Незвіданий художник Зеновій Флінта: від нонконформізму до людської вертикалі

Експозиція з понад 350 творів живопису, кераміки та графіки Зеновія Флінти, відібраних з музейних зібрань та приватних колекцій авторкою її концепції та кураторкою проєкту Лесею Кечергіною-Дінковою, стала не просто наймасштабнішою виставкою творчого доробку митця, чиє ім’я завжди є гарантом високої художньої якості. А й такою, яка зуміла показати як творчі обрії цього львівського художника-нонконформіста, так і його суто людську вертикаль.

 Про Флінту пересічні сучасники, на жаль, знають не так багато: художник помер від важкої хвороби молодим 37 років тому. Тобто ще до часу, коли визнання кожної творчої особистості почало підкріплюватися публікаціями, які можна знайти онлайн, та соцмережами. Але свого часу продовжуючи європейську модерністську лінію мистецтва, взяту від своїх інститутських викладачів Карла Звіринського і Романа Сельського, багато експериментуючи з формою, площиною та об’ємом, (намагаючись використати в кераміці графічні та живописні прийоми, а в живописі та рисунках – скульптурні) Зеновій Флінта зумів вирости у невтомного новатора та мислителя, а головне у творчу особистість, яка знайшла у мистецтві власну стежку і зуміла не зрадити собі навіть у найскладніші часи. 

"Не стомлюючись, шукав Людину серед людей, у собі…, - згадує про нього живописець Микола Шимчук. - Жив мистецтвом, одночасно хворів мистецтвом, бо любив його в усіх станах: від основ, клеїв, грунтів, процесів чищення палітри, миття і заклеювання газетами пензлів, малювання і примруженого приглядання, поборбвання розпачу та сумнівів, а також завершального чаклування, оздоблення рамою, витирання мольберта й підлоги – і до першого блаженства від цигаркового диму в кріслі навпроти. Його світлоносні й чисті картини народжувалися як результат якісних усіх етапів у цьому тонкому та тендітному процесі творення, на противагу тим настроєвим плаксунам, що скиглять через відсутність муз і брак натхнення ".

"Його твори – це завжди щось більше, ніж просто побачений і сумлінно відтворений мотив чи сюжет,  - цитують у межах експозиції мистецтвознавця Григорія Островського. - У них обов’язково присутня велика масштабна думка… При всій об’єктивності та неупередженості естетичного бачення і сприйняття Флінта в кожен твір: картину, пастель чи керамічний пласт - укладав свою пристрасть, небайдужість до предмета зображення".

"Він був чесним у мистецтві, житті, у спілкуванні з людьми, - славістка, мистецтвознавиця, авторка низки книг Оксана Пеленська. - Правдивість характеру в різних ситуаціях минулих літ не завжди сприяла його життєвому благополуччю, та він себе не зрадив ні на мить". 

Яскравий приклад – 1982 рік, коли, щоб пробитися, Зеновій Флінта, Любомир Медвідь та Олег Мінько вирішили спільно виставитися. Тоді один із керівників Спілки художників сказав, що виставку дозволять тільки за умови, якщо серед її авторів не буде Олега Мінька, опального за свою дружбу з дисидентами – подружжям Калинців, Грицьком Чубаєм та іншими. Флінта на це не погодився, обстоюючи свою позицію, як тільки міг. І виставка відбулася так, як планувалася. Чи гордився він собою? Можливо. Чи хвалився своєю мужністю? Ні. Не це вважав наріжним каменем свого існування.

"Де б ми не були, за різних обставин і умов - папка з папером, пастель, олівці чи кулькова ручка при ньому, - згадує донька митця, заслужена художниця України Ірина Данилів-Флінта. - А коли за день не зробилося нічого, то день цей вважався марно прожитим, - а звідси й відповідний настрій… Ніколи тато не чекав якогось чудодійного натхнення. Потреба малювати жила в ньому постійно. Коли права рука перестала працювати, він уголос роздумував, як пристосувати пензель до лівої руки". 

"Важливо, щоб речі та світ постійно обіцяли нам розповісти щось нове", - казав Зеновій Флінта. Голос світу він намагався чути навіть тоді, коли вже знав, що йде…

• У Національному музеї у Львові показали несподіваного Зеновія Флінту