Кому в світі жити добре?! Країна перша – Короліство Бельгія

Тобто, із законом у них все гаразд, бо за усі недотримання правил завжди платиш величезні  штрафи, що відповідно відображається на сімейному бюджеті. А у них тут все дуже чітко прораховано. Але про усе по-порядку.

Бельгія – єдина інтернаціональна країна у Європі від самого заснування завдяки геополітиці. І якщо раніше, аби не почувати себе чужинцем в іншій країні,  а таким самим емігрантом, як інші, треба було летіти за океан аж до Америки, то тепер ми знаємо, що у цьому європейському королівстві прилаштувалося різного люду з різних куточків світу. Як через те, що королівство Бельгія мало свою колонію в африканському Конґо, а також через те, що межує з Францією, з якої туди потрапляють марокканці, сирійці та інші представники арабських національностей. Також є багато турків, хоча і значно менше, аніж у Німеччині,  а ще є філіппінці, китайці, тайці… Словом, хто, як може, так і добирається у цю миролюбну, незалежну і високорозвинену постіндустріальну країну.

 Чому?!  Ну, тут все дуже просто: рівень соціального забезпечення дуже високий, відповідно до рівня життя. Мова для інтеграції в основному фламандська (або французька) складна, такий собі мікс із англійської та німецької, тому емігранти часто грішать тим, що не здатні її вивчити,  а, отже, і знайти собі роботу. Тому й сидять на шиї у порядних платників податків. Відтак, недавно з’явилися тут і українці, чисельність яких офіційно складає близько 5 тис. осіб (дані із розмови в українській амбасаді у Брюсселі). Але є багато різноробочих, які працюють легально, та не афішують з тих чи інших причин свого перебування. Загалом,  у кожного свої на те причини. Значно більше тут російськомовних громадян, які також опинилися з різних причин на чужині: для когось це було заміжжя, для когось -  високооплачувана робота в ІТ-індустрії (тоді ніхто знання однієї з місцевих мов не вимагає) зі знанням англійської,  а для когось - можливість навчання у одному із найпрестижніших вишів у Європі – університеті Льєжа.

 Взагалі бельгійці пишаються тим, що вони торгують знаннями. Здебільша, тут виростають технарі, які ідуть в інженери енергозберігаючих технологій, авто індустрії,  а також дуже популярними є такі напрями, як право, біологія та медицина.  Студенти з’їжджаються до Бельгії з усього світу.  Для наших школярів буде цікавим знати, що тут не існує єдиної системи "Uniasist”, як у Німеччині, наприклад (про це в наступних дописах). Бельгія не орієнтована на студентів з-за кордону, але і ніхто не буде проти вашого бажання тут навчатися, адже це живі інвестиції в економіку (приблизно 5-6 тис. євро на рік за кожного іноземного студента). Кожен заклад має право індивідуально вирішувати, як і коли, і за яким графіком та з якими знаннями вас приймати до вишу. Але одне є точно обов’язковим – це перекладений та апостильований документ про середню шкільну освіту і плюс тест на знання місцевої мови. Це може бути французька або нідерландська (фламандський діалект).  Можуть вам порадити довчитися рік-два у школі, опанувати місцеву мову, отримати місцевий диплом про середню освіту після іспитів і тоді (увага!) мати можливість уже безкоштовно навчатися у будь-якому виші Євросоюзу. Звісно, що тоді треба лише подбати про проживання протягом усього навчання.

Медицина тут дуже цікава, особливо у цей вірусний час. Все "безкоштовно"  дуже умовне. Тому що, йдучи до лікаря, ти платиш повну вартість, попри те, що виплачується страховка з твоєї зарплатні. Загалом, наприклад, з 5000 євро щомісячного заробітку на руки ти отримуєш за мінусом 41%. Туди входить: пенсійні внески, страхування життя і здоров’я, декретні, інтеграційні внески (соціальна відповідальність за негромадян Бельгії), внески на випадок втрати роботи, дитячі внески (на новонароджених дітей) до 18 років та ін. Але наприкінці року є тринадцята зарплата і повернення 5% відсотків за сплачені кредити.  І це, зазвичай, використовують на додаткові закордонні відпустки і подарунки для рідних і близьких.

Мінімальна соціальна допомога для мешканців Бельгії як громадян, так і негромадян,  а біженців, наприклад, складає 959 євро щомісяця, плюс до цього соціальне житло і комунальні послуги за рахунок держави,  а також усі ті переваги, за які уже сплатили працюючі белги. Тому емігранти не дуже то й прагнуть напружуватися на якійсь роботі, якщо практично на ті ж самі гроші після усіх виплат можна цідити вар’ята. Середня заробітна платня по Бельгії за різними обрахунками складає 2500 євро брутто. Тож… Можна зрозуміти деяких нероб.

А от що стосується комунальних послуг, то тут українцям, яких з биттям у груди переконують наші  держслужбовці, що ми платимо найнижчі тарифи у Європі, треба наклеїти на чоло наліпки "лапшоїди", бо (увага!) ціна газу становить 10 центів/м.куб. І це в одній із найбагатших країн Євросоюзу із зарплатами у десять разів вищими за українські. У моїй платіжці – майже 30 центів за куб, плюс доставка, а як у вас? Спіймали облизня?!

Пішли далі… Щодо електроенергії, то тут вона справді дорога для нас і становить 27 центів за кіловатгодину. Але бельгійці усі, як один, мають лічильники денного і нічного тарифу, тому економлять, вмикаючи побутову техніку після 21.00,  або ж у вихідні. Сміття сортують у різного кольору пакети і раз у два тижні або тиждень виставляють їх на вулицю біля своїх будинків, де їх забирають відповідні сміттєзбиральні авто. Вперше, повертаючись до Німеччини, звідки приїхала, потягом з Брюсселя, зауважила, що нічне безлюдне місто схоже на сміттєзвалище з горами мішків попід дверима вздовж дороги. Та над ранок це все розчиняється, як мара. Столицю прибирають.  

Ще одна цікава річ, що на мене справила неабияке враження, – сімейні цінності. Вони тут в особливій повазі – це правда. Про це пишуть на усіх сайтах і ви про це знайдете у всіх джерелах, однак все ж вони дуже різняться від наших. Особливо в стосунку сімейного права. До прикладу, якщо бельгійці одружуються, а це стається дедалі рідше, то це для них справді на все життя і тому вони дуже прискіпливо ставляться до своїх обранців. Та це, тим не менше, не заважає їм залишатися вельми прагматичними та продумувати холоднокровно і беземоційно усі наслідки різноманітних подій, що можуть статися протягом життя (розлучення, інвалідність, борги, передчасна смерть і т.д.)  Тому укладають шлюбні контракти двох видів, що в основному стосується приватної власності: про роздільне володіння майном (коли усе, що ваше до шлюбу  - залишається таким і у шлюбі, і ви не несете відповідальності за кредити і борги іншого, якщо лиш ви не погодитися вказати там ваше ім’я і згоду на відповідальність за це); спільне володіння (для цього можна і не укладати угод, це від початку само собою зрозуміле, але це найбільш ризикована система ведення господарства). Шлюбний контракт можна укласти і під час шлюбу, або внести у вже існуючий корективи, але це коштуватиме у сотню разів більше, аніж контракт укладений до шлюбу. Є ще одна форма сім’ї, так зване співжиття (cohabitation), за якого ті ж самі правила спільного ведення домогосподарства, лише без офіційного укладання шлюбу і зайвих дороговартісних процедур розлучення у випадку чого. Спільні діти мають ті ж самі права на спадок, як і народжені у шлюбі. Однак  ця форма визнається лише у королівстві і на території іншої країни законом не регулюється.

А тепер коротенька історія із життя місцевого бельгійця та росіянки без шлюбного контракту. Для цікавого порівняння. Усе в парі було тіп-топ до моменту передчасної смерті чоловіка. Подружжя у спільному шлюбі, що тривав понад 13 років, народило доньку такого ж віку. Дружина вела свій приватний бізнес і відповідно мала бізнес-рахунки у банку, кредит на авто і на дім. Після смерті чоловіка усі рахунки тут же були терміново заблоковані фіскальними службами. Усе в інтересах спадкоємиці – дитини. А позаяк ведення господарства було у них спільним, то й рахунки на обидвох. Отож, заблокували всі рахунки: і приватні, і бізнесові. Обіцяючи розібратися з усім протягом 2-3 місяців. На запит дружини до мирового судді на що ж існувати – відповідь, відкрити кредитний рахунок у банку не більше, як на 5 тис. євро.  Що вона і зробила,  і тут же половину забрали кредити на машину та дім, комунальні послуги. Вести бізнес неможливо… Рятували ситуацію 2 тис євро готівкою, що жіночка, за радянською звичкою, відкладала собі потай від чоловіка про всяк випадок. Щоправда, через півроку фіскальні служби усе ж розібралися і все відновилося, попередньо стягнено усі податки і збори, що складають тут майже 20 відсотків на спадщину. Часом такі справи тривають і до двох років. Це за умови, що не було ніяких боргів у померлого. А якби мали осібне ведення господарства, зазначене у контракті, такого б не сталося.

Нерухомість тут за нашими мірками невиправдано дорога: сотка несільськогосподарської землі коливається у сумі від 16 до 33 тис. євро. А до 2030 року бельгійці взагалі хочуть закрити ринок землі і припинити нові забудови. Хочеш – ремонтуй і удосконалюй старе. Тому придбана 15-20 років тому нерухомість насьогодні день зросла в ціні утричі,  а що ще буде згодом…

Зазвичай, місцеві доживають свої роки у приватних будиночках доти, доки можуть самі себе обслуговувати, а якщо ні – то здають їх в оренду і переселяються у будинки пристарілих із дбайливим медичним доглядом. Не прийнято тут жити усім разом, як у нас. Ніхто не порушує приватної власності та інтересів, навіть своїх дорослих дітей. Хоч, як на мене, то це  дуже віддаляє батьків від нащадків. І якщо ще й взяти до уваги, що бельгійки за законом після пологів виходять на роботу через три місяці, то близький емоційний зв'язок між мамою та дитиною  навряд чи встигає утворитися. Але це лише моя особиста думка). І саме цим я пояснюю усю прохолоду і прагматизм у стосунках.

Ну,  і останнє, що сьогодні дуже усіх цікавить – це робота у Бельгії для іноземців. Роботи  є багато – 200 тис. робочих місць. Адже сюди стікаються усі гроші Євросоюзу і усі транспортні шляхи-перевезення. Тут є кілька портів в Антверпені, Брюґґе і Ґенті… Переважно, заморських працівників запрошують на робочі спеціальності – будівельник, маляр, збиральник фруктів-овочів, медсестра…  Люди із вищою освітою і знаннями мов мають усі шанси також знайти роботу за фахом за умови знання однієї із місцевих мов, або ж потрапити в іноземну компанію, де послуговуються лише англійською. І є такі фахівці, які роками живуть у цій країні, працюють, платять податки і не володіють жодною із мов. Зазвичай, найкраще тут, так званим, експатам. Такі працюють у Бельгії,  а податки сплачують у своїй державі, де вони вдвічі,  а то й більше, нижчі. Але і на пенсію вони також можуть розраховувати лише у своїй країні. Та експати з високими зарплатами і низькими податками встигають за час своєї роботи у королівстві придбати нерухомість в Іспанії чи Франції і потім щасливо доживати на старості, отримуючи ренту з заморських будинків. 

Щодо клімату – то він тут вельми м’який і приморський: коливається між +5 взимку і +25 влітку. Часто дощить і вітряно. Природа дуже багата на шалену зелень, на території країни ростуть різноманітні пальми і кактуси, але не розмножуються. А ще тут існує така приказка: "Хто вам сказав, що в Бельгії  не буває літа? Ще й яке! Головне, не пропустити цих два сонячних дні!".

І я їх таки зловила )))

Фото надала авторка

Про авторку. Ніка Нікалео– українська письменниця і перекладачка, тревел-блогерка, Голова Львівського жіночого літературного клубу і благодійного фонду, авторка та укладачка низки бестселерів з серії "Львів. Кава. Любов".

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.