"Львів комплексно підійшов до подолання бар'єрів": експертка з інклюзивності та безбар'єрності

Про те, яка зараз ситуація з доступністю в державі загалом та зокрема у Львові, "Еспресо.Захід" поговорив із Ніною Мацюк, експерткою з інклюзивності та безбар'єрності.

Можете порівняти Львів з іншими містами у плані створення умов безбар'єрності в місті?

Кожне місто України має певні відмінності та особливості, тому немає сенсу порівнювати їх, тому що всі вони дуже різні. Але є щось спільне: в кожному українському місті є проблеми з доступністю і безбар'єрністю.

Є маленький виняток – місто Славутич. У 2021 році, після затвердження Національної стратегії створення безбар'єрного простору в Україні на період до 2030 року, питання безбар’єрності стало частиною державної політики, а отже, обов'язковою на всіх рівнях. Кожне місто так чи інакше підійшло до розв'язання цього питання. І власне Славутич, невелике місто в Київській області, стало лабораторією з розробки та впровадження на практиці безбар’єрних архітектурних рішень.

Певні успіхи має також Вінниця.

Щодо Львова – наразі в місті є комплексне бачення того, як вирішити подолання бар'єрів у місті. Це, на мою думку, правильний підхід.

За даними Мінінфраструктури за 2022 рік, Львів та область входять до регіонів із середнім рівнем безбар’єрності. Так, із 300 можливих балів Львівщина набрала всього 168.

Недавно у Львові громада доволі критично оцінила спробу міста зробити площу Ринок доступнішою…

Можу прокоментувати ситуацію з заміною бруківки у Львові не як львів'янка (оскільки я народилася, живу та працюю в Києві), а як експертка з питань інклюзивності та безбар'єрності.  Тут мене найбільше хвилює один момент: якщо говорити про реакцію суспільства, то ми дуже багато від початку повномасштабного вторгнення публічно й непублічно говоримо про подяку та вдячність військовим, які нас захищають, і завдяки яким ми, власне, і маємо можливість сперечатися за бруківку. У нас дуже багато є жестів демонстрації своєї подяки – прикладання руки до серця тощо. Ми вербалізуємо нашу подяку, але це слова. Якщо говорити про дії, то прикладання руки до серця недостатньо.

У Львові є реабілітаційні центри та центри протезування, і багато військових після поранень і набуття інвалідності виходять у місто після реабілітації й відчувають реальну "подяку" від суспільства – відсутність пологого входу, відсутність універсальних вбиралень й так далі. Уже певний час ми також говоримо про реінтеграцію військових, повернення до цивільного життя, працевлаштування й т.д., але скажіть мені, будь ласка, чи може ветеран або ветеранка повернутися до свого робочого місця або зустрітися з друзями у кафе, яке розташоване на площі Ринок, якщо людина не може подолати цей шлях через бруківку?

Мені дуже подобається, що ми демократична країна і кожен та кожна може висловити свою думку, але важливо й критично мислити. Знаю, що є дуже багато тригерів на кшталт дорогих ремонтів доріг замість забезпечення війська, але конкретно в цьому випадку потрібно не заголовками оперувати, а проаналізувати ситуацію всебічно. Я абсолютно підтримую це рішення реконструкції площі Ринок. На мою думку, враховуючи й історичний контекст, це було оптимальне рішення (і фінансово, і архітектурно) – розробити безбар’єрні шляхи, з повторним використанням наявної бруківки, якими можуть користуватися представники та представниці маломобільних груп населення, а  це не тільки люди з інвалідністю. До маломобільних груп входять:

• вагітні жінки;
• діти до 7 років;
• особи, які супроводжують малолітніх дітей;
• люди старшого віку;
• люди з інвалідністю;
• люди з постійними та/або тимчасовими функціональними порушеннями (фізичними, сенсорними, психічними, розумовими);
• люди які отримали тимчасову травму або хворіють;
• люди з нестандартними розмірами тіла: значно більшою або меншою за середню масою тіла, низького чи зависокого зросту;
• люди, які протягом певного часу можуть бути неуважними (приміром, під впливом стресу).
  

У теперішніх умовах чи можемо ми говорити про певну пріоритетність того, чим має зайнятися місто?

Якщо подивитись на Нацстратегію безбар’єрності, то там перший напрям – це фізична безбар'єрність. Він описується так: усі об'єкти фізичного оточення мають бути доступними для всіх людей незалежно від віку, стану здоров’я, інвалідності, майнового стану, статі, місця проживання та інших ознак. Тобто ми розуміємо, що мова про наші власні помешкання, наші під'їзди, вулиці, транспортну інфраструктуру, об'єкти, куди приходимо для того, щоб купити ліки, пообідати в ресторані й так далі. Пріоритету, що, наприклад, спочатку зробити вулиці, а потім лікарні – немає.

Тобто міста самі собі визначають, що і коли вони робитимуть. А хто тоді стежить за виконанням?

Стратегія створення безбар'єрного простору в Україні – це документ національного рівня, який є обов'язковим на всіх рівнях. Тому це відповідальність абсолютно кожної людини, не тільки органів влади, а й представника бізнесу, який відкриває ту саму аптеку, чи ресторан, чи коворкінг.

У нас є державні будівельні норми (ДБН В.2.2-40:2018 "Інклюзивність будівель і споруд"), які з 2018 року обов'язкові до виконання. Погодьтеся, що в нас після 2018 року дуже багато об'єктів здавали в експлуатацію, але чи відповідають вони всі нормам доступності й безбар'єрності? На жаль, ні.

Власне відповідальні за це не тільки архітектори певної будівельні компанії або ті, хто роблять безпосередньо об'єкт, а й ті, хто цей об'єкт приймає.

На жаль, контроль за цим не відбувається. Поки що в нас немає ніякого інструменту, не існує покарання за недотримання. Проте вже були заяви, що такий інструмент контролю та покарання розробляється. Тобто, ми очікуємо. Але знову ж таки, ця відповідальність стосується абсолютно кожної людини. Зрештою, це питання нашої євроінтеграції також.

Зараз я активно співпрацюю завдяки управлінню туризму Львова з рестораторами та готельєрами Львова. Особливо власники ресторанів чітко відчувають, що ця відповідальність лежить особисто на них, тому що вони безпосередньо щодня контактують, надають послуги великій кількості людей, в тому числі представникам маломобільних груп, серед яких багато ветеранів і ветеранок. Тож спостерігаю дуже позитивну тенденцію в місті, оскільки за ініціативи управління туризму Львова відбувається низка важливих заходів для покращення стану доступності, безбар'єрності та інклюзивності.

Зрештою для бізнесу це також привабливо, тому що у світі люди з інвалідністю на сукупному четвертому місці купівельної спроможності. Якщо ви відкриваєте ресторан, який не буде доступним для людей з інвалідністю, то ця група не принесе вам прибуток у заклад.