На Сумщину був шлях, або Чому варто їхати на Слобідську Україну

І прийшов один мандрівник до брами міста і спитав у вартового: "А яких людей я тут зустріну?"—" А які люди були там, де жив ти?" – "Заздрісні, недоброзичливі, злі". – "Та й тут такі". Коли це – інший мандрівник, а перший ще не встиг відійти. І знову те саме запитання: "А яких людей я тут зустріну?" — "А які люди були там, де жив ти?" –  "Дуже добрі, щирі, веселі". "О, то й тут чимало таких, сам переконаєшся". Тоді перший мандрівник обурено спитав у вартового: "Чому ти мені збрехав? Чому на одне й  те же запитання дав різні відповіді?"  "Я не збрехав, – сказав вартовий. – Просто кожен бачить світ насамперед через вікно власної душі. А у вас ці вікна – різні".

Ця давня притча – одна з моїх улюблених. Перейдіться разом зі мною стежками осінньої Слобожанщини – краєм, що насправді дуже інтригує, де купа цікавих місцин, де вже кілька разів була і куди ще приїду. Здивуйтеся, захопіться, чи просто дізнайтеся. Бо то таки правду хтось казав: справжнє призначення подорожі – не нове місце на карті, а оновлений погляд на світ.

Місто Суми – вичухане, затишне і привітне – зайвий раз потвердило: Україна єдина!

Він знає, вона – теж

І знову – місцеві котики. Ну, як без котиків?

Найстаріша кам’яниця Сум – Свято-Воскресенський кафедральний собор Київського патріархату (1702 р.), що поєднав у собі риси дерев’яної та кам’яної козацької архітектури. Легенда, яку я тут почула, про молодого сміливого та красивого ватажка розбійників (що грабували російських купців) і дівчину Марію, не відпускала мене упродовж кількох днів. За легендою (і тільки за легендою) саме у стінах цієї кам’яниці наказав замурувати її за нескорену і горду вдачу рідний брат полковник Герасим Кондратьєв. Розповідають також, що в ХХ столітті у стінах і справді випадково виявили жіночий скелет… Письменникам не варто вигадувати щось штучно. Захопливі можливі сюжети завжди лежать на поверхні.

Пам’ятник Студентській революції на траві, що відбулася у Сумах за рік до Помаранчевої революції 2004 року.


Перший і тривалий час єдиний пам’ятник мамонтові у світі – не десь там за горами-долами, а на Сумщині в селі Кулішівка, де 1839 року викопали два повні скелети мамонтів.

Підглянутий момент чужого життя

Спокій осені

Мідний з емаллю хрест 19 ст. в колекції музею останнього кошового отамана Запорізької Січі Петра Калнишевського в його рідному селі Пустовійтівка. Ото ходиш тим музеєм і думаєш: а якщо втовкмачувати на ось таких живих прикладах усім нашим сучасникам у мізки оті всі факти агресії, підлості та фарисейства північного сусіда, то, може, хоч тоді очі в засліплених відкриються. Якщо не в усіх, то хоч у частини, але вже вільготніше було б.



Церква Святої Трійці, відбудована за часів Ющенка. Первісно збудована 1773 року на кошти Петра Калнишевського і чудово збереглася до 1929 року. Але під чоботам радянщини знищена практично до основ. Тож відроджували її з руїни на основі архівних матеріалів. Зате тепер є чим пишатись.)

Земля сумська.

Храми на Сумщині цікаві – кожен по-своєму.



Ця "золота" свинка стоїть у парку Ромнів від 2000 року. І саме на цьому місці не випадково. Гіди розповідають, що саме тут колись було древнє місто, яке потерпало від монголо-татарських набігів, під час яких місцевих мешканців якщо не вбивали, то жорстоко грабували. Але не забирали свиней. Відтак саме свині, чиї численні кістки тут знайдені, рятували наших пращурів від голодної смерті. А я все дивувалася, чому так люблю з’їсти до салатику свинячу відбивну))

Просто гарно, і все тут.

Пам’ятник Т. Шевченкові в Ромнах авторства Кавалерідзе – перший в історії повнофігурний пам’ятник Кобзарю (встановлений 1918 року).                       


Слобожанські візерунки)

Вознесенська церква (1797 р.) в Ромнах дуже цікава архітектурно. Але такого несмаку в оздобі я більше ніде в інших храмах не зустрічала: зверху донизу всі стіни завішані без усілякої логіки розташованими іконами, іконками, навіть паперовими, закритими в рамки, відтисками на теми релігійних сюжетів. Наче перебуваєш не в храмі, а в звичайній церковній крамниці. Брррррр….. Сумно…

Містечко Тростянець і його Круглий двір – садиба-манеж із 18 ст. Ще якихось 10 років тому він був у не набагато кращому стані, ніж замок у Старому Селі поблизу Львова А зараз у масштабах України вважається унікальним.

Материнство в дереві біля краєзнавчого музею у Тростянці. До речі, крім краєзнавчого, тут поряд музей шоколаду та картинна галерея. А ще в Тростянці провів своє дитинство майже до підліткового віку Микола Хвильовий та написав свій перший симфонічний твір – увертюру до драми "Гроза" Петро Чайковський

І хто повірить, що це звичайне районне містечко на Сумщині? Я б теж, напевно, не дуже повірила, якби сама не побувала.

Грот Німф у Тростянецькому дендропарку Нескучне.

Силует у вікні. Майже cилуети і майже у вікні)



Десь там, на стежках-дорогах. 


 Орнаменти землі.

"Що ця осінь така, як чудна перезріла панна –
То дарує вам усміх, то хусточку мочить слізьми.
А в долоні від літа – хіба що суха екібана.
І щодень по пелюстці її обриваємо ми".
(Мар’яна САВКА)

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.