Юлія Мендель пропонує "захищати не російськомовних і не україномовних", а "нас від самих себе"

Вона пропонує "захищати не російськомовних і не україномовних", а "нас від самих себе, від тієї ненависті, яку ми можемо носити в собі і виявляти до інших". І нагадує про ідею позбавити Росію монополії на російську мову, привласнивши її під виглядом "української російської".

Дивна позиція. Росія і не прагне монополії. Росія прагне поширити російську мову і зберегти її впливи за межами держави агресора. Юлія Мендель, теперішня радниця голови офісу Зеленського пропонує те саме.

Я б пропонував протилежне: хай собі Росія російську монополізує! Головне нам не монополізувати українську! А навпаки популяризувати її і поширювати світом!!! Повернемо українську на Кубань, Бєлгородщину, Воронежчену, Берестейщину, Холмщину, Мармарощину і інші землі у різних країнах, де завжди розмовляли і багато де розмовляють і зараз українською!!! Замість того, щоб допомагати Росії позбавитися монополії на російську, давайте відмовлятися від монополії на українську і поширювати її !!!

Далі Юлія пише : "Світ демонополізує російську мову, поки частина українців робить програшні спроби побудувати українську ідентичність на відкиданні всього російського. Абсурдно боротися за особу Миколи Гоголя як українського письменника, засуджуючи мову, якою створено його шедеври. Називати Тараса Шевченка батьком нації, відкидаючи його прозу і поеми, створені російською", - вважає Мендель.

Боже, Боже, Ліда, Ліда…

Які поеми, створені російською? Хіба за них ми закохані у геній Поета? Хіба через них вішали українці у квітчані вишиті його портрети?
Про Шевченка ще у 1911 році чудово написав видатний письменник, один із засновників сіонізму, на засадах якого і виник Ізраїль Володимир Зеєв Жаботинський.

Просто прочитайте його блискучу статтю "Наука з Шевченкового ювілею".

Москвофіли і тоді, як сьогодні Мендель усім нагадували, що Шевченко писав і російською. На це Жаботинський відповів:

"Я замислився про інше. Я згадав, що Шевченко писав щось таке й по-російськи.

Літератори з газети "Киевлянин" зараховують йому це як величезну заслугу і соромлять нинішніх мазепинців: ось бачте, він не такий, як ви, – він не цурався "общерусского языка"! Припустимо, що це справді так; але виявляється, що "общерусский язык" у дивний спосіб цурався українського поета, і не виходило в нього нічого доладного цією мовою.

Рідна мова! Треба всієї нашої російської наївности, недосвідчености, соціальної неосвічености, всієї нашої "пігасовщини", всього грубоемпіричного практицизму, що його ми сповідуємо стосовно багатьох священних проблем духу, щоб так вирячати спантеличені очі й дивуватися, навіщо це нормальній людині, при повному розумі і ясній пам'яті треба неодмінно й вперто наполягати на тому, що вимовляється світ", а не "свєт".

Ми самі тут на Півдні так старанно і так наївно насаджували по містах русифікаторські основи, наша преса стільки клопоталася тут про російський театр і поширення російської книги, що ми врешті цілковито впустили з очей справжню, аритметичну дійсність, як вона виглядає за межами нашого курячого світогляду.

Поза цими містами вирує суцільне, майже тридцятимільйонне українське море. Загляньте будь-куди не лише в його центрі – в котрий-небудь Миргородський або Васильківський повіт, – загляньте на його окраїни – до Харківської або Воронізької губернії, біля самої межі, за якою починається великоруська мова, – і ви будете вражені, до якої міри незайманим і незмішаним залишилося це суцільне українське море. Є на цій межі села, де по цей бік річки живуть "хохли", а по той бік – "кацапи".

Живуть споконвіку поруч і не змішуються. Кожний бік розмовляє по-своєму, одягається по-своєму, зберігає свій власний звичай; одружуються лише зі своїми; цураються один одного, не розуміють і не шукають взаємного розуміння."

Жаботинський, на відміну від Мендель, та й Зеленського умів любити. Він любив свій єврейський народ і тому розумів український. Мій улюблений Станіслав Вінценз, який писав польською про Україну, але знав українську і боровся проти полонізації українців у Польщі писав : "Кохай своє, шануй чуже".

Якщо українська для Мендель, для Зеленського своя - треба просто її покохати. Якщо своя - інша мова - покохати ту, іншу. І почати шанувати українську. Хоча б шанувати.

Джерело

Про автора. Микола Княжицький – народний депутат України, фракція "Європейська Солідарність".

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.