Як інста та фейсбук спотворюють нашу дійсність. Блог Лесі Кічури

Чи бачили ви у постах та сторіс невдалі світлини? Неякісні малюнки, погані ракурси, незадоволення життям? Ні?! Правильно! Адже там усе ідеально. Ідеальний ранок, ідеальне життя, ідеальна родина.

А насправді реальність іноді буває шокуючою. Днями побачила в мережі, що моя давня й далека знайома покидає лави американської косметичної компанії, в якій роками будувала піраміди та продавала косметику. Роками! Написала їй у пп, що мене дещо цікавить із засобів догляду за обличчям і принагідно запитала – як же так: стільки років була успішним менеджером і тут покидає своє затишне місце? Її відповідь була наче відро крижаної води.

– "Відверто?! Я втомилася! Втомилася від цієї несправжності та притворства. Усі ці креми, половина з яких не має й левової частки заявлених властивостей, усі ці люди довкола мене, які з ідеальними губами-бровами-обличчями обіцяють кожному другому білий мерседес у подарунок за виконання щоквартального плану. А мені залишається впарювати цей непотріб близьким людям; людям, які знають мене роками; людям, взаєминами з якими я дуже дорожу. Просто більше так не можу і все. Мушу змінити оточення, бо це мене гнітить".

Не так давно також спостерігала за активними дописами у соцмережах відомої блогерки, яка постила світлини своєї фешенебельної домівки, свого ідеального сина та мега популярного чоловіка та ідеального відпочинку. І лише згодом через спільних друзів довідалася, що сама авторка на порозі розлучення, її син тривалий час відвідує психоаналітика, а вона саме заледве зводить кінці з кінцями, бо айфон останньої моделі, курорти, вечірки, дорогі ресторани та модні вбрання для щоденних відеодописів таки вартували родині добрячих грошей.

І лише деякі поодинокі сторінки у Фейсбуці розповідають про життя справжнє, таке як воно є. У когось не вдався проєкт, хтось не встиг написати книгу, когось підвели підрядники, хтось намагається зреалізувати давню мрію і долає десяток перешкод на шляху, хтось тішиться успіхом і розповідає про низьку шалених невдач перед цим.

Чому ми боїмося бути справжніми? Зізнатися, що іноді ранки бувають сумними і кава у ліжко не смакує, розповісти, що діти мають проблеми із навчанням, а твоя омріяна робота чомусь не приносить очікуваної сатисфакції? Ми ховаємося за екрани комп’ютерів та телефонів наче равлики у своїх мушлях і чекаємо, що ідеальна картинка нарешті стане справжньою. Натомість вона здатна розбити на друзки залишки нашого справжнього сьогодення. І найгірше, що цій ідеальності найбільше довіряють діти й гадають, що написавши про те чи інше в себе на сторінці – ти стаєш крутішим, трендовішим і до тебе долучається безліч нового контенту задля вподобайок та коментарів. Тож може врешті годі самим продукувати спотворену реальність і бути справжніми? Спершу нехай у дрібницях, маленьких дописах та світлинах, а з часом ідея справжності вам таки неодмінно сподобається і ви її підхопите, це точно!

Про авторку. Леся Кічура – українська казкарка, письменниця, кандидатка наук з соціальних комунікацій, провідна редакторка Національного драматичного театру ім. Марії Заньковецької.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.