"Вона могла затопити театр сльозами": цитати Марії Заньковецької та вислови про неї
Стала символом національного театрального мистецтва, а цьому ремеслу ніколи спеціально не навчалась. Сьогодні минає 168 років з дня народження Марії Заньковецької
"Еспресо.Захід" пригадує її власні цитати, а також те, що про неї говорили інші митці.
Українська акторка і провідна театральна діячка, репертуар якої нараховує понад тридцять ролей, Марія Заньковецька (справжнє прізвище Адасовська), народилася на Чернігівщині у селі Заньки. Саме від назви рідного села і взяла псевдо Заньковецька, щоб ні батьки, ні чоловік не дорікали їй за зганьблене "легковажною професією" прізвище.
Згадуючи свій перший вихід на сцену, вона казала: "Я хвилювалась у першій дії. Я не чула свого голосу, коли співала "Віють вітри". За кулісами я від хвилювання упала і пам’ятаю, як забігали всі навколо мене. В другій дії я вже опанувала собою і твердо вела свою роль".
"Театр для мене, перш за все і після всього, — Храм".
"Я вірю в кращу будучність народу, я вірю, ні, я певна, що вільний геній цього народу створить нову вільну національну штуку, і ця штука буде стояти в глибокому органічному зв'язку з інтересами народних мас, буде допомагати їх різнобічному розвитку, їх боротьбі за кращу будучність, за красивого духовно і сильного чоловіка" — лист до редакції "Слова" 1908 рік.
У відповідь на пропозицію Олексія Суворіна "ощасливити російську сцену" і перейти примадонною до Малого театру вона відповідала:
"Наша Україна надто бідна, щоб її можна було покинути. Я занадто люблю її, мою Україну, і її театр, аби прийняти вашу пропозицію".
Інші російські прихильники таланту Заньковецької радили їй не витрачати себе в українському театрі, а перейти на російську імператорську сцену. Однак вона залишилась вірною українському театру, адже, як висловилась, "своє рідне владно кликало до української сцени, до її скорбот і молитов".
Панас Саксаганський зауважив: "Вона могла затопити театр сльозами". І це була правда – під час гри Заньковецької дехто з чутливих глядачів, кажуть, втрачав свідомість.
Як сказав один з критиків, "…Господь нагородив її колосальною інтуїцією й унікальним драматичним темпераментом". Вона не складала партитури ролей, а начебто серцем розуміла сутність своїх героїнь і – без штукарства – починала жити їхнім життям".
Коханням усього її життя був Микола Садовський, з яким вона дебютувала у жовтні 1882 року в "Наталці Полтавці" на єлизаветградській сцені (тепер – Кропивницький). Але ще більшою любов’ю був театр, якому вона присвятила всю себе до останку.
Ось що про неї говорив Микола Садовський: "Вперше у житті своїм цей ситий, блискуче одягнений салон (у Петербурзі) побачив, що й під драною свитиною б’ється чисте серце. Перед ним з’явилась не у розкішних вбраннях артистка, а бідне, забите життям дівча-наймичка".
"Могутній талант, який зробив би честь найкращій європейській сцені…" (так писав про Заньковецьку Симон Петлюра, коли ще був скромним театральним критиком, а не Головним Отаманом).
"Такі українські актори, як Кропивницький, Заньковецька, Саксаганський, Садовський – блискуча плеяда майстрів української сцени – ввійшли золотими літерами на скрижалі історії світового мистецтва і нічим не поступаються знаменитостям. Той, хто бачив гру українських акторів, зберіг світлу пам'ять на все життя", – Костянтин Станіславський.
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.
- Актуальне
- Важливе