Премії з індексом розбрату

З цьогорічних хиб — певні порушення процедури, непрозорість, коли науковці та допитливі журналісти не дочекались опублікування протоколів засідань конкурсної комісії (а вони, як сказано в Положенні про премії, таки мали бути опубліковані). Не оприлюдненою, за словами тих кількох науковців, які спілкувались із "Ратушею", була формула, за якою рахували рейтинги кандидатів і визначали переможців, що серед них розподілили 3 млн бюджетних грошей (в тому ж таки Положенні, хоч як ми не вчитувались, нема цієї формули, а тільки окремі натяки на неї). Не всім сподобалось, що хоча в Положенні про премії видатні вчені і молоді науковці йшли окремими категоріями, в оприлюднених таблицях результатів їх "змішали в одну купу". Були ляпсуси зі складом комісії, коли серед членів комісії були зазначені ті, хто насправді ними не був. Можливо, бажання "копати глибше" спричинили певні, на думку багатьох, неетичні моменти. Хай там як, це все разом, мабуть, стало "спусковим гачком" для непорозумінь і конфліктів.

Позаяк найбільше озвучених прогріхів стосувалося роботи чиновників департаменту освіти ЛОДА як організатора конкурсу, "Ратуша" ще в понеділок звернулася по коментар до цього департаменту, але там відмовились коментувати. Можливо, повважали, що мовчання — золото, а може, просто не мали чим апелювати…

Та не департаментом єдиним  — "Ратуша" звернулася до тих людей, які багато можуть розповісти про проведення конкурсу — яким воно є нині і як це відбувалося раніше.

"Науковці з моєї кафедри — одні з найкращих в університеті, чому я маю того стидатися?"

Роман Лесик, доктор фармацевтичних наук, завідувач кафедри фармацевтичної, органічної і біоорганічної хімії Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького, в коментарі газеті "Ратуша" розповів, що чесно провів свою роботу як голови конкурсної комісії і не розуміє, чому на нього полилося стільки критики, яка, на його думку, межує з брудом:

— Я пробував людям, які критикували мене в фейсбуці, пояснити все в коментарях, після цього мої слова перекрутили. Вони написали, що я собі виписав премію… але я собі премію не виписую. Ми розрахували рейтинг кандидатів — не більше, потім я віддав його в департамент. Чому мені присудили премію — я вже пояснював — бо я ввійшов у 2% найбільш цитованих вчених у світі, і сім науковців, крім мене, у Львові були автоматично взяті, без конкурсу.

— Напевно, щоб уникнути непорозумінь, ці восьмеро людей, серед яких і Ви, мали би бути виділені окремою таблицею, категорією. Щоб було видно, що ці особи — поза конкурсом.

— Можливо. Але, повторюю, я не займався діловодством, підготовкою документів. І ще питання в тому, що інформація про цих вісьмох людей була оприлюднена в багатьох мас-медіа.

— Ви кажете, що не займались діловодством. А хто готував положення, додатки про склад комісії…

— У департаменті освіти. Є секретар комісії, провідний спеціаліст Дар’я Шевченко, є експертна рада освіти. Конкурс є не перший рік. Ця схема, яка є, — не мого особистого авторства, ми це обговорювали, зокрема, з відомими фізиками, це було апробовано на премії міського голови талановитим вченим три роки поспіль, і торік за такою ж процедурою надавали премії. Ідея була така: наука в світі є вільна, людина має право податися на будь-який конкурс — не чекаючи, що хтось її рекомендує, бо до того науковців рекомендували вчені ради…

Цього року на конкурс подавалися 310 осіб. Я чесно скажу, 10 днів ми це все вираховували, перевіряли ці розрахунки декілька разів, а далі я віддав цей рейтинг у департамент освіти, де вони вже підводили риску. Секретар комісії Дар’я Шевченко це ще раз перевіряла, чи не допущено помилок.

Цього року конкуренція була дуже високою, бо до конкурсу масово долучилися фізики, а фізики в нас традиційно дуже сильні науковці. Відповідно, вони вибороли левову частку премій, і тому так вийшло, що, скажімо, ті вчені, які би минулого року могли отримати премію, цього року не отримали. Щодо молодих людей з моєї кафедри — то що я зроблю, вони справді талановиті, їх публікують в добрих журналах.

— Про це теж хотіла Вас запитати. Всього від медичного університету переможців 12, а від Вашої кафедри (Вас ми не рахуємо, бо Ви йшли поза конкурсом) — четверо лауреатів. Четверо з 12-ти — це досить багато, якщо взяти до уваги, що в медуніверситеті є 78 кафедр, і тому виникли запитання…

— Це є проблема нашої науки, люди бояться подаватися на конкурси. А мої — не бояться. Ми єдині серед фармацевтичних закладів освіти отримали грант Національного фонду досліджень. Плюс — тільки ми і ще одна команда отримала грант серед медичних вишів.

Також на моїй кафедрі за минулий рік були два лауреати премії Президента України — Анна Крищишин-Дилевич і Андрій Лозинський, себе я не рахую, я мав державну премію. Вони в мене справді успішні, я їх готую такими, щоб вони були вільні, не боялися. Вони розмовляють різними мовами. Для чого лити бруд на мою кафедру — ми одні з найкращих в університеті, чому я маю того стидатися?

"Коли хтось хоче податися на конкурс — він перед тим ознайомлюється з правилами"

— Розтлумачте, будь ласка, формулу, за якою рахувалися рейтинги. Бо, скажімо, одну й ту саму нагороду в 15 000 отримала людина з індексом Гірша 21 (індекс Гірша — показник впливовості науковця, заснований на кількості публікацій та їх цитувань. — Авт.) і людина з індексом Гірша 1. Наприклад, в аспіранта Вашої кафедри  Ігоря Юшина індекс Гірша – 1.

— Гаразд, в Ігоря Юшина індекс "1", але він ще дуже молодий хлопець, аспірант, плюс в нього є статті в солідних журналах, в яких старші не мають, тобто в нього є високим другий показник — імпакт-фактор. Він є стипендіатом Кабінету Міністрів України. З іншого боку, науковець міг мати індекс 21, а за цей рік не опублікував нічого. Є ж три показники всього, а не лише індекс Гірша.

Отже, поясню Вам формулу розрахунку. Перший показник — сумарний індекс Гірша. Він є накопичувальний, тобто чим старша людина (якщо вона інтенсивно працює в науці), тим в неї більший індекс. Для того, щоб гуманітарії могли брати участь, ми брали 2 показники (на ресурсах Scopus і Scholar — бо вони деколи відрізняються, справа в тому, що Scopus охоплює тільки ті журнали, які  відповідають вимогам цього ресурсу. Scholar — це додаток від Гугла, він охоплює весь простір, туди входять навіть українські журнали). Дуже часто гуманітарії друкуються в українських виданнях.

Другий показник — імпакт-фактор (це рівень впливовості журналу, в якій опублікувався науковець. Скажімо, якщо журнал має імпакт-фактор 5, то це вже добрий рівень. Хоча в нас були вчені, в яких був імпакт-фактор 30). Беруться до уваги тільки статті, які людина опублікувала за поточний рік. Вирахувати цей показник — це для нас була найтяжча робота, потрібно було зайти у кожен профіль у "Скопусі", знайти журнали, в яких публікувався той чи інший науковець, знайти  імпакт-фактор цих видань, все це додати. Якщо Ви вже спитали про аспіранта Ігоря Юшина, то в нього, між іншим, була стаття в Journal of Molecular Structure — хороший журнал європейського рівня для фармацевтів і хіміків.

І третій показник — для того, аби зрівноважити перший показник — індекс Гірша, який залежить від віку. Щоб молоді люди так само мали шанс і подавались, ми даємо зрівноваження за віком. Ми розподілили кандидатів за віком, у групи з різницею 10 років. Робився рейтинг по групах, наймолодші дістали 310 балів, кожна наступна група — мінус 10 балів. Підкреслюю, це було зроблено, щоб підтримати молодих науковців. Тут ейджизму, який мені намагається дехто закинути, не було. Так робить, скажімо центр Молекулярної медицини в Австрії, так робить Познанський медичний університет. Це вже давно відомо і проаналізовано.

— Ну, бачите, не всім відомо…

— Коли людина займається наукою — вона має знати, які правила працюють у світі. Тим більше коли хтось хоче податися на конкурс — він перед тим ознайомлюється з правилами. Послухайте — якщо йде конкурс за такими правилами три роки в міській раді, потім в обласній, то чим ці люди можуть бути сприкрені — всі ж знали правила і умови конкурсу. Мені здається, те, що хтось не знав — це спекуляція.

На мою думку, департамент освіти провів достатню рекламу, навіть було моє інтерв’ю, було оголошено, як це робиться.

Ця премія — це чудова можливість, щоб хоча б трохи показати, що науковець може головою, своїм розумом, заробити. Схема дуже проста — публікуй в доброму журналі добрі матеріали, які цитуватимуть інші науковці, і тоді матимеш успіх. Єдина в цьому конкурсі проблема — над її вирішенням ще будуть працювати — проблема, як оцінювати гуманітаріїв, але це не моя ділянка, я  свої пропозиції колись подав, як це можна робити.

— І ще мушу болючу тему зачепити — присудження премії Вашій дружині, багато хто це критикує…

— Хто критикує? Якщо вони називають себе науковцями — то не тяжко зайти і подивитися, які в неї показники. Вона ж у мене в лабораторії не працює. Якщо ми хочемо будувати вільне суспільство — то що в нас, тоталітарна країна, де порушуються права і свободи жінок?

— Якби вона отримала премію наступного року, коли б Ви не були головою комісії…

— Якщо в неї саме цей рік був успішним, то чому вона має чекати наступного року, який в неї може бути неуспішним. Цього року в неї були публікації в солідних журналах, а може, на другий рік в неї того не вийде.

— Дехто з Ваших опонентів вважає, що в положенні має бути прописано, що члени комісії і члени їхніх сімей не мають брати участі в конкурсі. Або хоча б щоб це було неписаним правилом.

— Знаєте, в Кодексі науковця має бути прописано: „Не обливай болотом людину, коли ти нічого про неї не знаєш”.

"Є правила писані і правила неписані…"

"Ратуша" також поспілкувалася з Олегом Зинюком, директором Західного наукового центру НАН і МОН України — установи, яка 18 років, до 2019-го, власне, й проводила конкурси на присудження премій науковцям області.

— Як цього року розподілялися ролі ЛОДА, Західного наукового центру у підготовці конкурсу про премії?

— Західний науковий центр минулого року і цього року лише запропонував кілька членів Конкурсної комісії (частина претендентів була подана за поданням Департаменту освіти і науки, а частина — за поданням Західного наукового центру), а також ми відігравали інформаційну роль — повідомляли академічним установам про те, що почався конкурс, прийом документів. І згідно з Положенням про премії ми, власне цю інформацію (розпорядження, положення) маємо, з подання Департаменту освіти, розміщувати на сайті ЗНЦ.

— Скажімо документ (додаток) про склад комісії. Комісія була складена ще в травні, інформація про це є разом з розпорядженням і положенням на сайті ЛОДА. Двоє науковців були включені в склад комісії, їх про це тоді, в травні, не повідомили. У вересні, коли вони вирішили подаватися на конкурс, їхнє членство в комісії призупинили, але за документами вони й далі залишалися в складі комісії.

— Склалася ситуація, що в такому самому, як і цьогоріч, складі ця конкурсна комісія була сформована минулого року. Тобто всі члени комісії, оскільки ніяких заперечень з їхнього боку не було, залишились і цього року.

— Чомусь не було внесено корективи в документ про склад комісії, а науковим установам розіслали вже в вересні той документ, де вони були вказані членами комісії… Бо через це ті люди мали неприємності, про них казали і писали, що вони і члени комісії, і ще й премії отримали.

— Ця інформація пішла з департаменту освіти і науки — те, що ми отримали, це й далі поширили серед академічних установ. Ніяких змін ми від себе не вносили. Нових звернень, щоб якихось членів комісії замінили, не було. І самі ці вчені були запропоновані департаментом освіти і науки ЛОДА, тож вони до нас не зверталися жодним чином, щоб внести якісь зміни, доповнення до складу Конкурсної комісії.

— Тобто я так розумію, що останні два роки роль ЗНЦ в присудженні тих премій суто інформаційна, а більше тим займається департамент освіти і науки.

— Так. За винятком двох останніх років, раніше ЗНЦ координував цей конкурс — тоді була трохи інша схема. Коли змінилося керівництво в департаменті освіти і науки, змінилися підходи, і департамент освіти і науки перебрав на себе ці повноваження.

Коли ЗНЦ цим займався, то вносилися зміни до цього Положення час від часу — скажімо, які стосувалися, розміру премії — ми їх прив’язали до прожиткового мінімуму — встановили в той час 7 і 10 прожиткових мінімумів. Час від часу зміни вносилися, бо ж життя таке. Кількість премій ми визначали наперед. Так працював Західний науковий центр впродовж 17-18 років. Нині ситуація змінилася.

— Але Ви як думаєте — ці зміни на краще? Все-таки там чиновники, які перебувають трохи далі від науки?

— Бачите, там є члени комісії, науковці. Тут можна мати зауваження до самої форми організації роботи, до того, чи відповідають рішення, які приймаються, Положенню, яке є. Ми мали розмову з директором департаменту освіти і науки, але нам не вдалося переконати, що варто робити так, як це було раніше.

— З приводу Положення. Можливо, це Положення потрібно ще вдосконалювати? Скажімо, склалася ситуація — отримала премію дружина голови конкурсної комісії. Також сам голова — хоча цю премію він отримав поза конкурсом (ввійшов до 2% найбільш цитованих науковців у світі), але департамент освіти ЛОДА вніс його в загальну таблицю лауреатів, а це дуже не коректно. Може, в Положення варто включити такий пункт, що члени комісії, члени їхніх сімей не мають подаватися на премію, бо все-таки це конфлікт інтересів?

—  Розумієте, є правила писані і правила неписані…

— Так, раніше вважалося, що це неписане правило і воно само собою зрозуміле, але як виявилось, не зовсім так.

— Можливо. Хоча я, маючи розмови з іншими членами комісії — досить відомими вченими, запитував їх: а ви чому не подавали — "Ну, та як, та ми ж члени комісії". Це вже такі моральні речі — треба мати силу волі, почекати, коли зміниться склад комісії, і подаватись. Такий пункт, як Ви кажете, звичайно, можна прописати, хоча я не знаю, чи десь в таких Положеннях таке пишуть — це правило, як то кажуть, звичаєве — якщо член комісії, мусиш почекати, коли перестанеш ним бути — і подаси документи, отримаєш.

Якщо, наприклад, взяти Державну премію в галузі науки і техніки — такого пункту, про який Ви говорите, там нема.

— Це більше морально-етичне питання…

— Так. Минулого року якось не виникло такої ситуації, а цього року ось так сталося. І так виглядає, що якось треба вдосконалювати цю процедуру. Хоча торік ті самі люди працювали з тим Положенням, що й цього року, але тепер певні порушення виникли.

Є також певні недотримання Положення… Ви читали Положення — там є категорії: для відомих вчених і для молодих вчених. Якщо ви візьмете той список — там невідомо, де відомий, де молодий, вони в абетковому порядку розставили всі прізвища згори донизу і ніхто не знає, в кого які бали тощо. Це також недобре, бо мала би бути окрема таблиця для відомих вчених і окрема — для молодих. Це було б чіткіше.

— Або принаймні опублікувати протокол тих засідань, щоб зрозуміти, за якими критеріями розділили тих лауреатів.

— Це теж питання, вони видали три додатки, хоча можна звернути увагу на те, що Положення передбачає дві премії — два розміри премій, а вийшло три. Це не відповідає Положенню.

Є ще проблеми — не можна за однаковими критеріями оцінювати гуманітаріїв і представників природничих і точних наук. Бо для природничих і точних наук є багато різних журналів і посилання, цитування у Scopus, індекси Гірша, для них є простіше. Для гуманітаріїв, яких у нас є багато — академічні гуманітарні установи, Львівський національний університет імені Івана Франка, загалом кажучи, — ці критерії не зовсім прийнятні. Для них треба пропонувати якісь інші мірила, щоби не обділяти, так би мовити, цих науковців. Бо в "природничників" більші статті, а там — монографії, "скопусівських" видань не є так дуже багато для гуманітаріїв.

І так, згідно з Положенням, мав би бути опублікований протокол. Конкурс відбувся, але хто отримав, хто не отримав, за якими критеріями — поки що невідомо.

— Така інформація мала би бути, щоб уникнути якихось підозр, образ у науковому середовищі?

— Так, звісно, щоб той, хто не отримав премію, міг зрозуміти, в чому річ, і що йому треба до наступного року зробити, щоб отримати. Людям просто цікаво, де вони в цій системі координат перебувають і що треба зробити, щоб потрапити вище тієї планки, над якою отримують премію.

"Перше — треба було би виконувати те Положення, яке є. Друге — це Положення треба вдосконалювати"

— Мені сказали певні люди, дотичні до присудження премій, коли я спитала, чому не можна опублікувати рейтинги, результати науковців, що це є персональні дані. З іншого боку, в Положенні сказано, що люди дають дозвіл на обробку персональних даних.

— Знову ж таки, хто як читає — є це персональними даними, підлягають вони під заборону оприлюднення чи ні. Зрештою, кожен може зайти на ресурси Scholar чи Scopus і подивитися рейтинги науковців. Навпаки, ці дані всюди подають на різні конкурси, посади — індекс Гірша, цитованість, це важливо для вченого.

— Чи Ви погоджуєтеся, що має бути якийсь контроль з боку чи Вашого ЗНЦ, чи громадських організацій науковців, щоб було більше конструктивних  зауважень, щоб вдосконалювати процедуру?

— Перше — треба було би виконувати те Положення, яке є. Друге — це Положення треба удосконалювати.

Ще такий момент. Коли підбиваються підсумки — засідання комісії було, здається, 3 листопада — є вже певні розрахунки, і щось проконтролювати, вносити певні зміни, претензії загалом нема часу. Це треба робити трошки швидше. Знову ж таки, починати з травня, коли оголошено конкурс, — це зарано, бо ще в цей період у тих, хто хоче подаватись на премію, можуть вийти якісь нові публікації, а це теж важливо.

Є багато чинників, які треба не в колі чиновників, навіть в доброму розумінні слова, обговорювати, а все-таки в професійній спільноті, в якій всі знають, де, що, яким чином на що впливає. Тобто тут виникає проблема обговорення, комунікації. Думаю, що департамент освіти і науки, якщо вже почалися такі розмови, буде щось пропонувати чи збирати пропозиції і певним чином це узагальнювати, — каже директор Західного наукового центру НАН і МОН України.

"Ініціатива прекрасна, але її втілення спричинило нерозуміння, низку домислів та образ"

"Ратуша" попросила прокоментувати ситуацію заввідділу екосистемології Інституту екології Карпат НАН України, кандидата біологічних наук Ірину Шпаківську:

— Пані Ірино, чому Ви все-таки вирішили порушити питання про недосконалості в присудженні премій і поставити це питання через пресу?

— Тому, що після публікації посту в соціальній мережі Фейсбук з’явилися логічні підозри, що наявний протекціонізм голови комісії щодо співробітників очолюваної ним кафедри та працівників рідного університету, в яких індекс Гірша дорівнював 1, у той час, коли, скажімо, співробітники нашого інституту, які також претендували на премію, мали індекс цитованості за базою даних Scopus 2 та 3, її не отримали. Було незрозуміло, якою формулою чи за якими критеріями визначали лауреатів, чому їх було 183 особи, а не 150, наприклад, чим було мотивовано присудження трьох різних премій, а не двох (відомим вченим та молодим науковцям), як зазначалося в розпорядженні голови ЛОДА. Знову ж таки, чому не оприлюднено протокол засідання конкурсної комісії, хоча це також було передбачено розпорядженням ЛОДА. У зв’язку з цим незрозуміло, хто саме брав участь у визначенні переможців, окрім того, виявилося, що деякі члени комісії відмовилися брати участь у її роботі, хоча вони досі формально перебувають у її складі, якщо поглянути на сайт ЛОДА. Виникає ще одне питання: навіщо склад комісії налічує аж понад 10 осіб із відомих науковців, якщо премії присуджуються за таємничою формулою, якої немає ні в розпорядженні, ні на сайті ЛОДА. Таку роботу могла би провести одна людина з навиками роботи з наукометричними базами, незаангажована, тоді вдалося би уникнути суб’єктивізму.

Ось так хороша ініціатива голови ЛОДА та значна сума коштів — 3 мільйони гривень, які можна було використати для потреб освіти та науки на Львівщині, викликала нерозуміння багатьма науковцями свого місця у рейтингу, низку домислів та образ.

А можна ж було завчасно визначитися з кількістю премій, зробити рейтинг топ 100 науковців Львівщини, написати про кожного по 100 слів для сайту чи бюлетеня Західного наукового центру, щоб громада Львівщини була поінформована про здобутки вчених, наукові напрямки, цікаві відкриття та практичні впровадження, зробити серію публікацій у пресі для підвищення престижу науки, щоб зацікавити тисячі студентів університетів Львівщини у побудові наукової кар’єри. Натомість, після з’ясування деталей цьогорічного конкурсу залишився гіркий присмак непрозорості та протекціонізму, — вважає співрозмовниця "Ратуші".

Світлана Павлишин, газета "Ратуша".

Матеріал подаємо на основі міжмедійної угоди між газетою "Ратуша" і сайтом "Еспресо. Захід".