Історія, поєднана з природою: топ-5 пізнавальних і древніх локацій 

"Еспресо.Захід" підготував підбірку локацій для незабутніх вихідних

Скелі Довбуша

Скелі Довбуша розташовані на Прикарпатті, в селі Бубнище. Тут в єдине ціле поєдналась історія і природа. Кам'яні гори утворюють скелясті виступи пісковиків заввишки до 80 м, які виникли понад 70 млн років тому. 

Той, хто має достатньо сили та азарту, може прогулятись кам'яним лабіринтом, завширшки 200 метрів, що тягнеться серед буково-смерекового лісу майже на 1 км.

Щодо історичного аспекту, вчені дійшли висновку, що скелі використовувалися людьми, які жили тут ще у 10 у столітті. Приміщення мають чіткі геометричні форми, правильні пропорції. Крім того, в 10-12 столітті. тут існувало язичницьке святилище.

Окрім високих скель, є також і таємні печери, в яких, подейкують, опришки ховали скарби. За переказами, вони таборували тут у 17-18 ст. Колись, кажуть, свій скарб у скелях заховав Олекса Довбуш. За легендою, на вершині однієї зі скель – Великому Одинці. 

У скелях привертають увагу три видовбані глибокі печери. Трохи вище в камені видовбана криниця, де зберігався запас води. На вершині скель помітні чаші півтораметрового діаметра, які одні вчені вважають за жертовники, інші – за посудини для спалювання смоли з метою подати сигнал про наближення ворога.

Популярності Скель Довбуша сприяло створення тут рекреаційної зони, а 1981 року ботаніко-геоморфологічний резерват "Скелі Довбуша" одержав статус пам’ятки природи республіканського значення.

Древній Звенигород

Древній Звенигород – княжа столиця, яка старіша за місто Лева і Галич. Деякі дослідники вважають, що поселення тут створили ще племена бужан у I тис. н. е Історики пишуть, що перша згадка датується 1086 роком, а заснування його пов'язують правнуком київського князя Ярослава Мудрого – Володарем. 

Розквіт Звенигорода пов’язаний з перебуванням на престолі Володимирка Володаревича. Успадкувавши місто, він перетворив його на багату столицю, площа якої в межах укріплених ділянок становила майже 140 гектарів.

За правління Володимирка в місті відбулися безпрецедентні за масштабом будівельні роботи, тут облаштували білокам'яний княжий двір. У кварталі багатих боярських дворищ у межах кожної із садиб процвітали  ливарні, склоробні та ювелірні майстерні, кузні, складські приміщення. Який вигляд мало місто того часу, можна подивитись у захопливій мандрівці через окуляри віртуальної реальності. 

Історія княжого Звенигорода завершується взимку 1241 року.  Його знищило військо монголо-татар на чолі з ханом Батиєм. За легендою, ворога провела в місто стара жінка, що жила на болотах і знала таємні ходи. Відтоді Звенигород не відновлював свого статусу могутнього міста.

Новий етап у розвитку Звенигорода розпочався у 14 ст. А вже у кінці 16 ст. він став власністю родини Сенявських. З ім’ям гетьмана Речі Посполитої Адама Сенявського пов’язана поява Звенигородського замку, який так і не було добудовано. Від його укріплень нині залишилися чотири п’ятикутні кутові земляні бастіони та рештки системи земляних фортифікацій. До речі, давня княжа столиця на сьогодні досліджена не більше аніж на 10%

Стільське городище

Стільське городище – такий собі мегаполіс із фортецями, укріпленнями та язичницькими храмами 9-10 століття. Вчені вважають, що саме Стільсько було центром городища великих або білих хорватів, які жили на території нинішнього Прикарпаття.

Це залишки дуже великого древнього міста і, якщо вірити  археологам – у ньому могло проживати близько 40 тисяч осіб. Поселення в селі Стільсько не до кінця досліджено й донині і зберігає багато таємниць. Доступ до городища відкрито для всіх охочих.

Як зазначають історики – орієнтовний час розквіту  – 9-10 століття. В цей час місто населяло близько 45 тисяч мешканців. Давнє поселення складалося з головної фортеці міста, де жив князь із військовою дружиною та передмістя. Вся ця територія була оточена земляними оборонними стінами, довжиною 10 км, та вежами, які височіли на поверхні земляних валів.

Також виявлені та досліджені археологами на околицях Стільська і в сусідніх селах осередки язичницького культу. На окремих із них досліджувалися капища і жертовні ями, в яких були знайдені рештки жертвоприношень.

У 2001 році Стільське городище внесли до Державного реєстру нерухомих пам'яток України. Розташоване Стільсько за 30 кілометрів від Львова, їхати в сторону Миколаєва. 

Читайте також: Куди поїхати на вихідні: національні парки Львівщини

 Урицькі скелі, або ж історико-культурний заповідник "Тустань"

Посеред Карпат височіють  кам'яні гори, які колись слугували оборонним комплексом і митницею. Скелі посеред Карпат, які утворилися 25 млн років тому, створили мальовничий комплекс неповторних форм і витворів. На цьому місці спорудили фортецю Тустань, подібної якій немає більше ні в одній країні Європи.

Оборонний комплекс існував з 9 по 16 століття поблизу сучасного села Урич і виконував роль митного пункту між Карпатами, Галичиною і Західною Європою. Через Тустань проходив торговий шлях, яким купці возили сіль. Шлях йшов з Дрогобича через теперішнє село Тустановичі, потім через Тустань і село Підгородці, яке було передмістям фортеці. Тоді між долинами річок Стрий та Опір виходив до карпатських перевалів. Звідти шлях йшов до країн Західної Європи.

Фортеця Тустань будувалася в декілька етапів, постійно збільшувалась у висоті. В період найбільшого розквіту, охоплювала всі можливі галереї та тераси від підніжжя до вершини. Висота суцільної забудови у внутрішньому дворику сягала у п'ять поверхів, кожен висотою у 3,5-4 м. Для забезпечення водою під час облоги фортеця мала криницю та дві цистерни. До сьогодні збереглись рештки кам'яної стіни. 

Зазначимо, для туристів декілька років тому було створено мобільний додаток, через який можна ознайомитись зі старовинною оборонною спорудою. 

Розташований історико-культурний заповідник "Тустань" майже за 100 кілометрів від Львова.  Їхати у напрямку Сколе або на Східницю.

Читайте також: Замками Львівщини: 5 незабутніх локацій для інстаграмних фото восени

 Скелі, де діяла радіостанція УПА "Афродіта"

Чи задумувались ви, що майже 70 років тому, у лісі, українські повстанці облаштували радіостанцію серед скель. Їхні передачі слухали в Британії, Німеччині, Франції та Швейцарії.

Радіостанція УПА "Афродіта" працювала із жовтня 1943 року по 7 квітня 1945 року, Мала й інші назви – "Самостійна Україна" і "Вільна Україна". Розташована у криївці, яка була захована серед скель у селі Ямельниця, до речі, неподалік Урича. ЇЇ мовлення розпочиналося завжди такими словами: "Ви чуєте голос вільної і незалежної України!". Диктором підпільної радіостанції під кодовою назвою "Афродіта" був Альберт Газенбрукс, уродженець бельгійського міста Брюгге.

У 1942 році УПА вирішила створити радіостанцію, яка мала передавати у світ правдиві відомості про національно-визвольну боротьбу українського народу.  Того року була закуплена апаратура від польського підпілля за 45 тисяч злотих та складним шляхом переправлена на Сколівщину, до села Ямельниця."Самостійна Україна" або ж "Афродіта" почала здійснювати пробні сеанси мовлення. А восени 1943 року працювала уже ціла редакція. Мовлення велось чотирма мовами: українською, російською, англійською і французькою. 

Двічі на радіостанцію здійснювали напад. Перший раз упівці його успішно відбити. Утім, 7 квітня (за іншими свідченнями — ввечері 6 квітня) 1945 року, НКВСівці виявили "Афродіту". Солдати закидали криївку гранатами під час ефіру. Радіоапаратура була знищена, а частина працівників загинула. Важкопораненого Альберта Газенбрукса схопило НКВД.

Після кількарічних експедицій члени Громадського Об'єднання "ГРАНІТ" (керівник експедиції — Андрій Мочурад), стверджують, що вони віднайшли точну локацію криївки, де була радіостанція, неподалік гори Ковбура, поміж скель. До слова, ще у березні 2020 року анонсовано проєкт з маркування маршрутів навколо криївки, який підтримали у департаменті внутрішньої та інформаційної політики Львівської обласної державної адміністрації.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.