Говоріть з дітьми про війну. Топ -5 дитячих книжок з відповідями на складні питання

"Еспресо.Захід" зробив підбірку книжок, які допоможуть обговорити з дітьми важкі теми війни і смерті.

Питання "Чи говорити з дітьми про війну?" перед українцями відучора вже не стоїть. Властиво, воно не стоїть ще від 2014 року, однак частина громадян держави продовжувала жити так, немов воно ніколи й не стоятиме. І час від часу повторюване гасло "Ніколи знову" – це просто гарний привід зайвий раз виставити у соціальних мережах світлину себе красивого, помаркованого, що ти також за мир у світі.

Зрештою, жодна нормальна людина не хоче війни.  Але коли вже війна стається, краще морально зібратися, ніж розпочати, виробляти варіанти власних найближчих кроків, ніж хапатися за серце та пити  корвалол. І, ясна річ – говорити про це з тими, хто цих розмов саме нині потребує, як ніколи.

"Мамо, а ми відсвяткуємо мій день народження, якщо Росія не буде нас бомбити?", "Війна означає, що  завтра всі можемо померти?", "А що мені робити, якщо ми втратимо дім і я загублюся?", "Наші солдати після смерті потрапляють у Рай, а російські?". Тих питань сотні. І відкараскатися від них вже не вдасться, бо війна вже на порозі кожного, незалежно від регіону проживання.

Іноді ти губишся, слів бракне, або й просто не знаєш відповідей. Тоді може допомогти книжка. Вашій увазі кілька книжок, з яких ваші діти можуть отримати певну  ясність.

"Війна, що змінила Рондо"

Українська книжка Романи Романишин та Андрія Лесіва (перекладену англійською) – про те, що війна не має серця і не розуміє жодної мови, зате торкається кожного і на всіх залишає шрами. Американський журнал  Kirkus Reviews (в якому впродовж року рецензують близько 10 тисяч книжок) вніс її до списку найкращих ілюстрованих видань 2021 року. Присвячена не тільки війні в Україні, а війні як явищу, ця  книжка не лише показує суть війни, а й те, що навіть найкрихкіші істоти, об'єднавшись, здатні перемогти.  Тобто дає надію. 

"Мій тато став зіркою"

"Тепер мені нема де подітися від усіляких думок. Мені треба збагнути щось дуже головне. Якщо й справді мій тато став зіркою, то чого моя мама так багато плаче? Чого вона цілими днями просиджує з його світлинами в руках і ховає від мене очі. Я знаю: не тому, що не хоче мене бачити, а тому, що очі в неї заплакані", – художньо довершена книга Галини Кирпи не зовсім про війну.  Але про ті речі, які завжди у війні присутні: смерть, барикади, "гради" та біженців. І як пояснити слово "ніколи" і відчуття "ніколи" маленькій дитині – ту правду, що тато вже ніколи не повернеться додому, не обійме, не захистить… Хоч він і світить із неба яскравою зіркою про героїв Майдану. Книжка, яка робить спробу вберегти дитячу душу від відчаю та безнадії.

"Казка про Майдан"

Книжка Христини Лукащук про правду, біль і втрати і про перемогу добра – дитяча книга про недитячі події. Окреслюють її як спробу говорити з малими дітьми про складні речі виражальними засобами казки. А казки мають завершуватися щасливо. Проте, щоби та щаслива кінцівка сталася, треба щомиті, щодня  до цього докладатися. Перекласти відповідальність на чужі плечі більше не вдасться.

"Від війни плачуть"

Оповідь у книжці Тірци Атар – ізраїльської поетки, акторки й співачки, що народилася під час Другої світової війни, а у своїй книжці описала пізнішу війну, відбувається від імені 7-річної дівчинки, тато якої на війні. Життя начебто триває – школа, друзі, ігри, телевізор і мирне небо над головою. Але зовсім поруч, за якусь, зрештою, невелику кількість кілометрів, тривають обстріли й вибухають міни. Паралелі ситуацій та емоцій дозволяють  провести з дитиною ще одну бесіду про війну.

 "Ковчег часу" 

Заснована на реальних подіях книжка Марціна Щигельського має купу нагород – Гран-прі ІІІ Літературного конкурсу ім. Астрід Ліндґрен, номінацію "Книжка Року" в категорії дитячої книжки для читачів 10-13 років у 2015 в Австрії й інші. Взявши  на себе обов’язок показати дітям війну, письменник на багато запитань не має готових відповідей, але підводить до розуміння, що війну треба "усвідомити", її спроможність  поглинати гарних світлих людей і людську радість. Тільки так у майбутньому схожого лиха можна уникнути.

Вишукуючи мудрі тематичні книжки, адресовані дітям, натрапила в мережі на давню  розмову Deutsche Welle з італійською письменницею й психоаналітиком єврейського походження Мазаль Пас Багдаді  з приводу її книги "Вони вбили мої казки". 

"Перше, що треба визнати батькам, вчителям чи вихователям дітей, які живуть поруч з війною, – це право дітей на тривогу, – акцентує  ця жінка, котра знає про війну не з кіноекранів. – Не варто думати, що маленькі діти не розуміють і не усвідомлюють реальності. Адже вони слухають розмови дорослих, вловлюють їхню нервовість, чують новини по ТБ, і шкірою відчувають небезпеку. Шкідливим було б робити вигляд, що нічого не коїться. Тому говорити з дітьми про війну, небезпеку, можливу смерть – потрібно. Але без зайвих подробиць і придатною для дитини мовою. Намагайтеся прибрати дітей від телеекранів, коли там детально розповідають, хто кого і якою зброєю вбив, а також іде відповідний відеоряд. Навіть якщо вам здається, що дитина не цікавиться телевізором, майте на увазі, що діти бачать і помічають усе, не недооцінюйте їх!" 

І далі: "Найбільша і найшкідливіша помилка батьків – це не визнавати страху дитини. Для вас очевидно, що побоювання дитини не мають під собою реальної основи? Але для дитини це не так, для неї її страх реальний! Не відкидати страхів дитини щодо війни - вкрай важливо у тому числі для її здоров'я… Дорослі часто кажуть дитині: "Не бійся, ти не повинен боятися". Але ці слова не мають жодного сенсу: страх від цього не зникає! Набагато краще буде донести думку: "Ти маєш право на страх, але я – з тобою, я тебе захищу".

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.