Галина Пагутяк: Книгоізоляція

Між книгою і хлібом ніхто не поставить знаку рівності: він уже стоїть між хлібом та видовищами. Як у Давньому Римі. Після його розпаду настали століття хаосу, де культуру зберегли ченці в монастирях, часом навіть не усвідомлюючи, якими скарбами володіють у своїх книгозбірнях. Просто знали, що знання і мудрість повинні мати матеріальне вираження, і квапились переписати старі манускрипти. Відсутність книг у помешканнях людей, які читають щось інше, крім Фейсбуку, купуючи електронні книги, для мене є ознакою деградації,а не прогресу. Бо ми не знаємо, що нас чекає в майбутньому – той самий спалений і зруйнований Рим чи вимирання від цивілізаційних хвороб, як у ацтеків, інків та майя. До ковчегу повинні потрапити книги, звичайні друковані чи рукописні, бо зникнуть усі високотехнологічні засоби передачі інформації і не буде на чому збудувати нову. Відродження розпочалось з переписувачів книг, а не зі створення мистецьких шедеврів, якими ми так захоплюємось. Якщо людству судилось відродитись, то воно повинно навчитись ставити знак рівності між хлібом та книгою, а не між хлібом та видовищами.

Перша пандемія ХХІ сторіччя показує нам, що такого не сталося. І тепер я іншими очима дивлюся на свою домашню бібліотеку, яку збирала десятиліттями й основу якої заклали мої батьки ще на початку 1950-х. Вона не надто велика, але по ній можна відновити цивілізацію. Я ніколи не покладалась на позичені книги, так ніби відчувала, що настане час, і двері бібліотек та книгарень будуть зачинені. По суті й зараз ми переживаємо наслідки книжкового апокаліпсису, який почався наприкінці березня 2020 року. Люди не стали читати більше, бо ті, хто не читав взагалі, не почав,а ті, хто користувався послугами бібліотек, не міг собі дозволити купувати нові видання через Інтернет, бо це все одно що купувати кота в мішку. А через три місяці, коли відчинилися книгарні, гаманці ще більше схудли, і невдовзі ми побачимо, як їх зачинять через банкрутство, а хтось відмиватиме гроші на модному непотребі чи алкоголі або аптеках. У нас нереально високі для бідного суспільства ціни на книги, бо держава ніколи не підтримувала книговидавництво і взагалі культуру, а ті скупі кошти, що виділяв бюджет, ішли на видовища або розподілялись за корупційними схемами.

Якщо конкретніше, то маємо зараз вельми небезпечну ситуацію. Студенти й науковці не можуть працювати в читальних залах і архівах, зате ресторани переповнені. Книгарні не беруть на реалізацію нові видання, бо ніхто не купує книг. Видавництва йдуть семимильними кроками до банкрутства. Відповідно, система держзакупівлі книг для бібліотек стане ще більш корумпованою, ніж минулого року, коли закуповували книги у великих комерційних видавництвах, які тепер відкрито працюють на російськомовне населення і масову культуру. Та й ті нечасті книжкові виставки, що відбуваються, віддають перевагу книгам мовою окупанта. Як і до Революції Гідності.

І ми всі знаємо, що треба зробити і що ми можемо зробити самі, поки не пізно. В Україні дуже важливо зберегти національну культуру, щоб не втратити держави. Насамперед – не заганяти книговидання і книготоргівлю в коронавірусне гетто. Якби під час жорсткого карантину залишались відчиненими не лише супермаркети та аптеки, а й книгарні по всьому світу – доля людства не виглядала б тепер такою безнадійною.