Заради чого ви читаєте книжки? Або мої "паперові мандри"

Якось одна моя далека знайома сказала: "Беру на відпочинок книгу, аби щось читати. Не має значення, що. Просто дівчина з книжкою виглядає розумнішою". Мені трохи заціпило: "Оце й усе? Усе, що вона змогла побачити в літературі?"

…Останні десять днів я жила в Брукліні. Встигла полюбити його й навіть місцями хвилювалася за його мешканців. Бо ж жила в час непевний – перед війною. Разом із Френсі Нолан, героїнею роману "Дерево росте у Брукліні", Бетті Сміт, дорослішала, ходила до школи, наймалася на перші заробітки, закохувалася та розчаровувалася. Та ця історія, на жаль, закінчилася, бо добігла остання сторінка роману. Ще кілька днів опісля я ходила у післясмаку цього читання, бо не могла переключитися на нову історію.

Опісля стала справжньою острів’янкою, бо оселилася разом із лікарем Амедео Еспозіто на острові Кастелламаре. Властиво, до тривалого перебування на цьому клапті суходолу мене запросила родина лікаря, бо книга "Дім на краю ночі" Кетрін Беннер оповідає про життя чотирьох поколінь цієї родини з їхніми щоденними клопотами та випробуваннями долі, адже живуть герої у час світових війн, а війна завжди змінює людські долі до невпізнання.

Зовсім нещодавно мені захотілося геть іншого відчуття – легкого та романтичного. І я подалася на Бора-Бора. Ох, цей острів мені ввижався з перших сторінок оповіді. Його аквамаринові хвилі й золотавий пісок, що обпікає п’ятки. Цей острів не відпускав мене дуже довго. Роман "Бунгало" Сари Джіо став моїм неймовірним ковтком романтичного читання, моєю елегією почуттям та щирості у взаєминах. Хоча, звісно, у книзі є зрада, зокрема найкращою подругою, і випробування війною, але та романтична лінія, яку подарували герої оповіді, – просто-таки чудова. Тож повернувшись із Бора-Бора, я подумала, куди б мені податися, поки триває літо?

І тут погляд на глобусі зупинився на Гаваях. Якщо ви думаєте, що я не дісталася туди – дуже помиляєтеся. Бо завдяки "Випадковим нареченим" Крістіни Лорен я потрапила туди з перших сторінок і отримую кайф від читання вже другий день.

Загалом моя київська подруга каже, що книги я ковтаю… Мабуть, зараз, у час свого третього декрету, найбільше віддаюся своїй спокусі до читання. Бо книги для мене – то всесвіт! Вони дають змогу прожити сотні життів лише за один рік, відчути тисячі емоцій впродовж декількох днів, побувати в усіх куточках земної кулі і відчути дух та настрій кожного незвіданого місця.

На моєму робочому столі в кабінеті мене очікує ще декілька книжкових новинок – одна з них про Париж, я так давно не бувала у ньому! Тож буду рада знову мандрувати вулицями міста з особливим шармом. Інша про Венецію – краса міста на воді передається вмілими авторами навіть поміж рядків оповіді, читаючи яку, наче відчуваєш звуки хвиль від пришвартованої гондоли.

Як добре, що мій світ наповнений книгами, інакше я не певна, чим могла б заповнити увесь простір своєї фантазії. 

А заради чого ви читаєте книги? Діліться своїми емоціями, думками та спостереженнями!

Про авторку. Леся Кічура – українська казкарка, письменниця, кандидатка наук з соціальних комунікацій, провідна редакторка Національного драматичного театру ім. Марії Заньковецької.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.