128 років тому народився некоронований монарх України Василь Вишиваний

У період визвольних змагань Василь Вишиваний вважався одним з неофіційних претендентів на український трон у разі утворення монархічного ладу. Хоча він сам ніколи не проголошував свої наміри бути українським монархом, але для багатьох українців став символом любові до України, через що й поплатився своїм життям.

"Еспресо.Захід" розповість про найважливіші факти з життя Вільгельма Габсбурґа.

Ранні роки й перше знайомство з українською культурою

Вільгельм Франц був наймолодшою дитиною з шести в родині Марії Терези і Карла Стефана Габсбурґів-Лотаринзьких. У ранньому віці сім’я переїхала в родинний маєток у Живець на заході провінції Галичина. Там Вільгельм познайомився з польською та українською культурою. З 1905 року Вільгельм навчався у Віденському реальному училищі, яке він закінчив 1912-го. Наступного року його і його брата Лео відправили на навчання до Терезіанської військової академії в австрійському місті Вінер-Нойштадт. Окрім військової справи, Вільгельм вивчав літературу та мови, серед яких обрав вільним факультативом українську.

З власної ініціативи Вільгельм подорожував Гуцульщиною інкогніто протягом 40 днів. У цей час він мешкав разом із селянами й мандрував Карпатами горами. Навчаючись в академії, Вільгельм почав серйозно цікавитися українською культурою – вивчав мову, читав книжки українських письменників та поетів, захоплювався творами Івана Франка, Федьковича, Стефаника, Шевченка та ін. Зокрема, першою українською книгою, з якою він ознайомився, була "Мала Історія України" Грушевського. Цю книгу Вільгельм прочитав ще взимку 1915 року з допомогою одного українського солдата. Згодом просте зацікавлення українською культурою переросло в участь у політичному житті українців Австро-Угорщини.

Перша світова війна

Фото: Вікіпедія

У лютому 1915 Вільгельм Габсбурґ закінчив військову академію, отримав звання лейтенанта австрійської армії і був відправлений до 13-го полку уланів. Ця військова частина формувалася переважно з українців Золочівського повіту. У складі цього полку відбувалося подальше знайомство та спілкування Вільгельма з українцями, до яких він виявляв неабияку прихильність. 

Під його командуванням і з його ініціативи сотня Вільгельма повністю українізувалася – з її складу вилучили поляків і угорців, місце яких заступили винятково українці. Усі вояки мали синьо-жовті відзнаки на уніформі. У війську відбулася своєрідна трансформація поглядів і свідомості Вільгельма Габсбурга: він не тільки досконало опанував українську мову, а й почав вважати себе українцем разом зі своїми солдатами-українцями. Один з його солдатів подарував Вільгельму вишиту сорочку, яку він почав відкрито носити як у полку, так і поза ним. За це, а також за його патріотизм і любов до України, Вільгельма прозвали в полку Василем Вишиваним. 

1916 року, у 21-річному віці, Вільгельм Габсбурґ став членом парламенту і налагодив там контакти з українськими депутатами, зокрема з головою Української Парламентарної Репрезентації – Євгеном Петрушевичем. Для українських політиків підтримка члена імператорської сім'ї виявилась дуже корисною. За протекції архікнязя вдалося призначити міністром охорони здоров'я країни – українця Івана Горбачевського.

Митрополит Андрей Шептицький виношував план державної організації українських земель. Зокрема, згідно з планами Шептицького, на чолі держави мав стати гетьман України з імператорської родини Австро-Угорщини. Коли у 1917 році Вільгельм Габсбурґ познайомився з митрополитом, то зацікавився такою ідеєю. Однак він вважав, що для подальшого життя імперії, потрібно взяти курс на федералізацію і утворити нову автономну одиницю в складі імперії з центром у Києві, якою керуватиме один з представників Габсбурґів.

Фото: Вікіпедія

Після революції в Росії і підписання Брест-Литовського договору утворилася велика Українська держава під проводом гетьмана Павла Скоропадського і протекторатом Німеччини. Василь Вишиваний, будучи популярним серед українських військових (певний час командував легіоном УСС), створював конкуренцію Павлу Скоропадському за гетьманську булаву. Однак Вільгельм Габсбурґ не займався підбурюванням мас до повстання, та все ж Скоропадський бачив у ньому реальну загрозу своїй владі.

З поваленням гетьманату Скоропадського в грудні 1918 року Вільгельм Габсбурґ-Вишиваний почав співпрацювати з урядом Директорії, отримав звання полковника армії УНР. У вересні 1919 р. був призначений головою відділу закордонних зв'язків Головного управління Генерального штабу УНР. Переїхавши до Кам'янця-Подільського, де на той час були розташовані керівні установи Директорії, Вишиваний розпочав формування мережі військових шкіл для армії УНР. Використовуючи своє знання мов, Вільгельм налагодив для цієї цілі контакти з військовими місіями держав Західної Європи. Однак діяльність архікнязя в армії Директорії була не довгою. Він вкрай негативно поставився до укладеної Петлюрою в квітні 1920 року Варшавської угоди з Польщею, за якою визнавалася приналежність західних земель, зокрема Галичини, до Польщі. На знак протесту Вільгельм пішов у відставку і виїхав через Румунію до Чехословаччини. У березні 1920 р. після перенесеного тифу він нарешті прибув до Відня, де написав в австрійській газеті "Neues Wiener Journal" 9 січня 1921 р. гостру антипольську статтю, в якій схарактеризував союз Польщі з УНР як "неприродний". Стаття мала скандальні наслідки для самого Вільгельма, оскільки розгнівила його батька – затятого полонофіла і претендента на польську корону. У відповідь поляки навіть опублікували гнівну відповідь батька Вільгельма Карла Стефана Габсбурґа, яка фактично була відреченням від сина.  

Еміграція та арешт

Опинившись в еміграції, Вільгельм Габсбурґ брав активну участь у житті української діаспори в Австрії. 1921 року у Відні виникло Українське національне вільнокозацьке товариство, яке обрало головою управи Габсбурґа-Вишиваного. Товариство випускало газету "Соборна Україна". Вільгельм намагався знайти підтримку українській справі серед європейських політиків. Проте великого успіху починання Вільгельма не мали, оскільки він не мав політичної ваги і за ним не стояло жодних впливових політичних сил. Поступово Габсбурґ став непомітним в політичному житті української еміграції. У різні часи він зустрічався з представниками української еміграції, але згодом навіть ці контакти зійшли нанівець. Хоча ім'я Вільгельма використовували для власних цілей різні емігрантські кола, серед них Габсбурґа вважали скоріше замріяним ідеалістом, аніж дієвим політиком. Його збірка віршів українською мовою "Минають дні" (1921) рішуче підкреслила основне зацікавлення Габсбурґа-Вишиваного – спогади та література. Пізніше Вільгельм Габсбурґ займався власним бізнесом – продажем земельних ділянок у різних частинах Європи. Деякий час він мешкав у Франції та Іспанії, займаючись ріелторською справою. Під час Другої світової війни він, як і всі Габсбурґи, рішуче відмовився від співпраці з нацистами і перебував під наглядом Гестапо, оскільки існували підозри стосовно його співпраці з англійською розвідкою. 

Радянська влада бачила в особі члена родини Габсбурґів проблему через його співпрацю з українськими націоналістами. Хоча Коновалець був вбитий агентом НКВД Судоплатовим у Роттердамі, радянські органи довгий час не мали ніяких підстав знищувати або навіть арештовувати колишнього архікнязя з огляду на його пасивність в українській політиці. Вже після закінчення війни, під час окупації Відня в 1944–1947 рр. радянськими військами, сталінська розвідка вела таємне стеження за ним. Привід для арешту з'явився, коли агент французької розвідки капітан Пеліс'є мав зустріч у Відні з Вільгельмом Габсбурґом. Ймовірно, французи сподівалися налагодити через нього стосунки з українським рухом опору в самій Україні і зокрема з представником ОУН в еміграції Романом Новосадом. 26 серпня 1947 Вільгельма Габсбурґа разом з Новосадом було заарештовано радянською секретною службою СМЕРШ і перепроваджено до Карлсбадської тюрми, де велося попереднє слідство.  

Вільгельму Габсбурґу інкримінували шпигунську діяльність із західними державами, союзниками СРСР по антигітлерівській коаліції, та звинувачували в зв'язках з ОУН. Наприкінці листопада 1947 Вільгельма Габсбурґа перевели до Лук'янівської тюрми Києва, де тривало слідство. Протягом півроку його щоденно допитували, переважно вночі, вимагаючи зізнатися в контактах з оунівським підпіллям та західними розвідками. Однак Вільгельм заперечував свою причетність до будь-яких політичних рухів чи партій за останні 20 років, наголошуючи, що всі зустрічі і контакти були окремими подіями і не мали постійного характеру. Він відмовився видавати прізвища своїх друзів та вигадувати наклепи на соратників по еміграції. Слідчі рекомендували йому 25 років ув'язнення в радянських таборах, однак ця рекомендація і наступний вирок залишилися невиконаними. Умови утримання в тюрмі та брак медичного догляду призвели до захворювання Габсбурґа на туберкульоз. Він помер о 3-й годині ночі 18 серпня 1948 в тюремній лікарні. Не збереглося навіть відомостей про місце його захоронення – ймовірно, його поховали десь біля огорожі Лук'янівського цвинтаря Києва без будь-яких позначень місцезнаходження тіла. Так безцеремонно закінчилася історія життя австрійця, який полюбив українців і за них віддав своє життя.

Створено на основі матеріалу з Вікіпедії.

• Нагадаємо, на Львівщині відкрили меморіал ерцгерцогу, полковнику армії УНР Вільгельму Габсбургу-Вишиваному.