Мюзикл "Чарлі і шоколадна фабрика": львівський вимір

У минулі вихідні у театрі ім. М. Заньковецької зіграли прем'єру мюзиклу "Чарлі і шоколадна фабрика" за романом Роальда Дала. Першу таку постановку в Україні і в рік, коли однойменний роман святкує 60-річчя з часу першої публікації.

Властиво, у тому, як театр втілив цю постановку, була справжня інтрига. І мова аж ніяк не про авторські права,  щоб отримати які, заньківчанам - окрім іншого - довелося писати переконливий мотиваційний лист.  А в тому, як театр дасть собі раду насамперед з "фабричними" декораціями, які начебто для цього твору є важливими. 

Бо одна справа уявляти, як виглядають цехи фабрики Віллі Вонки, читаючи книгу чи споглядаючи на кіноекрані (а роман щонайменше тричі екранізували), і цілком інша - втілити то все у сценічному просторі. Та й акценти дійства, що їх обере театр (попри те, що "Чарлі та шоколадна фабрика" входить до шкільної програми) теж інтригували не менше. Адже мова не стільки про казку, скільки про глибоко філософську історію, у якій кожен відшукує власні сенси. 

Фото: Національний театр ім. Марії Заньковецької

"Ця постановка стала для нас своєрідним викликом, - поділилася зі мною думками напередодні режисерка вистави Наталія Сиваненко ( для якої це -  друга постановка на заньківчанській сцені (першою було "Паливо" за п’єсою сучасної бельгійської франкомовної письменниці Амелі Нотомб)). - Адже це мюзикл, музично-пластична вистава. І нам довелося вчитися тут і зараз вплітати нашу форму існування драматичного театру в музику і відповідну пластику. І це було справді неймовірно цікаво, коли не ти сам, а музика веде за собою, щоб розкрити історію ще глибше. А щодо наших зусиль у передачі красот фабрики Вонки, то насправді текст промовляє про те, що треба розвивати власну уяву, фантазію, бачення,  і що внутрішній світ має бути яскравішим за те, що відбувається навколо. 

Чи боюся порівнянь з кіно? Ні. Адже ми від початку знаємо, хто здобуде золотий квиточок, однак цікавий сам процес. Те, як персонажі долатимуть перепони на їхньому шляху, як вони відкриватимуться у світі уяви. І тому мені здається, за цим буде цікаво спостерігати навіть, якщо одна й та ж п'єса йтиме у різних театра. Бо інтерпретації можуть бути найрізноманітніші". 

Фото: Національний театр ім. Марії Заньковецької

І справді Чарлі у виконанні Ярослава Дерпака, можливо, менш скромний та менш тихий, як уявлялось із книги. А дідусь Джо (Андрій Козак) прикольніший та живіший. Та й сам Віллі Вонка (Юрій Хвостенко) більш земний та прогнозованіший, ніж приміром, ідентичний персонаж Джонні Деппа у фільмі Тіма Бертона, внесеному до Національного реєстру фільмів США. Але це, властиво, той випадок, де варто обійтися без будь-яких порівнянь, а просто сприймати магію на сцені. 

А вона є. І однозначно вартує уваги. Через акценти на потребі не втратити - попри все - смак життя, не боятися розвивати внутрішній світ наперекір споживацьким інстинктам та на необхідності вміти відшукувати світло в собі, якщо раптом немає змоги побачити його ззовні. 

І напевно, це найважливіший меседж (особливо у цей військовий час): про здатність внутрішнього світу бути сильнішим за всі зовнішні обставини. І це те, що й справді зайвий раз так хотілося почути…

• У Львові вперше в Україні поставили мюзикл "Чарлі і шоколадна фабрика