Галина Пагутяк. Хроніки зникаючого міста

Літа Божого 164… Місто оточене мурами, і кожен, хто платить податки, не є жебраком чи зовсім не маючим, мусить прислужитися обороні на випадок війни чи облоги. Себто: послати слуг на відбудову, привезти камінь, цеглу чи вапно, годувати майстрів на будові або ж заплатити грішми. Аби ворог не знайшов лазівки і злякався самого виду грізних мурів та доблесних містян, готових терпіти і вмирати за своє рідне місто. Так само всі брами мають бути міцні, криті добрим залізом, з надійними засувами.

Се знали і розуміли всі в місті, найбагатшому в нашому краї, – від бурмістра до райців, від патриціїв до цехових майстрів та крамарів. Знали колись. А чи знають тепер? Мури валяться то тут, то там, через діри заходять, аби не платити мита при в’їзді, скоро возами почнуть заїжджати через ті діри. А гармати нині такі, що, не дай Боже, – б’ють далеко і сильно.

А ще мор почався було після неврожаю й попереднього нападу орди, місто було закрите довший час. Посполиті тихцем брали собі з розвалених мурів цеглу й камінь на свої потреби, навіть, кажуть, змовились зі сторожами, аби ті осліпли й оглухли.

Кажуть, що зі сходу йде грізне військо, аби захопити місто. Зібрав бургомістр патриціїв, радців і питає, що будемо робити? Треба ті мури укріпити, бодай залатати. А ті вже межи собою все вирішили та й кажуть: "Дешевше буде відкупитись від супостата, ніж відбудувати мури"."Але такого ніколи не було!", – здивувався бургомістр. "Не було і таких грізних гармат, і дорожнечі такої не було. Наше місто славне торгами, стоїть на великому торговому шляху, нам торгівля вигідніша, ніж війна". "А що скажуть посполиті?"."То вашмосьці робота – з ними говорити. Ми вашмосьць як посадили в крісло в ратуші, так і можемо з-під них те крісло забрати" (…).

***

Літа Божого 203… У місті відбулись вибори нового мера. Ним усьоме став старий мер. За третім разом. Багато хто сподівався, що його не оберуть, бо за 30 років місто перетворилось із колишнього П’ємонту у Діснейленд для дорослих забав туристів з бідніших країв. Хто був мудріший, давно втік світ за очі. А іншим або байдуже, або не годні помітити, що місто продане чужинцям по шматках і давні скарби розграбовано. Кажуть, що вже й саме місто давно продали і мером керують з чужої країни. Мури довкола і всередині міста розібрали ще 200 літ тому, але лишилася кількасотлітня бруківка – її вивозять і замінюють дешевою плиткою. Сторожі підкуплені, осліпли й оглухли. Нема кому тримати оборону – всі тримають руки в кишенях або бояться втратити той мізер, що мають. Від правосуддя і від сильних світу сього легше відкупитись, ніж воювати з ними. Се в нашому місті знають віддавна. Така традиція, а бодай одну традицію треба зберегти. Бо що люди скажуть?..

Стежте за найважливішими новинами України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал