Геополітичний струс, який тільки почався, вже дивує своїми масштабами. Блог Олега Манчури

 ДО ВІЙНИ: хоча б балто-чорноморські мрії Юрія Липи втілити. Відновити контур Речі Посполитої.

ПІСЛЯ ВІЙНИ: новий альянс – не суть, чи він буде формалізованим – своєю другою ногою стане на Балканах.

Я забираю свою упереджену думку про Словенію, яка свого часу мені зовсім не сподобалася.

Несподівано, тепер це один з найактивніших наших промоутерів в ЄС.

Варшава, Вільнюс, Любляна – ці три столиці до нестями б'ються за Київ в Брюсселі.

На наших очах народжується страшна сила – від Таллінна до Любляни, від Києва до Праги.

Чехія нарешті повернулася на американську колію.

Весь цей новий геополітичний світ буде скроєний за англосаксонськими лекалами.

Американці знову в Європі. Знову вимивають засрані німецько-французькі клозети.

Не дивно, що Париж та Берлін і досі крутять сраками.

Їхні великі бізнеси хочуть далі служити Москві, вони як можуть послаблюють санкційний удар, гальмують прискорений вступ України до ЄС.

Кажуть, що деякі впливові люди в Берліні все ще сподіваються на перемогу РФ і страшенно бояться української сили.

Бійтеся, тепер матимете ще один комплекс – колаборації з другим поколінням нацистів.

Міністр економіки ФРН, співголова партії зелених Габек – один з небагатьох мужніх та чесних німецьких політиків, який ще до війни закликав дати Україні зброю.

Вчора він перший вголос сказав про вину Заходу, а судячи з контрольного пакету в ньому ФРН – Берліна.

"Для Європи, для НАТО, для заходу було помилкою тримати відкриті двері для України та разом з тим говорити: вам туди не можна. Це дратує. Україна відчувала себе в пастці між двох вогнів. З одного боку, її заохочують працювати в напрямку демократії та свободи й дивитися на захід, з іншого боку, їй не дозволяли приєднатися. Ми обіцяли захист від Росії, але не хотіли бачити Україну як партнера НАТО; ми засудили анексію Криму як порушення міжнародного права, але побудували "Північний потік-2"; ми хотіли, щоб Україна захищала себе – і, таким чином, безпеку Європи – але, будь ласка, не за допомогою нашої зброї. Ми повинні визнати, що ми у своїй позиції були непослідовні".

Це перший крок, але цього мало.

Німеччина також має платити репарації Україні, як співучасниця. Ок, можемо це якось інакше назвати. Аби не травмувати ніжне бюргерське серце.

Фонд відновлення України? Та байдуже, тільки німці мають його фінансувати.

І пам'ятати: Маріуполь це Дрезден. Його стерли з лиця землі і за німецькі гроші.

Разом з трьома прем'єрами до Києва приїде Ярослав Качинський.

За багато років я не сказав про нього жодного доброго слова – цей польський шовініст немало зробив для українсько-польської колотнечі.

Але це в минулому і сподіваюся його візит – також певний спосіб покаяння.

А також глибоко символічний: навіть не з нападу на Грузію, а з вбивства русскіми президента Польщі Леха Качинського почалася ця війна.

Війна за Європу.

І було б дуже гарно та символічно, якби Ярослав Качинський, попри тяжкі політичні стосунки, зустрівся з Віктором Ющенком.

Саме Ющенко та покійний Качинський у серпні 2008-го на площі Руставелі у Тбілісі на весь світ кричали про народження російського фашизму.

Світ був глухим.

Ми досі пам'ятаємо, що Польща першою в світі визнала нашу незалежність.

Для цього навіть провели цілу спецоперацію, аби випередити Канаду.

Тепер ми будемо пам'ятати: перший візит іноземних лідерів до ще воюючої за свою незалежність України зробили лідери:

Польщі

Чехії

Словенії.

У цій війні ми втратили багато геополітичних ілюзій, але і здобули міцні та глибокі тили.

• Нагадаємо, до Києва на зустріч з Зеленським їдуть прем'єри Польщі, Чехії та Словенії

Джерело

Про автора: Олег Манчура, журналіст.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.