Дрогобицький учитель, який відбив гору Маківка, обороняв Львів та потрапив під репресії у Харкові: Григорій Коссак, комендант УСС

В огляді "Еспресо.Захід" ви дізнаєтеся більше про учителя та військового Григорія Коссака.

Ще з дитинства Грицько був в оточенні місцевих національних діячів та знав про репресії. У домі родини не раз гостював письменник Іван Франко: у своїх мемуарах про нього згадує старший брат Іван Коссак, який теж став українським січовим стрільцем.

"Розказувала мені мати і про арешти Франка, декілька разів відшукували його жандарми і в нашій стодолі, вказувала мені і "решітку" в дрогобицькому магістраті, що за нею він сидів".

Шляхи Григорія та Франка не розійшлись у родинному помешканні: до смерті Каменяра, чоловіки підтримували зв’язок через листування.

Від народного вчителювання до військового однострою

Свій шлях Григорій вирішив пов’язати з викладанням, а згодом і національним вишколом. Після закінчення вчительських семінарій він переїхав у Бережани й до 1908 року працював у народній школі, очолив одну з філій товариства "Сокіл". Опісля повернувся на Дрогобиччину, був педагогом у школі села Ясениці та доєднався до локального січового руху.

На початку Першої світової війни Коссак мобілізувався до австрійської армії, а за кілька днів його перевели до новоствореного легіону Українських січових стрільців, який формували у Стрию. Зустрічав добровольців старший брат Григорія, Іван, який у званні сотника займався рекрутингом. До міста прибуло 10 тисяч охочих, з яких імперська армія дозволила вибрати лише 2,5 тисячі. Стрільці згадують тодішні збори без ентузіазму, адже присягу читав австрієць ламаною українською і там змушували зізнаватись у вірності цісарю. Микола Голубець згадував про події того дня:

"В суматосі, що тоді запанувала, трудно було визначитися, хто заприсяжений, а хто ні, так само як нікому було перевіряти, хто присягав щиро, а хто… замість слів присяги декламував у їхній такт якийсь виїмок з Шевченкового Кобзаря".

У доборі новобранців слово Григорія Коссака було останнім. Часто він стикався з ситуацією, коли до війська зголошувалися неповнолітні гімназисти – їх викладач відсіював одразу. 

Дрогобич – Маківка – Дрогобич: відбив рідне місто, перекривши росіянам шлях через гору

На початку серпня 1914-го Григорія із січовиками призначили захищати Закарпаття, і через місяць він став командувачем ІІ куреня. Бійці швидко відзначились у боях: у ближніх до Дрогобича селах сили Коссака розгромили втричі більшу російську армію. Через кілька днів українські війська вже увійшли до самого міста, але довго втримати позиції не вдалось.

Усусівці відбили росіян із міста 14 травня 1915 року, але вдалось це зробити через операцію на карпатській горі Маківка. Разом з австрійськими військами на Сколівщині у квітні 1915 року стрільці сходилися в одиничних битвах з росіянами, які займали стратегічну гору – саме вона перекривала шлях до угорських низовин, які б полегшили просування військ. Курінь Коссака провів у ніч на 2 травня успішну контратаку, що повернула втрачені раніше позиції на вершині. Це спочатку сповільнило росіян, а згодом призвело до їхнього усунення як з гори, так і з усієї лінії галицького фронту. За цю битву Григорія нагородили австрійським військовим хрестом заслуг 3-го ступеня. Імперський комендант Карпатської кампанії згодом сказав командувачу:

"Твій курінь – моя еліта, а січовий стрілець – мій найкращий жовнір".

За успіхи Коссака призначили комендантом першого полку УСС, у 1917–1918 роках він став заступником командира, згодом командиром вишколу січових стрільців. Частково він повертався до свого першого роду діяльності, адже навчав новобранців і вояків, які повертались до служби після хвороби чи поранення.

Саме Григорій очолював стрілецький похід під час похорону Івана Франка у травні 1916 року у Львові.

Довіра лідера в захисті Львова. Звання полковника УГА

По закінченню Першої світової війни розгорілося нове протистояння, тепер проти поляків під час Листопадового Чину. Враховуючи авторитет Григорія Коссака, майбутній командувач збройних сил Західноукраїнської Народної Республіки та організатор військового перевороту Дмитро Вітовський поручив усусівцю командувати бойовими діями. Це сталось в одні з найважчих днів спротиву 5-11 листопада, коли поляки взяли українських військових в облогу в центрі міста. Попри нерівні сили, січовики втримали позиції до моменту проголошення ЗУНР 13 листопада 1918 року. Відтоді військові формування на прилеглій території перетворились на Українську галицьку армію, а Коссак став полковником.

Наприкінці 1918 року Григорій очолив Третій Корпус Галицької армії, а згодом і тилові служби. 

Згодом військова сторінка життя полковника завершилась – у 1919 році, щоб уберегти вояків, УГА уклала з денікінцями угоду про об’єднання, а старшини мігрували до Чехословаччини. Так, вже у 1920 році Григорій Коссак перебував у таборі для інтернованих у Ліберівці, згодом жив у еміграції в Австрії та на Закарпатті.

Віра в радянську українізацію і репресії за визвольні змагання

На хвилі українізації 1924 року Гриць переїхав до УСРР та її тодішньої столиці Харкова. Він знову повернувся до викладання, цього разу навчав української мови й українознавства у військовому навчальному закладі Червоної Армії. 1931 рік привів колишнього вояка до Дніпропетровська, де вдалось втілити себе як очільника військової катедри місцевого хімічного інституту.

Після еміграції Коссак не продовжував вести активну військово-національну діяльність, але зробленого з моменту визвольних змагань вистачило, щоб наразитися на репресії червоної влади. Після крайнього переїзду його та ще 50 відомих українських політичних і військових діячів, включно з братом Василем, заарештували за звинуваченням у фіктивній справі про належність до вигаданої підпільної терористичної організації "Українського Національного Центру". Експолковника засудили на 6 років, з яких перші два пробув у Соловках, а решту на Уралі.

У Москві жила його донька. Після відбуття каторг Коссак не мав права повертатися в Україну, тому залишився у неї. Ненадовго – у 1938 році вже на фоні червоного терору виникла нова справа проти усусівця. Цього разу Григорія звинуватили у шпигунстві та приналежності до Української військової організації, до якої він навіть не був включений. 2 березня 1939 року Військова колегія Верховного суду СРСР присудила Коссаку найвищу міру покарання – смертну кару. Наступного ж дня його розстріляли. Григорія Коссака посмертно реабілітували у 1989 році за відсутністю складу злочину.

• Розстріляли після відмови служити в Червоній армії: шлях генерала Осипа Микитки від австрійського офіцера до останнього командувача УГА.