Банківські картки можуть стати платними. Навіть пенсійні…

Десь років два тому усвідомив, що в Києві та великих містах (а тепер і в менших) можна обходитися без готівки. Десь в 90% випадків.

Навіть на базарі: давно уже не дивина портативні термінали, а як ні, то без проблем перекидається з карточки на карточку.

Аби підтвердити це - зробив експеримент. Поклав в гаманець 1000 гривень. На кінець місяця там залишалося ще 200 грн. Тисяча гривень це мій середній чек в маркеті. Тобто, якщо оцінювати в місячній дистанції - це копійки.

Платежі картками та доступність інтернету (технічна та фінансова) - це дві безумовні речі в Україні, якими пишався приїжджаючи в будь-яку країну Європи.

Це такий собі фінансово-технологічний Дикий Степ. Вільний, незарегульований, десь і хаотичний та свавільний. Але ця вседоступність карток та інтернету ніби проекція глибинної підсвідомості народу - не чіпайте нас, і ми собі будемо жити.

Так добре ці системи були розвинуті хіба в північних країнах - скандинавських, Німеччині, Голландії та Данії.

Вже та сама Польща - суттєво відставала, хоча і в них не погано. Але на різдвяному ярмарку в Кракові купити глінтвейн та ковбаску було проблематично: тільки злотувки.

У південних країнах - від Греції до Іспанії - дуже вже люблять накидати комісію на розрахунок карткою або встановлювати ліміт покупки, яку можна оплатити карткою. Наприклад, не менше 50 євро. Інакше - готівкою.

У Чехії, аби зняти 100 євро на автостанції Флоренц, треба віддати від 20 до 35 євро комісії - залежно від терміналу, але варіантів нема, бо карток метро не приймало, лише готівка (так було ще два роки тому на конкретній станції, мейбі, і зараз там змінилося).

Пригадую, що ще п'ять років тому в Берліні в метро не міг розрахуватися картками, бо ні Мастер, ні Візу не приймали. Тільки калічне Маестро. Правда, німці виправилися, і вже за два роки спокійно розрахувався нормальними картками.

Але тут нема чого нарікати: в нас оплата в транспорті ще донедавна була не можливою. Правда, це не через проблеми з картками - через чорне бабло, яке повноводними річками тече в кишені мерів.

Хоча і тут вже зрушення помітні.

У нас справді революційні цифри: в 2020 році безготівкові операції з платіжними картками за сумою перевищили 55% (хоч за рік до того не доходили до половини), а за кількістю операцій - понад 80% (дані BBC).

Пандемія лише прискорила цей процес. Якщо раніше в ресторанах картками розраховалися 30%, то зараз 80%.

І це при тому, що комісія банку за кожен платіж в Україні, яку платить продавець - 2%, тоді як в ЄС - 0.3%.

Якби не такі високі комісійні - підприємці могли б і далі знижувати ціни для споживачів та розвивати такі смачні речі, як кешбек та інші програми лояльності.

Зарез же малий та середній бізнес, який найбільше постраждав від пандемії, і який найчастіше використовує картки, платить щороку банкам від 10 до 15 мільярдів гривень комісії.

Космічна сума.

Фактично це вже не комісія, а ще один податок - прихований, тільки не в інтересах держави, а власників найбільших банків.

І все б нічого: хай би собі чубився бізнес з банками, шукав якусь рівновагу, це і є ринок.

Але в історію вирішилися втрутитися зєльоні трускавецькі проффесіонали.

У своєму, суто більшовицькому стилі: взять і падєліть.

"Слуги народу" хочуть законодавчо знизити вартість комісії з 2 до 1%.

Банки уже відреагували.

У Приваті кажуть, що їхній прибуток знизиться на 3,5 мільярди, а це державний банк, отже менше отримає і скарбниця.

І щоб компенсувати втрати, картки більше не будуть безплатними: зарплатна буде коштувати 3 тисячі гривень, пенсійна 1,5 тисячі.

Після карток ці мідаси можуть ще спробувати інтернет зробити дешевшим. А шо, як дбати про народ, то вже на повну.

Учора забув гаманець вдома. І поїхав в місто. На цілий день. Якби не фантомні болі - нав'язлива думка, що гаманець вкрали, бо на звичному місці його нема - я б про нього не згадав.

Він просто не потрібний.

Усе в телефоні. Всі картки: від дисконтних до платіжних.

Гаманець в Києві тепер, як паперова газета. Як дисковий телефон, як пейджер, як флешка.

Не знаю, як там в зелених ідіотів з державою в смартфоні, але тільки б не чіпали мій телефон.

Зелені - це діти, і якщо в міжнародній політиці є дорослі дяді, які вчасно дають їм по брудних руках, то ми, на жаль, мусимо просто сподіватися, що чогось вони просто не встигнуть поламати. Але ж вони, курва, такі ініціативні. Мають стільки ідей.

Їм би взятися Марс освоювати.

Не шкода.

Джерело

Про автора: Олег Манчура, журналіст.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал.