Під покровом сестер DeNotreDame

Проходячи повз вишукану будівлю на вул. Кониського, 8, у Львові, важко не зупинитися, піднявши голову догори. Будинок вражає композицією головного фасаду, неординарним квітковим орнаментом… Нині в ньому розміщується ліцей №21. Проте не всі знають, що дитячі голоси тут лунали ще від початку минулого століття – відколи був створений цей архітектурний шедевр. Тут була жіноча науково-виховна школа сестер-монахинь DeNotreDame.

Цьогоріч споруда, в якій виросло не одне покоління дітлахів з різних епох, відзначатиме 115 років. Її народження збіглося у часі з найбільшим розквітом Львова. Саме на початку XX століття у місті почався великий архітектурний бум, процвітав сецесійний стиль. Одночасно почався й демографічний вибух: кількість населення зросла на 90 тис. осіб, тож Львів став другим за величиною містом у Галичині, «обігнавши» Краків. Давалося взнаки й успішне виробництво: солодощі вивозили до Відня та Парижа, виготовляли власну горілку. В той час наше місто мало репутацію сучасного Лас-Вегаса: побувати тут прагнули жителі всієї Європи.

У ті золоті часи постала триповерхова споруда, фасад якої виконаний у стилі сецесії з відголосками раннього модернізму. Цей будинок архітектора Зигмунда Кендзерського був зведений у 1903-1904 роках. Зважаючи на це, над входом розміщений герб його родини.

Упродовж літ споруда пережила не одну реставрацію й має багату історію, якою зацікавилися педагог-організатор, викладач образотворчого мистецтва Анжела Терлецька (яка, до речі, теж навчалася у школі №21) та одинадцятикласниця Христина Король. Понад рік вони досліджують польські сайти та міський архів. Кажуть, є проблеми з перекладом: не кожному під силу опанувати давню польську мову. Незважаючи на це, розкрили вже чимало таємниць загадкової будівлі, якими поділилися з усіма охочими під час екскурсії у рамках Днів Європейської спадщини.

На фото: Анжела Терлецька

– Орден сестер DeNotreDame був розпорошений по всій Європі. До Львова шестеро монахинь прибули 1904 року. Спочатку винаймали приміщення на вулиці Гнатюка, позаду теперішнього Музею етнографії та художнього промислу. Їхнім завданням було виховання молоді у патріотичному дусі, забезпечення їх необхідними знаннями та поширення культу Богородиці, – розповідає пані Анжела. – Згодом сестри переїхали на вул. Кониського, де в липні 1905 року відкрили дев’ятикласну загальноосвітню і професійну школу. За словами очевидців, тут були світлі просторі кімнати, обставлені з комфортом. Спочатку тут навчалися 57 учениць, які були доньками військових. Наступного року їх кількість уже потроїлася. А через два роки сюди записали 212 дівчаток. Такий кількісний склад утримувався до 1914 року: це було показником високого рівня школи. Не дивно, адже тут викладали висококваліфіковані педагоги. До 1918 року основною мовою навчання була німецька. Згодом її змінила польська. Вже у радянські часи школа стала російською й лише згодом – українською.

До 1912 року виховним процесом керувала настоятелька сестра Марія Аквіната Мєжва. Її порівнювали з суворим суддею, якщо помічала легковажність у виконанні обов’язків. Натомість діти сестру любили та горнулися, як до рідної мами. Після її смерті місце посіла парижанка – настоятелька сестра Станіслава Костка Бланкард, яка навчалася в Італії та Англії, знала кілька мов. А директоркою школи аж до 1920 року була Марія Леопольдина Пілярська. Тоді почалася епідемія тифу, під час якої сестра Станіслава Костка померла. Через інфекцію заклад довелося закрити. Для сестер, яких на той час вже було 14, настали часи голоду та мору. Не мали навіть грошей, щоб поховати Станіславу Костку. На допомогу прийшов отець архієпископ Юзеф Бальчевський. Він вручив їм 1000 крон. А повернувшись з похорону, сестри побачили біля брами великий віз з картоплею.

У 1929 році школа, яка вже стала гімназією, отримала публічні, тобто громадські права. У 1930 закінчили ще одну будівлю – гімнастичної школи. До Другої світової війни директором був ксьондз Рудольф Опацький. Викладали як черниці, так і світські вчителі. Рукоділля та трудове навчання викладала Зоф’я Єдлінська-Брейтова – мати нашої сучасниці, львів’янки Марти Вальчевської. Пані Марта розповіла, що отець Рудольф носив золоті окуляри та був надзвичайно високого зросту. Діти боялися його, адже завжди відчитував тих, хто запізнювався на уроки. Взагалі статут навчального закладу був суворим, учениці мали дотримуватися дисципліни. Школа та гімназія були приватними й бідним – не по кишені.

«У 1929-1930 роках для шкільних потреб виділили навчальні кімнати, лабораторії, фізичний та біологічний кабінети, актовий зал, медичний кабінет, харцерську кімнату, спортивний зал і простору каплицю. Лабораторії та кабінети були добре обставлені, біологічний кабінет володів пребагатою колекцією священика Патерока, купленою за 15 тис. злотих», – згадує Марта Вальчевська.

Коли кількість учениць збільшилася, добудували ще один будинок.

Сестри мешкали в окремому крилі. Взагалі приміщення вважали зручним для навчання. Тут були туалети, душові, питні фонтанчики. Були проведені світло та вода. Вже у 1913 році запрацювало централізоване опалення.

Як і всі порядні гімназистки, учениці мали носити форму: коричневі сукні зі смугастими комірцями. До них додавалися колготи, які, за спогадами очевидців, дівчатка ненавиділи.

Там, де розміщувалася каплиця, тепер – актова зала.

На стінах збереглися золото та срібло, залишки розписів.

А там, де у довоєнні часи була актова зала, тепер – спортзал.

Коли почалася війна, приміщення гімназії вилучили для генерального штабу німецької армії. У теперішньому спортзалі розміщувалося щось на зразок кабаре. Про це свідчать художні розписи, датовані приблизно 1943 роком.

З часів, коли школа була елітним приватним закладом, збереглися паркет і двері.

У гімназії викладали відомі особистості, які залишили свій слід в історії. Спочатку вчителькою, а згодом – директоркою тут працювала сестра Марія-Антоніна Кратохвіл, яка у 1942 році разом із шістьма сестрами-монахинями була заарештована та відправлена до в’язниці у Станіславові. Страждаючи від голоду, катувань та принижень, постійно свідчила про християнську любов, віру та прощення. Виснажена нелюдськими умовами, померла через п’ять днів після звільнення. Папа Іван Павло II беатифікував черницю.

Тут також викладав відомий медик, бактеріолог, філософ науки, мікробіолог і письменник Людвік Флек. У школі заснував трикімнатну лабораторію, у якій жив.

Майже кожен закуток ліцею містить дивом вцілілі залишки історії, які зберігають дух давнини. Саме вони єднають переплетені невидимою ниткою минуле та сучасне, що поєдналися у розкішному будинку, де протягом століть діти здобувають знання.

Ксенія ВОЙТОВСЬКА