Я наполягаю і наполягатиму, що ми маємо справу з геноцидом, – Віталій Портников

2014 року в Путіна і його оточення були думки, що вони зможуть повернути собі Україну політично. Що вони мають справу із населенням, величезна частина якого ще 2010 року голосувала за Януковича. Це населення можна буде використати, щоб воно погодилося із диверсійними планами, що можна буде завоювати Україну малою кров’ю. Фактично так, як це на початках відбувалося із Донецькою та Луганською областями, де агентура була у місцевій владі, серед частини бізнесу, у силових структурах. І не потрібно було ні з ким воювати. 

На зустріч у Парижі у форматі Нормандської четвірки Путін тоді погоджувався зовсім не для того, щоб про щось домовитися із Володимиром Зеленським. І не тому що йому взагалі був потрібен Нормандський формат. І не тому що він збирався виводити війська з Донбасу і вирішувати питання, пов’язані з майбутнім Української державності та відновленням нашої територіальної цілісності. Це все безглузді сподівання. Про яке взагалі відновлення територіальної цілісності може йти мова, коли Путін чітко говорить, що питання Криму закрите. 

Володимир Зеленський думав, що зможе щось пояснити Путіну, що той хоче закінчити війну, зберегти обличчя, що йому потрібно відмовитись від західних санкцій. Це було примарне бачення намірів російського президента. А президент Росії, як ви знаєте, думав просто про капітуляцію Зеленського. 

Путін обрав іншу тактику, яка спрацювала 24 лютого 2022 року. Якщо не вдається примусити українське керівництво до капітуляції, то потрібно знищити саму Україну. І це теж те, про що я говорив роками, коли багато хто запитував як Україна може відновити свою територіальну цілісність, і як Росія може не розуміти, що вона має віддати Україні Крим, тому що інакше вона ніколи не буде країною із чітко окресленими кордонами, а завжди буде країною, яка порушила міжнародне право. 

Але росіяни можуть давати відповідь на це питання зовсім інакше, ніж ми думаємо. Інакше – якщо не буде України – не буде проблеми Криму. Для чого думати, як вирішити проблему Криму, коли можна думати, як вирішити проблему України? Якщо не буде української державності, або ж якщо в Києві буде маріонетковий уряд. Якщо був би такий уряд на чолі України, то абсолютно очевидно: вони можуть зробити все можливе, щоб цей уряд погодився з російським статусом Криму, а може і не тільки Криму. Тому що водночас Путін у своєму зверненні, у якому він обґрунтовував необхідність нападу на Україну, говорив про те, що всі народи України мають отримати право на самовизначення. І це теж таке люстро: які народи України? В Україні є один народ, який складає переважну більшість населення країни – український народ, і є національні меншини. 

Чи міг я передбачати руйнування Харкова і Маріуполя? Ні, не міг. Я завжди вважав, що Путін виходить з політичної програми створення Новоросії. Тому має бути дуже обережним у ставленні до населення регіонів, які він би хотів включити у Новоросію. Бо це населення мало б на її території жити після того, як Путін переможе у війні. Я завжди пам’ятав про путінську формулу – приєднуйтесь до нас областями. Навіщо тоді в цій ситуації бомбардувати Харків, Маріуполь? Я думаю, що це абсолютно безпорадна ідея, це суперечить самій логіці русскава міра. Так, я казав, що коли перша бомба впаде на Київ, русскій мір зруйнується сам собою. Міф про нього зруйнується. Але я не думав, що він буде так руйнуватись. Я досі вважаю, що це абсолютний, саме з точки зору інтересів Путіна, ідіотизм. 

Але з іншого боку, росіяни так воювали в Алеппо, у Грозному. У принципі, я мав би думати, що Росія – це територіальна імперія, для якої ніколи жодного значення не мало населення. Росія воює за територію, а не за громадян. Громадян вона може знищити, вигнати, залякати. На території, очищені від нелояльних чи потенційно нелояльних громадян, можна заселити лояльніше населення. Це логіка Середньовіччя. В чому була моя помилка, коли не передбачав таких жахів і звірств, – логіка Середньовіччя не працює в сучасному світі. 

Я писав один текст на початку цієї війни, але він був швидше передбаченням, ніж констатацією. Але виявилось, що він був пророчим. Розповідав, що в часи, коли католицький світ боровся із так званою єрессю катарів на території сучасної Франції, там був знаменитий випадок. Коли збройні сили, створені для того, щоб покінчити із цією єрессю, увійшли до одного з маленьких містечок, Біз’є, яке з того часу отримало те символічне значення, яке для нас тепер має Буча, то командувач цими силами, створеними з великою підтримкою папського престолу, підійшов до папського легата, і запитав, як йому зрозуміти, хто католик, а хто єретик? Бо представників секти катарів було не так вже й багато серед місцевого населення, це не була більшість населення регіону, а тільки меншість. Той відповів: вбивайте всіх, Господь розбереться. Ось це логіка Середньовіччя. 

У Харкові, Маріуполі ми бачимо те ж –  бомбардування, тотальне винищення населення. Ми побачили це й на Київщині. Навіщо вони всіх цих людей вбивали? Чим заважало цивільне населення? Коли мої колеги почали публікувати інформацію про те, що у Бучі винищили все чоловіче населення, я спочатку не повірив, потім виявилося, що вони взагалі знищили всіх, кого бачили. Але після кількох годин я зрозумів, що відбулось: вони не збиралися виходити з Київщини. Коли вони заходили і все це діяли, вони були впевнені, що діють у Київській області Російської Федерації. До речі, в Києві могло б бути те ж саме, що в Бучі, тільки у більш гігантських масштабах. Це тільки б пояснювалося вуличними боями і тим, що націоналісти знищують людей. 

Я зрозумів, що Путін повернувся до логіки перших часів існування Москви, логіки, яка завжди була дуже облудною, але на ній будувалася Московська державність. Я завжди наводжу один історичний приклад, який дуже промовистий і якого немає у історичних підручниках. Москва ліквідувала Велике князівство Рязанське, але через кілька років рязанці вийшли на вулиці, повстали, просили повернути їм власного князя. Вони не відчували себе мешканцями своєї країни. Вони бачили, що Москва ставиться до них як до колонії. Що робить Москва? Вона, звичайно ж, придушує це повстання. Але вона переселяє всіх рязанців на московські землі, а рязанські землі населяє москвичами. Велика частина цього рязанського населення нікуди не була переселена, а була просто знищена. А ті, кого переселяли, очевидно опинилися не в кращих умовах. І це величезний момент, який ми з вами маємо усвідомити, що і сучасна московська державність розвивається за тими самими ідеями. 

Ми маємо справу не просто із агресивною державою, навіть не з терористичною організацією, бо навіть вони мають уявлення про наслідки своїх дій. Ми маємо справу з людьми, які опинилися в глухому середньовічному минулому. Це просто якийсь сюрреалістичний сюжет, як Росія провалилася у середньовіччя, а ми з вами залишилися у сучасності. І вони нас зі своєї вигрібної ями намагаються дістати за допомогою сучасної зброї. Що, як ви думаєте, зробили б московські князі, якщо б у них були балістичні ракети чи танки з літаками. Вони спалили б все, що можливо було б спалити навкруги Москви, і сказали б, що так і мало бути.

І ми бачимо жах, який супроводжуватиме нас все життя. Тому що ми ніколи не забудемо, що відбулося в Бучі, в Ірпені, в інших українських містах. Я маю вам сказати, що коли українські збройні сили будуть звільняти одне місто за іншим, всюди будуть перед нами відкриватися ці страшні картини злочинів і катувань. 

Хтось говорив, що це не були накази, що це був ексцес виконання. Я впевнений, що це був наказ, що це стратегія очищення від нелояльного населення. Так люди у 30-ті роки не могли повірити, що Голодомор – це наказ. Вони вважали, що це ексцес недбалої більшовицької економічної політики. Ну, навіщо таке наказувати, тим паче в Україні, яка переживала реальний голод в 20-ті роки? Який у цьому політичний сенс? Навіщо знищувати населення, яке політично не є до тебе опозиційним, яке взагалі не живе в політиці? 

Тоді і зараз була логіка. Просто знищення українців. Багато хто цього не може усвідомити. Якщо є українець, значить буде проблема України, яким би цей українець не був лояльним до тебе. Цього, до речі, не можуть зрозуміти ті українці, які думають, що можуть домовитися з Москвою. Ні! Якщо ми хочемо, щоб України не існувало – це проблема не території України, це проблема населення України. Саме тому я наполягаю і наполягатиму, що ми маємо справу з геноцидом. Що ми в 30-ті роки мали справу з геноцидом, і зараз маємо справу з геноцидом. 

В їхній середньовічній парадигмі їхній одвічний ворог – це українське село. Те саме село, у якому, ми знаємо, за нашою власною міфологією, у хатах був "Кобзар" Шевченка. От якби Путін був тоді, то його архаровці ходили б по кожній хаті, де бачили б "Кобзар" Шевченка – там би розстрілювали. Це сутність цієї трагедії, яку ми переживаємо. Треба розуміти, з якою небезпекою ми зіткнулись. Це не просто небезпека знищення державності чи перетворення державності на сателіт росії. Ні! Це небезпека фізичного винищення українського народу. 

Ще 24 лютого 2022 року я думав, що це може бути гра на знищення Української держави чи перетворення її на сателіт. Ні, уважніше прислухався до того, що говорив Путін про самовизначення народів України – і зрозумів, що мова йде не про це. Не про сателіт, – про геноцид. 

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.