Чотири спогади про Гідність

Марія Масюк
23 листопада, 2020 понедiлок
10:56

Цьогоріч минає сім років з початку Революції Гідності.

Вони вірили у зміни та мирні акції й відкидали можливість силового протистояння. Тому беззбройні, але свідомі того, куди має рухатись Україна, у пікові критичні моменти разом з життям захищали гідність та свободу. Журналістка "Еспресо.Захід" поспілкувалася з людьми, які на барикадах у центрі країни творили нову історію.

Павло Дідула, 29 років, підприємець, богослов, відеограф

Як тільки почався студентський Майдан, то я одразу поїхав до Києва. Мені потрібен був будь-який тригер, щоб сказати своє слово, показати своє ставлення до політичної системи, яка існувала в Україні. На Майдан я їздив регулярно, спостерігав і шукав справжності. За характером я бунтівний, але противник агресії, тому довго придивлявся. Деколи навіть не вірив, що це все дієво. Були хвилини і зачарування, і розчарування, але я приїжджав з думкою, що треба бути корисним. Тому мігрував між різними організаціями, які там були: кухня, пресцентр, вигадував свої проєкти, знімав відео, фотографував. Хотів показати те, що там насправді відбувається, щоб не було викривлення.

Розумів, що я чоловік, а творчі проєкти є творчими проєктами: якщо є небезпека, то треба могти фізично оборонятися. Тому й пішов у самооборону саме до 15 сотні "Вільні люди". Там були знайомі й багато людей з "Пласту". З ними було цікаво перебувати. У сотні теж займався тим, що роблю професійно. Я працював в Українському католицькому університеті фотографом, тому на Майдані робив портрети учасників. Також відповідав за комунікацію з журналістами. Наша сотня, порівняно з іншими, була дуже відкритою. До нас приходили українські та закордонні журналісти.

Коли почалися протистояння, я залишив свою діяльність і одягнув бронежилет, взяв щит. Зі мною був Артем Димид з "Пласту". Ми пішли на Інститутську, щоб стати в першій ряд самооборони. Нашою місією було, коли почнеться розгін, стояти зі щитами, щоб дати можливість відійти тим, хто був позаду. До останнього вірив у мирний спротив і принципово не брав з собою навіть бити й будь-якого захисту, крім щита. Я не можу кидати щось в інших. Якби мене тоді не затримали, то, можливо, я змінив би свою думку, бо вже почалося те, чого очі ніколи ще не бачили. Ми з другом були в першій хвилі тих, кого побили. Тоді сутички розпочалися паралельно в Маріїнському парку. Мене затримали, нашу колону розбили, почали стріляти.

Майдан укріпив мої внутрішні пошуки й не дозволив залишатися байдужим до змін. Після того почав долучатися до різних волонтерських акцій, зокрема до "Будуємо Україну разом". Також паралельно розвивав напрям, який вважаю своїм – "Вільний простір". Це альтернатива гуртожитку. Як на мене, гуртожитське середовище дуже важливе й впливає на формування молодої людини. Тому я працював саме з цим. З однодумцями ми почали втілювати проєкт і для мене це стало прикладом того, як може самоорганізуватися молодь. Як гуртожиток, з концепції "ліжко-місце" переростає у простір взаємодії та розвитку.

Щодо нинішніх допитів лідерів Майдану у справі державного перевороту, то це дії ворогів України. Вони обстоювання гідності хочуть представити як державний переворот. Для мене це підміна понять. Не розумію механізмів, як з такими людьми, які зініціювали цю справу, можна співпрацювати. Вони очевидні вороги України й здорового глузду. Для нас, тих, хто обстоював гідність і свободу, важливо, щоб законними методами ці люди могли покинути межі України або сісти за ґрати. Те, що сьогодні таке можливо, є свідченням, що боротьба триває.


Фото: Галина Костик

Мар'ян Кушнір, 39 років, громадський діяч, директор Жидачівського професійного ліцею

22 чи 23 листопада я приїхав до Києва і приєднався до протестувальників. Там були і студенти, але було й багато старших. До протестів долучилися і мої родичі, друзі та знайомі з Києва. Вночі 30 листопада о 4 ранку нас побили, розігнали. Мені трішки більше пощастило, ніж іншим, бо коли рятував студентку, зачепило тільки праву ногу. Допомогло й те, що був ранець на плечах і удари палицею беркутівців по спині були менш травматичними. Проте згодом воно далося взнаки. Через травмування хребта я хворів і не міг далі перебувати на Майдані. Перед Новим роком змушений був поїхати додому, бо стан здоров'я постійно погіршувався.

Після того, як нас побили та розігнали, ми одні з перших дісталися до Михайлівського собору. Там вчився мій похресник-семінарист. Я повідомив йому телефоном, що нас, ймовірно, буде переслідувати "Беркут". Запитав, чи можна заховатися. Він почав з іншими семінаристами бігати і просити когось старшого, щоб відкрив нам браму. Їм вдалося і ми забарикадувалися. Семінаристи нас пригощали чаєм, годували печивом.

Чи було страшно? Звичайно, мені було дуже страшно, Я так в житті ще ніколи не боявся. Нас били, я біг, і біля мене хлопця вдарили по голові. Кров бризкала фонтаном. Попри те, що ніч і темно, я бачив кров. Це було надзвичайно страшно. Беркутівці бігли за мною. Вони відібрали у мене фотоапарат, бо з самого початку, коли внутрішні війська обступили нас, то я почав знімати обличчя тих, хто керував усім. Вони, мабуть, побачили. Коли я повернуся до стели, біля торгового центру "Глобус", то вже був "Беркут". Почали наступ, мене притиснули й один з них, з верхньої кишені моєї куртки витягнув фотоапарат. Інший почав бити, але я його відштовхнув і побіг. Навколо було місиво, крики, налякані дівчата-студентки. Тим більше страшно, що коли ти вночі, в столиці, й не знаєш куди бігти, просто рятуєшся навмання.

Коли вже під адміністрацією президента була бійка, то почувався більш впевненим. Тоді було більше рішучих і впевнених людей. Ми знали, що переможемо.

1 грудня зібралося велике віче, й ми пішли до президентської адміністрації, де вже стояли колони солдатів внутрішніх військ та пригнаний кимось будівельний навантажувач, багато людей налаштувалися рішуче йти далі, більшість заспокоювали, потім доєдналися політики. Думав, що це ми спровокували міліцію, а насправді, як потім з'ясувалося, були хлопці в масках, провокатори, вже зі захищеними обличчями, які вільно виходили з-за колон внутрішньої міліції і розчинялися в натовпі, кидали і до нас, і до силовиків вибухові пакети. Провокували інших протестувальників на силовий метод прориву, хоча молоденькі хлопці-строковики та й їхні командири не хотіли нікого бити, але позаду стояв спецпідрозділ "Беркут", який почав наступ і примусив солдат іти вперед і бити людей та поливати газом.

Почалася масова бійка, я побачив, що б'ють іноземного журналіста, здається, польського. Йому розбили голову, текла кров. Ми із побратимами його швиденько затягнули в найближчий під'їзд, потім допомогли евакуювати. Можливо, саме через це не потрапив у ту сильну м'ясорубку, яка почалася згодом, але тоді надихався дуже газом. Мені надавали першу медичну допомогу, бо я дуже сильно задихався. Тоді ще хтось порадив вмиватися кока-колою і пити її, бо вона протидіє тим газам.

У перші дні грудня почали формуватися загони самооборони з охоронців Майдану, які згодом переросли у сотні. Між нами були колишні афганці й казали, що, швидше всього, буде протистояння з силовиками й нам треба готуватися до серйозного, попереджувати друзів та бути в усьому обережними. Підготовка спочатку була мінімальною: збирали, наприклад, журнали й обкладали ними руки й обмотували скотчем, щоб було легше, якщо битимуть кийками. Хтось дістав дерев’яну палицю, а хтось металевого прута чи газовий балончик. Попри це все, ми вірили, сподівалися, що не буде силового протистояння. Та, на жаль, я дуже сильно помилився.

З тих активістів, з якими я був постійно біля стели "Україна" (коли розпочалась кривава ніч 30 листопада) утворилася 38 сотня імені вже покійного Героя України Устима Голоднюка. Сотня складалася з людей з усіх околиць України: Київ, Біла Церква, Тернопільщина, Житомир, Львів. Ми були постійно біля стели.

Я також учасник Помаранчевої революції й тоді ми йшли під проводом політиків. На Революції Гідності всі були лідерами. Люди вийшли обстоювати свою гідність. Те, що відбувається сьогодні, справа про обвинувачення лідерів Майдану про тодішній нібито державний переворот, це безглуздо. А обшуки в Інституті пам'яті Революції Гідності? Це для мене як удар по обличчю, брутальність від влади. Це наруга над нашими героями, які віддали життя за нашу свободу і гідність людей та кращу долю України.

Facebook Євгена Худзика

Євген Худзик, 43 роки, режисер

Тоді я працював у театрі й ми ставили виставу. Це було у двадцятих числах листопада. Там було дві сцени: на Європейській площі, яку організували політики, і на Майдані, ініціатором якої був Мустафа Найєм. Це були перші мої візити на підтримку євроінтеграції.

Щодо таких особливих моментів, то це було з 29 на 30 листопада, у ніч розгону. Всю ніч говорили, що сьогодні має щось відбутися. Перед тим зі сцени лунало, що нічого страшного чекати не треба. Потім збирали сцену й пояснювали, що треба від'їхати на якесь засідання. Були дивні й не дуже правдиві мотивації, ситуація ставала тривожною. Я відчував, що неправильно буде піти кудись, тому лишився. І так, тоді був розгін. Це така перша зустріч зі свавіллям. Пам'ятаю, що мав абсолютне переконання – Україна не буде такою, як раніше. Вона перейде в зовсім тоталітарну систему, або щось має перевернутися.

За 15 хвилин до четвертої ранку "Беркут" оточив Майдан, почалася метушня, крики, розпач. Ми співали гімн. Я оцінив ситуацію: неможливо щось змінити, бо там сотні силовиків. Протистояння з ними є безперспективним. Тому зберігав спокій і просто покладався на волю Божу.

Коли почали просуватися до стели, то опинився в першому ряді, але я не брав з собою патиків чи щита. Просто став, поклав руки в кишені. Вони насувалися, били кийками. Я дивився в очі тій людині, яка підходила до мене. Він розгубилася на якусь мить, але таки дістав кийок і вперше вдарив. Згодом я піднявся вище сходами, а всіх витісняли в інший бік від Хрещатика. Тому вже не попадав під удари. Хоча не знав, як діятимуть силовики, куди вони бігтимуть. Не знаю, чи це був страх. Тіло тремтіло, бо не знаєш, що далі буде. Щоб не тікати, не метушитися, дістав фотоапарат і зробив кілька кадрів. Мені пригрозили. Я сховався, відійшов, але потім знов фотографував. Далі був ще один розгін –11 грудня, і мені теж пощастило залишитися цілим.

Я сприймаю як щастя перебування на Майдані. Мав можливість пережити присутність у тому місці, в тому часі, коли люди з'їжджалися з усього Києва, вночі таксисти відмовлялися брати гроші, дзвони в Михайлівському соборі почали дзвонити. Це один з найцінніших життєвих досвідів. На жаль, коли в лютому зі Львова пробував добиратися на Майдан, то залізниця перекрила сполучення з Києвом. Раніше таке ставалося з автобусами, й люди добиралися лісами, їх виловлювали. Я мусив їхати автостопом. Дістався на Майдан 20 лютого близько 16:00. Вже відбулися всі розстріли. Пам'ятаю, як ми відновлювали зруйновані барикади, хоча історія пішла далі. Люди хотіли хоч щось докласти до Майдану, який тонув у крові. Такі моменти не можуть нічим для мене знецінюватись.

Фото: Фейсбук-сторінка Тараса Семущака

Тарас Семущак, 53 роки, лікар

Я з перервами перебував на Майдані з грудня. Приїжджав на п'ять чи сім днів і їздив додому. Я лікар і моя допомога потрібна була. Я виходив на сам Майдан, щоб відволіктись, бо перші дні було дуже тяжко робити безперервно перев'язки.

17 лютого у Жовтневому палаці був одним з керівників штабу. У той вечір я приїхав і мав дуже погані відчуття, не міг заснути. Лежав, крутився. 18-го числа ми пішли по Інститутській через Кріпосний вал на Банкову. У Маріїнський парк я йшов як лікар, щоб надавати медичну допомогу. І якраз там, коли почав атакувати "Беркут" та антимайдан, у дуже короткий термін був медпункт у Будинку офіцерів. Туди зносили всіх важко травмованих. Близько 10:00-11.00 почав формуватися медпункт. Лише один раз на Майдані я налякався. Переляк був не тоді, коли атакував "Беркут" і кидали світло-шумові гранати, а коли з Кріпосного валу почали стріляти і кидати гранати під ноги людям. Весь натовп ринув у сторону Маріїнського парку. Це дуже страшно, коли біжать сотні і ніхто нічого не контролює. Розумію, що багато людей лишалося й кидало бруківку, але були й ті, які не контролювали свій страх. Я якраз перев'язував пораненого на дорозі і боявся, що можу не встигнути добігти до Будинку офіцерів, бо мене просто затопчуть.

Був момент, коли в медпункт Будинку офіцерів увірвався "Беркут", а ми перев'язували поранених, діставали гумові кулі, пластикові осколки від гранат, які лишалися під шкірою. Коли до нас увірвалися, то розуміли, що будуть бити й нас. Їм було все одно, чи ми в халатах, чи ні, чи в нас є червоний хрест, чи нема. До честі наших офіцерів-відставників, а це старші люди, їм було вже за 60 років, вони пустили нас до Будинку офіцерів і фактично зупинили своїми грудьми "Беркут".

Після обіду, коли не було кому надавати допомогу, швидкі перевезли поранених в лікарню, вбитих у морг, залишки медикаментів завантажили в швидку та в машини народних депутатів і ми перебазувалися на Майдан. Так я потрапив у Будинок профспілок. Там вже був на п'ятому чи четвертому поверсі медпункт з достатньою кількістю лікарів, тому я залишився у тому пункті допомоги, який сформували в їдальні, одразу навпроти входу. Майдан штурмував "Беркут". Поранених приносили постійно, були важкі випадки, дехто помирав на місці, ми не могли їх врятувати. Ніхто не сподівався на таку кількість жертв. Вже потім, як почав горіти Будинок профспілок, то верхні поверхи евакуювали, ми працювали до останнього. Намагалися врятувати все, виносили тіла й медикаменти. Тоді з усіма лікарями домовились йти у Михайлівський собор, бо Будинок профспілок згорів, а лікувати майданівців на вулиці неможливо. Я хірург і розумію, що для перев'язки потрібен дах над головою та інструменти, щоб могти професійно надати допомогу.

Після того, як ми все перенесли, було близько четвертої ранку. Кияни-медики приходили на чергування, а потім поверталися додому. Але я львівський, тому жив у медпункті в храмі. Мої зміни були цілодобовими, тому почав відповідати за роботу хірургічного відділення в Михайлівського соборі. Робив це до того часу, доки медпункт перебазували на Трьохсвятительську вулицю у приміщення поліклініки.

20 лютого зранку ми чули від преси, від тих, хто має радіо чи телевізори, інформацію про розстріли. Моя дружина була вдома у Львові, доглядала за батьками. Телефоном мені повідомляла, що стріляють на Інститутській. А ми в Михайлівському соборі і зранку до нас нікого не привозили! Не розуміли, що сталося. Хотіли переїхати ближче на Майдан, але ж усі знають, що лікарі саме тут. І за той час, що ми могли переїжджати, поранених несли б сюди. Тому мали неприємний момент очікування, поки до нас почали доставляти людей.

В основному швидкі везли людей у лікарні. До нас доставляли поранених волонтери на своїх машинах. Бувало, що по три-чотири людини лежали в багажнику. Декому зразу констатувати смерть. 20 лютого якраз був день, який не дав передихнути ні на хвилину, психологічно було дуже важко від того, що відбувається.

Не можу сказати, що не вірив у перемогу Майдану. Так вже склалося, цей Майдан для мене став третім. Я був лікарем на Революції на граніті. То моє студентство і це припало, фактично, на Радянський Союз. Тоді ми могли сумніватись. На другій, Помаранчевій революції, коли тільки дізналися, що почали фальсифікувати вибори, ми з дружиною вирушили до Києва. Так склалось, що під час Помаранчевої революції керував медициною в Українському домі. Я лікар і виконував свою роботу.

Повірив, що Євромайдан вистоїть, коли побачив, як діти і старші люди допомагають, носять бруківку, колеса, подають молодим хлопцям, щоб ті могли захищати Майдан від "Беркуту". Коли бачив таку кількість людей, які йдуть на барикади, то про яку зневіру могла бути мова? Це не був Майдан Помаранчевий, коли веселилися. Тут були жертви.

Читайте також:
заправка
16 травня, 2021 неділя
Мережі WOG та OKKO припинили продаж преміального палива
Дзізьо
16 травня, 2021 неділя
"Завила на весь світ жалійка, а я тихесенько мовчу": Дзідзьо про стосунки з дружиною
акція антивакцинаторів
16 травня, 2021 неділя
"Маски геть": у Львові пройшов мітинг антивакцинаторів
Львів
  • Львів
  • Київ
  • Вінниця
  • Дніпро
  • Донецьк
  • Житомир
  • Запоріжжя
  • Івано-Франківськ
  • Кропивницкий
  • Луганськ
  • Луцьк
  • Миколаїв
  • Одеса
  • Полтава
  • Рівне
  • Суми
  • Сімферополь
  • Тернопіль
  • Ужгород
  • Харків
  • Херсон
  • Хмельницький
  • Черкаси
  • Чернівці
  • Чернигів
  • USD 27.44
    Купівля 27.44
    Продаж 27.67
  • EUR
    Купівля 33.15
    Продаж 33.57
  • Актуальне
  • Важливе
2021, понедiлок
17 травня
19:33
оркестр
У Львові запрошують на грандіозні проєкти у межах 40-го фестивалю "Віртуози"
19:15
мандрівники зі Львова у Дніпро
900 кілометрів за 24 дні: двоє чоловіків пройшли пішки зі Львова у Дніпро
18:50
собака на галицькій митниці
На Галицькій митниці службові собаки знайшли наркотики та зброю у посилках

Опитування

Чи призведе регулювання цін урядом до дефіциту?
18:45
толока
Львів'ян кличуть на велике прибирання до дня парків
18:20
День музеїв
У Львові відзначатимуть Міжнародний день музеїв. Програма
18:02
АЗС
Дві мережі АЗС відновили продаж преміального пального
17:49
Вісь Сковороди
Львів'ян кличуть на кастинг проєкту "Вісь Сковороди"
17:33
пам'ятник Моцарту-сину
Оксана Линів показала пам'ятник Моцарту-молодшому, який хочуть встановити у Львові
17:08
субсидії
Депозити в банках, купівля валюти та золота. Що треба вказувати в нових деклараціях на субсидії
16:53
дуби
У Львові біля 12 храмів висадять дуби
16:40
допомога-фронт
Двоє снайперів на одну мішень: військові розповіли про ситуацію на передовій
16:36
наркотики
За продаж наркотиків самбірчанин шість років проведе за ґратами
16:14
Інтерв’ю
михайло гончар
"Важливо, що американський корабель не просто зайшов у Чорне море, а прибув саме в український порт Одеси", – Михайло Гончар
15:57
Дослідити Сковороду
Дослідити Сковороду: влітку містечками від Львова до Харкова мандруватиме театр
15:43
потяги Укрзалізниці
На Львівщині декілька приміських потягів тимчасово змінять розклад руху
15:20
Олег Самчук
"Треба підтримати Степанова і його прекрасну команду", – Олег Самчук
14:56
школи
"Кожна львівська школа сама визначає, коли має закінчитися навчальний рік", – Зоряна Довганик
14:45
Слідчого СБУ Львівщини судитимуть за передачу 24 кг арештованої ювелірки
14:30
малятко-казки
Колекціонування марок, монет чи фантиків. Яким було ваше хобі у дитинстві?
14:24
операція
Львівські лікарі прооперували 3-річного хлопчика з вродженою діафрагмальною грижею
14:10
монумент слави
Монумент слави у Львові все-таки зноситимуть: оголошено тендер
13:58
У Львівському аеропорту затримали іранця, який прикидався французом
13:45
Максим Степанов
Медики Львівської лікарні швидкої допомоги мітингують на підтримку Степанова
13:40
промокампанія-обмеження швидкості
Львів долучився до Глобального тижня безпеки дорожнього руху ООН
13:25
безвіз
Чотири роки угоди про безвіз для українців. Цікаві факти
13:10
Патрульні у Львові врятували двох жінок
12:51
SkyUp
Авіакомпанія SkyUp скасувала польоти зі Львова до Запоріжжя
12:33
пліснеська хижа
На Львівщині збудують автентичну пліснеську хижу Х століття
12:15
дівчинка-збір коштів
Дівчинці зі Львівщини, в якої скручується хребет, за добу назбирали майже 200 тис. грн на операцію
11:55
боєприпаси
На Львівщині за минулу добу виявили і знищили 4 боєприпаси часів ІІ Світової війни
11:40
У ніші для запасного колеса водій автобуса приховав комплектуючі до комп’ютерів
11:23
150-річчя Василя Стефаника. Правнуки письменника розповіли, яким він був для рідні та земляків
10:55
потяги
Зі Львова до курортного Бердянська влітку курсуватиме щоденний потяг
10:28
Спорт
турнір з боксу
Львівські спортсмени здобули чотири медалі на Всеукраїнському турнірі з боксу
10:01
У Львові грабіжники вдарили чоловіка пляшкою по голові та пограбували
09:35
пожежа
На Львівщині горів житловий будинок
09:07
Світло
У Львові без світла будуть декілька вулиць. Перелік
08:45
коронавірус
Коронавірус на Львівщині: за добу виявили понад сотню нових інфікованих
08:22
Військовий на Донбасі
Російські окупанти на Донбасі 15 разів гатили по українських позиціях
08:00
погода
До +22 та дощ: погода на Львівщині 17 травня
Більше новин