"Побачили табуретку й уявили собі ікону"

Іконотворча майстерня святого Миколая – сімейний проект Андрія Беня та Христини Угрин. Це така дивовижна родина зі Львова, яка створює копії старовинних українських ікон на старих меблях. Частину ікон іконотворці передають нашим бійцям на передову.

"Еспресо.Захід" застав митців у майстерні. Тут тихо й по-особливому затишно – ікони на різній стадії готовності наводять на думку про високе. На почесному місці – ікона святого Миколая, з якої й почалася іконотворча майстерня святого Миколая.

Друге життя старої шафи

Побачити ікону в табуретці – неважко. Принаймні, так кажуть ті, хто це вже робить. Для ікон годиться все – старі шафи, табуретки і тумбочки, місця яким удома вже немає, тому їх викидають на смітник.

"Найпершу нашу ікону ми створили на старій табуретці. Це було найлегше, що ми могли тоді знайти. Стара табуретка є в кожного. Якось так і виникла ідея малювання ікон на старих меблях. Ми побачили саморобну табуретку, яка вже була непридатна до життя і її мали викинути. Побачили табуретку й уявили собі ікону. До речі, ось вона (Христина показує на велику стіну з іконою Святого Миколая – Авт.)", – розповідає Христина, художниця майстерні святого Миколая.

На порепаній, потрісканій дошці відомий святий – Миколай з Радружа. Оригінал можна побачити у Національному музеї ім. Андрея Шептицького. Якщо по правді, то відрізнити їх важко – ікона настільки автентично виконана, що залишається лише тихий захват. Здається, саме такого ефекту й хотіли досягти її творці.

"Спочатку, як ми тільки починали малювати ікони, то вирішили зосередитися на копіях старовинних ікон. Ми хотіли, щоб наші ікони були максимально схожими до автентичних. Спочатку брали нову дошку,пробували її старити – палили, свердлили, відрубували шматочки. Але все одно відчувалося щось не те, щось їй бракувало, ефект був не той. Тоді ми вирішили брати дошку, яка вже встигла пожити років 50 або й 100. Де її найлегше можна взяти? Зі старих меблів. Ми такі шафи знаходили! Щоправда, розвалені, але дощечки нам підійшли. Стара дошка робила ікону іншою, дуже органічно виглядало давнє зображення на дошці, яка мала сліди від використання", – згадує Андрій Бень, який у майстерні Миколая займається підготовкою деревини до малювання.

Тож Андрій і Христина дали клич друзям і знайомим: хто має вдома або на дачі старі непотрібні меблі, нести їм. "Багато друзів робили ремонт, замінювали меблі, то було вчасно для багато кого", – з усмішкою згадує Христина.

Цікавий випадок був нещодавно. Замінювали дерев'яні елементи підлоги в Арсеналі. "Там старий дуб кілька сотень років мав! Він нам дуже пасував до наших ікон. Ми попросили у робітників трохи тих старих дощок, взяли їх, розпустили і вийшли дуже гарні ікони. Старий дуб має дуже гарну текстуру і він ідеально нам підійшов під дуже давні ікони. Вони були невеликих розмірів, нам ідеально підійшли", – каже Андрій.

Христя малює, Андрій займається підготовкою деревини – старінням, золоченням, хоча ніколи не вчився цього. У нього дві вищі освіти – програміста і економіста. Але ні тим, ні тим не займається. "Я завжди мріяла, що буду мати творчого чоловіка", – Христя має своє пояснення цьому факту. "Я попробував одне, інше, а потім згадав, що можу ремонтувати багато речей і навчився обробки деревини в ютубі", – каже Андрій.

Однак шукати якихось високих смислів іконотворці не пропонують. "Раніше тільки липову дошку використовували для ікон, інші породи дерева. Нині ікони пишуть навіть на ДВП. Але це стружка з клеєм, по суті… Як ікону на такому писати? Нас часто запитують, як ми могли намалювати ікону на табуретці. Ми дали друге життя непотрібній речі, яку викинули, а ми взяли табуретку, очистили й намалювали ікону. Ця стара деревина зберегла автентику. Ті жучки, які поїли дошку, ці отвори, які зробили живі істоти, додають справжності і краси іконі на дереві. Крім того, це безпечно – ми все антисептиком обробляємо", – розповідає Андрій.

З Майдану – до музею

Але якщо відмотати плівку трохи назад, то ікони на табуретках і шафах почалися на Майдані. Андрій з Христиною були в 14-й сотні Самооборони "Вільні люди". Христя займалася забезпеченням сотні, Андрій був сотником. Після Майдану більшість їх товаришів пішли захищати нас в АТО, а решта об'єдналася у волонтерську спільноту "Вільних людей" на мирній території.

"Ми організовували амуніцію, спорядження. В якийсь момент подумали, що було би добре мати ще й духовний захист. І тоді ми попробували зробити іконки, маленькі спочатку, кишенькового формату, 6 на 9 см, щоб можна було в кишеню бронежилета покласти. Зробили таких перших 50 іконок, освятили і відправили бійцям. А потім ще раз зробили і відправили, згодом знайомі побачили, що ми таке робимо, і попросили їм зробити, а потім ще одні… Так ми почали цим займатися", – пригадує Андрій.

На перших порах молоді люди просиджували до 3-4-ї ночі у пошуку і експериментах, навіть ночували в майстерні-складі, де сортували речі для сотні. На маленькому журнальному столику експериментували з лаками і деревиною, шукали "свої" технології. Тепер у майстерні використовують техніку трафаретного переносу, потім малюють акриловими фарбами, золотять поталлю і зверху роблять ефект примусового старіння. До речі, Христя закінчила Академію мистецтв, тому малювання – не проблема.

Коли повернулися з Майдану до Львова, майстри пішли до Національного музею ім. А. Шептицького. "Ми надихнулися тим, що там побачили. Коли ми туди потрапили, то не могли звідти вийти! Проблукали у музеї коло ікон 4-5 годин і не зауважили, як час минув. Нам потім у гардеробі музею не хотіли речі віддавати, казали: "Ага, ви прийшли до музею, щоб речі залишити, а самі пішли гуляти містом!" А ми таки ікони дивилися, хоча нам ніхто не хотів вірити", – розповідає Христина.

У музеї пара побачила Миколая з Радружа, з якого все почалося. "Він нас якось і притягнув до майстерні Миколая. Ми біля одного лише Миколая провели близько години! Це він нас надихнув. Друга причина такої назви майстерні – цей святий любив робити подарунки, то ми вирішили, що теж будемо їх робити. Перші свої ікони ми роздаровували друзям і в АТО – хотіли наслідувати святого Миколая. Ще ми робили багато іменних ікон. То були в основному подарунки для дітей і похресників", – так пояснює іконописиця.

Тепер Андрій і Христина – подружжя. Вони познайомилася у Молодіжному націоналістичному конгресі. Там був брат Христі, він її туди привів. Але на Майдані по-іншому подивилися одне на одного. Кажуть, що треба було приїхати на Майдан, щоб зрозуміти, що далі вже не можуть одне без одного. До речі, коли Христя виходила заміж, її бабця передала їй давню ікону Матері Божої. Це така знакова ікона, яка передавалася в її родині від батьків до дітей, вона дуже стара.

Дві історії про чуда

Де ікони, там чудеса. Не оминули чудеса ікон з майстерні святого Миколая. Якось Андрій і Христя передали копію чудотворної ікони Ченстоховської Богородиці хлопцям в АТО.

"Вони зробили собі капличку і поставили там цю ікону, зробили імпровізований вівтар. То було у Пісках, серед вулиці, де були особняки, передмістя Донецька, тут жили багаті люди. То злодії, напевно, подумали, що ікона перейшла нашим хлопцям від місцевих буржуїв. Це було найкраще визнання нашої роботи!", – розповідає Андрій.

Друга чудесна історія – товариш Андрія розповідав, що один хлопець отримав кишенькову ікону від Андрія і Христини. Згодом куля потрапила у кишеню бронежилета, де боєць носив ікону.

"Так ікона у прямому сенсі врятувала бійцю життя. То була копія відомої ікони Майданівської Покрови Лева Скопа. Колись Покрова охороняла козаків, повстанців і тепер оберігає наших хлопців", – пояснює Андрій.

Чудо святого Роха

Віра творить чудеса. З такою установкою і живуть молоді іконотворці. Коли розпочалася епідемія коронавірусу, Христя і Андрій відреагували на неї по-своєму – намалювали ікону святого Роха, захисника від інфекційних хвороб.

"Коли почалася пандемія, ми подумали, що варто би зробити його невеличкі іконки, шукаючи у нього допомоги. Ми познайомились з Рохом ще до пандемії. Почитали про нього як про захисника від інфекційних хвороб. А ще він був одним із покровителів Львова. Святий Рох ходив під час епідемії чуми і допомагав людям. Коли він заразився, то пішов на ізоляцію. Він міг з голоду померти, але Бог покерував так, що собака почав приносити йому їжу. Тому його часто зображають на іконі з песиком, який тримає у зубах хліб. Коли святий Рох вилікувався, власник цього собаки став йому допомагати", – розповідає Христя.

Іконотворці створили 20 медальйончиків святого Роха і роздарували їх друзям, щоб він їх оберігав. Один із медальйончиків Андрій залишив собі і носив його від початку пандемії і до поїздки на медовий місяць на острів Джарилгач у вересні. "Подумав, солене море роз’їсть медальйон, тому залишив його вдома і забув про нього. Не минуло й півмісяця, як я заразився корона вірусом, і тоді згадав про оберіг. Носив його в лікарні, і таке враження, що він хворів разом зі мною. За той короткий час він знищився більше, ніж за попередні 6 місяців щоденного носіння. Збіг? Не думаю! Є щось у цьому. Часом за фарбою і хімією стоїть Бог", – роздумує Андрій.

Фото: facebook.com/ikonauacom

Стежте за найважливішими новинами України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал