в нас до 20 березня в бомбосховищі театру перебувало майже 70 людей. Тривали жорсткі бої, навколо гриміло та літало. Втім, коли мене заарештували і був обшук в театрі, люди злякалися й пішли. Нині частина команди залишилася в театрі, охорона є, вони доглядають територію, щоб бомбосховище було готове про всяк випадок. Окрім того, проводимо онлайн-репетиції. Ми домовилися, що наступного дня після перемоги маємо зіграти виставу. А 23 лютого у нас відбулася прем’єра вистави. Квитки були продані повністю, також і на наступні два дні. Втім ці вистави вже не відбулися. День театру, який ми зазвичай потужно святкували, пропустили через окупацію. Є надія, що 12 червня в нас таки відбудеться 24 Міжнародний театральний фестиваль "Мельпомена Таврії", заявки на який подали десять країн світу. 

Була пропозиція від окупантів відновлювати роботу театру. Мовляв, ви працюйте, тільки ми будемо контролювати, що ви ставитимете. Я категорично відмовився, адже за тридцять років ми звикли, що в нас немає цензури. Так і сказав окупантам: у наших виставах є прапор України, звучить український гімн, пісні.  Ми  порадилися з колективом і вирішили, що не дамо окупантам змоги знімати картинки й показувати, що театр працює.

А що з театром, акторами? Можливо, переїхали до Львова й почали грати в місцевих театрах? 

Основна маса колективу нині у Херсоні. Була пропозиція від окупантів відновлювати роботу театру. Мовляв, ви працюйте, тільки ми будемо контролювати, що ви ставитимете. Я категорично відмовився, адже за тридцять років ми звикли, що в нас немає цензури. Так і сказав окупантам: у наших виставах є прапор України, звучить український гімн, пісні.  Ми  порадилися з колективом і вирішили, що не дамо окупантам змоги знімати картинки й показувати, що театр працює. 

Ви сорок днів прожили в окупації. Розкажіть про цей період. Яким був перший день повномасштабного рашистського наступу?

Мене допитували офіцери, а не просто якісь солдатики. Говорили шаблонами російського телебачення... Запитували, чому ми їх не любимо, бо ми ж один народ ... Вони живуть російськими шаблонами і не знають, як живуть інші. ... Ми провели онлайн-сесію, де були присутні 44 депутати, проголосували за те, що Херсонщина ніколи не буде якимось там "ХНР" чи ще чимось, а українським регіоном.

24 лютого ми прокинулися вдома від гулу машини. Виглянув у вікно будинку (а я живу в Олешках на лівому березі Дніпра) й побачив, що стоїть бронетранспортер і на вікна будинку націлений кулемет. Я не здивувався, адже напередодні депутати обласної ради попереджали про ймовірний наступ. Окупанти змусили нас вийти з дому, навколо були озброєні люди, бронетранспортери, по периметру всього дому стояли автоматники, навпроти – снайпери. Було не стільки страшно, скільки смішно. Ніби в кіно, у блокбастер потрапив. У будинку перевернули все на світі й після обшуку заарештували.  Але справа набула величезного резонансу. Дружина та діти почали надавати їй розголосу, в Євразійській театральній асоціацій, яку я очолюю, теж забили на сполох. Міністр культури Стамбула навіть до президента Ердогана телефонував.

А в цей час мене допитували офіцери, а не просто якісь солдатики. Говорили шаблонами російського телебачення. У бесіді звинувачували владу, що мешканці не можуть святкувати 9 травня. Мовляв, ми вас прийшли звільняти від нацизму. Я відповів, що за тридцять років роботи у Херсоні не бачив нацистів, а в обласній раді взагалі ОПЗЖ має більшість. Запитували, чому ми їх не любимо, бо ми ж один народ. А як їх любити, якщо вони театр розбомбили та лікарні? Мене відпустили, а потім викликали на ще одну бесіду. Просили депутатів працювати, навіть казали, щоб наші прапори висіли, щоб депутати брали владу у свої руки. Вони живуть російськими шаблонами і не знають, як живуть інші. Ми провели онлайн-сесію, де були присутні 44 депутати, проголосували за те, що Херсонщина ніколи не буде якимось там "ХНР" чи ще чимось, а українським регіоном. Окупанти розуміють, що їм місто потрібно забезпечувати, а в місті на цей час не було вже ліків і продуктів. У перші дні ніхто навіть гуманітарки не брав, а потім голод змусив. Зараз там дуже важко команді голови. Під дулами автоматів керувати містом складно. Та вони не здаються і намагаються тримати місто, прибирати та забезпечувати. 

Я розумію, що влада в Херсоні українська. А в чому полягає окупація? Що нині відбувається в місті?

Блокпости скрізь російські. Ми проїхали дев’ять блокпостів, коли виїжджали. Перший український був за Снігурівкою на Миколаївщині. А ці 30 кілометрів ми їхали шість годин. Близько п’яти сотень машин намагалися покинути місто, усі обклеєні написами "Діти", хоча ми знаємо, що це не зупиняє окупантів. Чесно кажучи було дуже страшно. Особливо перші пости, коли ми бачили, що вони бігають з документами, і думаєш: випустять вони тебе чи ні. За себе не переживав, але віз доньку та дружину. Біля міста були більш серйозні війська, а далі вже "деенерівці". Їх видавав одяг і поведінка. На останніх рубежах почали просити цигарки й намагалися забирати щось із машини. 

Але насправді люди на Півдні України здивували. Я дивувалась, як місцеві з українськими прапорами відганяли окупантів під кулями…

А хто добровільно захоче йти в тюрму? Можливо, пересічні громадяни не стикалися з репресивною системою, а я як працівник культури стикався з тим радянським часом. Мені перший секретар розповідав, як і які вистави маю ставити. У ті часи ще був революціонером, перші мітинги в нас були у 1990 році. Тому думаю, що Херсон і Херсонщина завжди будуть українськими, ми всіляко намагаємося виганяти ворога. Віримо в ЗСУ, в силу людей, будемо робити все, щоб потім відбудувати свій край, щоб він був найкращий і до нас їздили гості. Бачу Херсонщину очима моїх друзів, які приїжджають з Португалії, Туреччини та Угорщини. Вони вражені від нашого краю, де є море, пустеля, солені озера. Намагався своїх друзів закохати в Херсонщину. Тож нині з нетерпінням чекають, коли загарбники відступлять. 

Розкажіть, яким був театр у Херсоні? 

23 лютого в нас відбулася знакова прем’єра сербського драматурга Милорада Павича "Вічність і один день". Там аналогія війни та Орвелла. Павич для сербів, як у нас Шевченко. У театрі маємо п’ять сценічних майданчиків і вперше вони всі були задіяні. Це була великого масштабу вистава. Крім того, є унікальний лісовий театр, аналогів якому немає в Україні. Ми його влітку відкривали. Також втілювали ще один проект, залучали херсонців до гри на сцені. Наприклад, хтось хотів стати актором, але не міг, а став бізнесменом чи лікарем. Торік на День театру ми продали 12 ролей у виставі "12 стільців". Навіть не сподівався, ми вторгували 300 тисяч гривень. Навіть чоловіки змагалися за ролі. Ми випустили виставу, в підсумку грали навіть не 12, а 14 ролей. І це був вибух, у нас квитки починалися від тисячі гривень. Затягнули на виставу частину херсонців, котрі до цього не ходили в театр. На День театру хотіли повторити перформанс, але війна внесла корективи. У Херсоні театр люблять, я багато сили вклав з колективом, щоб він був лідером думок. Ми грали до 40 вистав на місяць. Театр був головною культурною меккою нашого міста. 

Уже десять років у касах не питають, якою мовою вистави. У нас було 95% вистав українською. Херсон завжди був українським містом, ми це довели ще 2014 року. І тепер, коли кажуть, що Херсон здали, я відповідаю, що сто кілометрів від кордону до Херсону вкриті розбитою та покришеною технікою окупанта. Просто вони лізли до безкінечності.

Театр був українським?

Я прийшов у театр 33 роки тому.  Так, він був українським, але багато вистав були російською мовою. Російськомовні продавалися краще, бо люди цікавилися мовою вистав. Але ми поставили собі завдання не тиснути на людей і поступово переходити на україномовні спектаклі. Вдалося. Вже десять років у касах не питають, якою мовою вистави. Якщо ти робиш хороший продукт, якщо це класний режисер, люди йдуть у театр. Нині у нас було 95% вистав українською мовою. Херсон завжди був українським містом, ми це довели ще 2014 року. І тепер, коли кажуть, що Херсон здали, я відповідаю, що сто кілометрів від кордону до Херсону вкриті розбитою та покришеною технікою окупанта. Просто вони лізли до безкінечності. 

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.