Меркель вмила руки. Блог Ігоря Гулика

І тим паче бодай кілька утримуватися від самооцінок своєї праці у вигляді мемуарів чи чогось на кшталт того. Бо іноді такі речі не тільки до решти розчаровують вчорашніх симпатиків, у свідомості яких ще не стерся "світлий образ" кумира, а й підсвідомо для мовників можуть стати сеансами самовикриття.

Бо, попри те, що спільнота насправді хибує на "пам'ять метелика", все ж риси осіб та витворені довкола них міфи утримуються в мізках довше, як своєрідні маркери того, що слід вважати "добром", а що варто таврувати гіршими словами.

Ще Джордж Вашингтон застерігав про дуже небезпечну річ, якою можна нехтувати, а можна навпаки, — абсолютизувати. "Жодна стіна слів, жодна гора паперу не може бути настільки міцною, аби втримати широкий потік безмежних амбіцій, посилений потужною течією корумпованої моралі". І коли ми сьогодні диву даємося інфантилізму, байдужості й цинічному моралізаторству німецької політичної еліти, утіленої зокрема й Олафом Шольцом, то маємо знати, що він, мабуть, обрав собі за приклад попередницю – канцлерін Ангелу Меркель. І з цієї точки бачення все стане на свої місця.

Днями ексочільниця ФРН таки не втрималася від спокуси ще раз вийти на публіку і спробувати пояснити багато речей, питання з приводу яких досі ворохоблять прогресивну, так би мовити, спільноту. Вочевидь, припускаю я, фрау Ангела ставила собі надзавдання, — навести остаточний макіяж на свій звичний імідж. Але, як на мене, з того всього вийшло банальне умивання рук з усіма алюзіями, якими сповнений цей вислів.

Фрау ексканцлерін в інтерв'ю німецькому журналісту та письменнику Олександру Осангу з телеканалу ARD заявила зокрема, що вона не могла зробити більше, аби запобігти повномасштабному вторгненню Росії в Україну. Але, мабуть, питання слід ставити в іншому ракурсі. Чи могла Ангела Меркель зробити менше, аби Путін не зміг вдертися на територію суверенного сусіда? Ось в чім дилема, а не у цинічних евфемізмах, які останнім часом превалюють у публічних висловлюваннях німецьких політиків.

І коли поглянути на проблему причетності урядів Меркель до роздмухування Третьої світової саме під таким ракурсом, то все стане на свої місця. Так, лідерка ХДС могла зробити менше – зокрема не бути категоричною в оцінках України, коли та 2008 року просилася до НАТО. Словесне лушпиння "не була готовою", "була розколотою", "незріла демократія, керована олігархами" ущент спалахує і згорає після зізнання фрау Ангели:  "Я була цілком впевнена, що Путін не дозволить так просто цьому статися. З його точки зору це було б оголошення війни".

Ось так. Виявляється, Путін. Виходить, Німеччина частково перебувала під "зовнішнім управлінням" і центр цього "тіньового уряду" був у Москві?. Висновок, погоджуюся, дуже категоричний. Але коли ставиться питання руба: чи все зробила Меркель та її уряд для безпечної Європи, то маємо знати, що не до ексочільниці ФРН воно звернене. А до Путіна.

Чи могла Меркель зробити менше для усунення загрози війни після 2008 року? Могла. Наприклад, не педалювати будівництво Північного потоку 2, прислухатися до думки фахових експертів, а не радників на кшталт Шрьодера і російських філій ФСБ у радах директорів компаній, причетних до цієї найновітнішої зброї проти Європи, вигаданої Москвою. Протистояти корупції німецьких еліт, так званій "шрьодеризації" значної частини політичного класу не тільки ФРН, а і Євросоюзу загалом. Адже дуже добре пам'ятаємо амбіції Меркель стати локомотивом Євроунії, її візитівкою. Здається, їй не вийшло.

Тому, коли йдеться про українську трагедію, фрау Меркель могла б зробити значно менше для її уникнення. Навіть не казати у тому ж таки інтерв'ю ARD банальщини на кшталт: "Те, що сталося — це велика помилка з боку Росії... розрив з усіма нормами міжнародного права, які дозволяють нам мирно співіснувати в Європі". Це все – "preaching to the choir" – "проповідь церковному хору", умивання рук, байдужа інфантильність.

І знаєте чому? Ексканцлерін сама дала відповідь, пояснивши, чому для першої поїздки у статусі пенсіонерки обрала Італію, а не Бучу. Вона, виявляється, хотіла "дати зрозуміти, що вона більше не канцлер". Тобто, для чинного політика поїздка у місце російського геноциду проти українців була б обов'язковою з огляду на протокол та піар. А для пересічної людини, — на свій розсуд… Не доконечно.

Про автора. Ігор Гулик – журналіст, головний редактор сайту "Еспресо.Захід".

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.