Історія "останнього бандерівця": 7 фактів про життя головнокомандувача УПА Василя Кука

Василь Кук — одна з найменш міфологізованих, але водночас ключових постатей українського визвольного руху ХХ століття. Останній головнокомандувач УПА, організатор підпілля, стратег і людина, яка пройшла всі етапи боротьби — від юнацького активізму до життя під наглядом КДБ. 

Ось 7 ключових фактів, що розкривають феномен "останнього бандерівця".

1. Василь Кук долучився до визвольного руху ще підлітком

Майбутній головнокомандувач УПА вступив до українського визвольного руху дуже рано — у 16 років. Це не був емоційний порив: участь у Пласті та юнацьких структурах ОУН навчила його дисципліни, конспірації й відповідальності. За його спогадами, Пласт став вирішальним етапом переходу до дорослого життя й сформував навички, яких не давала формальна освіта. Саме через пластове середовище він уперше дізнався про УВО та згодом вступив до Юнацтва ОУН, а вже у 17 років став членом повітового проводу організації.

Уже в юному віці він сприймав боротьбу як довготривалий процес, а не як героїчний жест. Саме ця холодна раціональність згодом зробила його одним і з найефективніших організаторів підпілля.

2. Був одним із організаторів проголошення відновлення Української держави в червні 1941 року

Василь Кук відіграв важливу роль у підготовці й проведенні Народних зборів у Львові, де було проголошено Акт відновлення Української держави. Він очолив Львівську провідну похідну групу ОУН. Їхнім завданням було не просто зайти в місто, а легалізувати українську владу до того, як німецька адміністрація оговтається і встановить свої порядки. Коли 30 червня більшовики залишили Львів, у місті виник вакуум влади. Як він казав, це було "вікно можливостей" тривалістю в кілька годин.

Його група за лічені години організувала Народні збори у будинку "Просвіти" та захопила радіостанцію, щоб миттєво проголосити відновлення Української держави на весь світ. Така зухвалість стала прямим політичним викликом Гітлеру, адже Кук довів, що українське підпілля здатне діяти самостійно.

На короткий час українці фактично перебрали владу в місті, не чекаючи дозволів ні від Берліна, ні від Москви. Хоча цей акт був жорстко придушений нацистами, він став демонстрацією політичної суб’єктності українського руху — і Кук був у самому центрі цих подій.

Львів'яни на площі Ринок очікують очікують проголошення Акту відновлення Української держави, фото: Центр дослідження визвольного руху

3.Очолив УПА у період найжорстокішого тиску радянських спецслужб

Ще у 1941 році він брав участь у діяльності військового штабу ОУН та проходив старшинські вишколи. У квітні 1944 року він проявив себе як здібний полководець, керуючи найбільшим боєм в історії УПА під Гурбами, де повстанці протистояли військам НКВС. 

З 1947 р. був заступником Романа Шухевича на всіх його посадах, а після його загибелі 5 березня 1950 року Василя Кука було обрано Головою Проводу ОУН в Україні, Головним Командиром УПА та Головою Генерального Секретаріату Української головної визвольної ради.

Він прийняв командування УПА в 37 років. Керував УПА в часи, коли радянські спецслужби розгорнули масштабні операції проти повстанців, і тривала жорстока боротьба з органами держбезпеки, що вимагала максимальної конспірації та винахідливості.

Також це був час, коли масштабна збройна боротьба вже сходила нанівець. Кук зосередився на збереженні підпільної мережі, кадрів і самої ідеї визвольної боротьби. Фактично він керував переходом УПА від армії до глибокого підпілля. 

4. Був майстром маскування, за що отримав від КДБ псевдонім "Борсук"

Він мав майже 40 псевдонімів, та найбільш відомі два: в УПА – "Леміш", а в КДБ Василя Кука називали "Борсуком" через його надзвичайну невловимість та майстерність у конспірації, оскільки він майже 10 років переховувався від радянських спецслужб. Так, як ця тварина майстерно ховається у своїй норі, так і  він був невловимим для ворога, що вказує на його вміння ховатися та бути невидимим, наводячи жах на спецслужби.

КДБ довгий час навіть не знав, як він виглядає: високий чи низький, білявий чи темноволосий. Кук був настільки суворим у питаннях безпеки, що навіть критикував Романа Шухевича за нехтування правилами конспірації. 

Зв'язкові УПА, фото: photo-lviv.in.ua

5. Збудував мережу підпілля на русифікованому Сході та Півдні 

У 1942–1943 роках Кук очолив роботу ОУН на південно-східних українських землях — регіоні, який вважався майже безнадійним для націоналістичної діяльності. Наслідки тривалої русифікації та радянської пропаганди робили місцеве населення байдужим або ворожим. 

Він мав фальшиві документи Гестапо і добре знав німецьку, що допомагало уникати арештів. У місті часто змінював квартири, жив дуже обережно, уникаючи сусідів, хоча одного разу поліція перевіряла його — і знову врятували документи.

Кук зробив Дніпропетровськ центром своєї діяльності, але багато їздив по інших містах — Кіровоград, Запоріжжя, Миколаїв.

Кук застосував нестандартну тактику: свідомо поставив не на старших "антисовєтських людей", а на молодь. Він вважав, що навіть комсомольців чи колишніх комуністів легше переконати, ніж байдужих. Для цього використовував заборонені в СРСР українські книжки, які відкривали молодим людям невідому історію України й пробуджували національну свідомість. За короткий час йому вдалося створити розгалужену підпільну мережу. Проте повністю завершити структуру не вдалося через складні умови окупації.

Василь Кук, фото: uinp.gov.ua

6.Був командиром, якого було вигідніше тримати живим

Після арешту у 1954 році Кука не розстріляли, хоча багатьох його соратників чекала саме така доля. Радянські спецслужби розуміли, що живий командир УПА має набагато більшу пропагандистську й оперативну цінність. Просто вбити його було невигідно. Вони хотіли використати його авторитет для повної ліквідації залишків опору. Його тримали без суду, намагалися зламати психологічно, схилити до співпраці.

Того ж року Кук виступив із радіозверненням до українців за кордоном із закликом припинити боротьбу. Проте він вставив у текст кодові фрази, які знав лише обмежений актив ОУН. Завдяки цим сигналам еміграційний центр зрозумів, що Кук пише під диктовку КДБ, і вчасно перекрив провалені канали зв'язку.

Щоб тримати Василя Кука під постійним наглядом, КДБ забезпечило його квартирою у столиці, влаштувало на роботу в Центральний державний історичний архів у Києві, згодом – в Інститут історії АН УРСР.

У діаспорі Василя Кука засуджували за те, що він не вчинив самогубство, як Роман Шухевич. Той факт, що Кук більше не піддавався помітним репресіям з боку радянської влади, дав підстави запідозрити останнього головнокомандувача УПА у співпраці з КДБ, однак ці підозри так ніколи і не підтвердилися.

 7. Він дожив до незалежної України, але відмовився від звання Героя

Василь Кук пережив усі режими, проти яких боровся, і дожив до 1991 року. Попри це, він принципово відмовився від звання Героя України, заявивши, що не може прийняти нагороду, поки держава офіційно не визнає УПА. Цей крок був не жестом образи, а продовженням його життєвої логіки: особиста відзнака не може замінити історичної справедливості. До кінця життя він залишався послідовним і внутрішньо вільним.

Він до останніх днів залишався надзвичайно прогресивним. На відміну від багатьох людей його покоління, він вільно володів комп'ютером, активно користувався інтернетом і стежив за світовими новинами онлайн, вважаючи це необхідним інструментом для сучасного історика та політика.

Помер "останній бандерівець" 9 вересня 2007 року. Його поховали у рідному селищі Красне на Львівщині. А через три роки, 12 вересня на батьківщині останнього головнокомандувача УПА був урочисто відкритий пам’ятник Василю Куку.

• У Мюнхені 48 років тому помер Степан Ленкавський - ідеолог ОУН і співавтор "Декалогу українського націоналіста"