Я батько своєї дитини, а не просто помічник своїй дружині!

Щоразу, опиняючись у колі однієї чи другої мами, я й досі дивуюсь, як батьківство у XXI сторіччі у нас залишається справою лише матерів.

– Ми з малюком спимо окремо, – радісно говорить знайома. – Нам зручно. Малюк зі мною на ліжку, тато окремо, щоб не будитиcя вночі, бо він же вранці встає на роботу…

На цьому моменті я дістаю оскому на цього "батька". То він має виспатися, а мамі дарма, що треба прокинутися 5 разів, аби погодувати маля (принаймні це мій режим зараз, коли малому 11 місяців), встати з ним уранці, весь день бігати, немов білка в колесі, і не просто доглянути дитину, а ще й бажано смачної їжі наготувати, помешкання прибрати, та й самій не виглядати, як мокра курка, після перероблених справ.

Зізнаюся відверто, першим питанням, коли ми з чоловіком задумалися над тим, щоб народити собі ще одне малятко було:

– Але ж ти допомагатимеш мені в усьому? Немає моїх і твоїх обов’язків? Є порівну наші, вірно? Переодягання, гуляння, годування, коли малюк уже буде на прикормі?

Чоловік усміхнувся. 

– Ну, ясне діло! – я ж знову стану татом! Це буде й моя дитина!

Так, просто до слова, мій чоловік на 18 років старший за мене. Тож додайте до моїх 39 років цю різницю й отримаєте його вік (не хлопчисько, котрий повзає за малям. Проте…)

Чесно, навіть зі старшими дітьми не було випадку, коли б він мені сказав: "Йди зміни підгузник, бо не чоловіча це справа". Або ж: "Гуляти з візочком – то не моє". Ба більше – в моєму випадку – він навіть забирав двох дітей з хати або замикав двері до кабінету й таки примушував мене дописати кандидатську роботу. Бо тягти її за плечима далі другого декрету я, відверто, вже не мала сили.

За третім малям я дуже хотіла не випадати з творчого процесу. Про це відразу побалакала з чоловіком. З усіх своїх робочих проєктів вирішила залишити лише те, що приносить радість і задоволення – написання казок. Відтак щоденно маю декілька годин на забавляння зі своїми книжковими героями, поки малюк гуляє з татком чи бавиться в садку.

Захоплююся чоловіками, які офіційно оформляють декретну відпустку (таких в Україні одиниці, але вони є!), бо розуміють, що рід занять їхніх дружин цього вимагає, а два чи три втрачені роки вона врешті не зможе наздогнати. 

Тішуся, коли мої подруги-мамусі надсилають світлини з походів до салонів краси чи відпочинку, бо мамі дуже потрібен відпочинок щодня! 

Чомусь немає в нас культури дякувати мамі за безперервне доглядання, недосипання, читання вечірніх казок. Зате коли якийсь тато зробить щось із цього переліку, то йому варто до пояса вклонитися.

Друзі, змінімо вже врешті це стереотипне мислення, що малюк – то лише мамин клопіт. Бо батьківство – то всесвіт радості для обох!

Про авторку. Леся Кічура – українська казкарка, письменниця, кандидатка наук з соціальних комунікацій, провідна редакторка Національного драматичного театру ім. Марії Заньковецької.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.