"За кожною піснею "Піккардійської Терції" немає кривляння душею", – Володимир Якимець

Лідер "Піккардійської терції" Володимир Якимець перед кожним виступом тримає в руках камертон. З його допомогою вибирає тональність співу, яким десятиліттями зачаровують слухачів. Володимир завітав на програму "Вечір з Миколою Княжицьким" та розповів про акапельну музику та про те, як "Піккардійська терція" долучається до кіно.

 

Ви завжди були містком між українською традицією і модними течіями, бо я вас почав слухати, коли ще був молодим. Хто зараз Ваш слухач? Це старші люди, чи молоді теж?

Як би там не було, але основа нашої аудиторії - та, яка з нами вже протягом майже 30 років, скільки й існує колектив.

Приєднується, звичайно, багато молоді. Не можу сказати, що масово. Але, говоритимемо відверто, в кожного покоління є певні смаки. І, можливо, у цей момент до них не дуже вписуємось. Проте робимо те, що нам подобається, і що робили завжди. За кожною піснею, яку зробила "Піккардійська Терція", немає жодного кривляння душею. Це та музика, яка нам подобається. Якщо її сприймають багато слухачів, то тільки радіємо.


Фото: Пікардійська терція/ facebook

Читайте також: "Український музичний ринок не може запропонувати конкурентний продукт для підлітків", – Сергій Мартинюк

Хоровий і акапельний спів завжди був візитівкою Львова. Тут був "Дударик" й інші колективи. Навіть у радянський час у трудових колективах були хори. Зараз у незалежній демократичній Україні є хор депутатів Львівської міської ради. Тобто є традиція співу, на відміну від інших регіонів. Пам'ятаю, як в Україні почали з'являтися акапельні гурти з естрадним співом, хтось тяжів до джазу й імпровізував. Це був не штампований підхід до акапельного співу. А зараз молоді люди з'являються у цьому жанрі?

Цей жанр не дуже популярний. У світі акапельна музика займає окрему нішу. Вона не є завсідником чартів, хітпарадів. Великий бум був наприкінці 80-х – початку 90-х. Згадайте Боббі Макферріна з його "Don't Worry, Be Happy". Люди побачили, що можна робити музику акапельно. І робити стильно та якісно. На початку 90-х пішла така мода, бо воно відрізнялося від того, що було на українській естраді. Але, з іншого боку, на жаль, є нюанс – більшість груп йде в акапельному плані шляхом найменшого опору. Тобто з'явився інтернет, де можна знайти партитури й не займатися творчістю. Я б дуже хотів, щоб нові гурти, які з'являлися, займалися, в першу чергу, творчістю, а потім каверами. Бо "Піккардійську Терцію" згадуватимуть, сподіваюсь, за "Стареньким трамваєм", "Пустельником", "Берегом ріки". Це не кавери. Це наша творчість. Хотів би, щоб люди, які займаються акапельною музикою, не чекали великої віддачі від цього жанру й творили.

Вашу творчість люди люблять. Зали переповнені!

Над цим ми працювали довго й нудно.

Люди зараз бачитимуть вас у кіно. З відродженням українського кіно після Революції Гідності ви почали працювати й для "Сторожової застави". І зараз фільм "Інший Франко", присвячений сину Івана Франка. Вам подобається створювати для кіно? Чи є тут специфіка? Як підлаштовувати творчість під кіно?

У кожному жанрі дуже цікаво себе спробувати. Наскільки ти це витримаєш, наскільки будеш влучним і маєш хист, досвід робити речі, які житимуть не один рік. І стосовно цього фільму була дуже цікава ідея, бо пісня, яку використали як саундтрек – це "Розпрощався стрілець". Її написали січові стрільці десь у 1915-1916 роках під час Першої світової війни. Нам було приємно повернути оригінал пісні, який вкрала радянська влада. Бо мотив її пам'ятають за фільмом "Сотня юних бійців".

Між іншим, в радянському варіанті ця пісня була у фільмі "Як гартувалася сталь", присвяченому Миколі Островському, а події, які нібито описували в цій пісні за радянським варіантом, теж відбувалися в Галичині, де кінна армія Будьонного (недалеко від Золочева й Олесько) вела бої з польською армією Пілсудського. Там Островський дістав поранення, і ця пісня нібито про це.

Тому оце повернення є відповідальним. Бо все одно ж закидатимуть, що то таки не оригінал. Ти намагаєшся просвітницькою діяльністю довести, що це не так.

Ця робота важлива й тим, що вона не була повністю акапельною. Це один з дуже небагатьох варіантів, коли "Піккардійська Терція" співала не повністю акапельну музику. І скажу, що це на краще, бо свої роки життя зрозуміли одне – якщо пишеш пісню й хочеш, щоб вона найкраще прозвучала, то маєш знайти засоби, які їй потрібні. Навіть якщо це фортепіано, як в пісні "Талісман", чи перкусія в "Берег ріки". Тому це тільки на користь.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.