Волонтери, евакуація та бомбосховища: як живе Харків під час війни. Фото, відео

Як живе місто зараз, побачила журналістка "Еспресо.Захід", яка побувала в Харкові.

"Знаєш, що дивно? Я був на багатьох війнах, але вперше у мене відчуття, що війна – в місті, яке могло би бути моїм домом", – каже Франсуа, представник французької гуманітарної місії, коли ми в'їжджаємо в Харків.

Уже на в'їзді в місто видно перші розбомблені будівлі. Ми кидаємося фотографувати, але за кілька хвилин із сумом усвідомлюємо, що подібних фото можна зробити тисячі – настільки значні тут руйнування. 

У Харків я потрапила як перекладач для французького фонду Première Urgence Internationale із заступником голови місії в Україні Франсуа Дюпак'є. Для Франсуа це далеко не перша війна, він 10 років працював у Сирії, а також в Іраку, Афганістані, Пакистані й у десятках інших "гарячих точок". Але каже, ще ніколи війна не відчувалася так близько. Для мене, зрештою, теж ніколи війна не відчувалась так близько, і ще ніколи так близько не розривалися снаряди. Йшов другий місяць восьмирічної війни. 

Ми привезли вантажівку гуманітарної допомоги для місцевої волонтерської організації Rescue Now UA. Волонтери мають два основні напрями роботи. Перший – це евакуація людей з Харкова, другий – доставка продуктових наборів і готової гарячої їжі людям під обстрілами. У багатьох районах Харкова взагалі не працюють магазини, тому сюди адресно привозять продуктові набори. Крім того, є будинки де не лишилося жодної інфраструктури – немає води, світла та газу, сюди доставляють гарячу готову їжу, адже готувати самостійно можливості немає.

По місту працюють точки видачі гуманітарної допомоги, організовані місцевою владою. Але багато містян просто фізично не можуть добратися до них через постійні обстріли. Тому волонтери Rescue Now UA в першу чергу намагаються доставляти адресну "гуманітарку" в ті райони, де не працюють магазини і де немає централізованих пунктів видачі допомоги. 

Коли ми стоїмо біля "штабу" волонтерів, сюди підходить чоловік. Волонтери розповідають, як вони познайомились у перші дні повномасштабної війни – мужчина шукав на смітниках їжу. Кажуть, він зовсім не був схожий на безпритульного. Просто в перші дні вторгнення багато містян справді залишились без жодного доступу до продуктів харчування. 

Нашим "гідом" по Харкову став Георгій Зейков. Ще півтора місяця тому Георгій працював дизайнером одягу, а зараз його основна місія – це складна евакуація, тобто вивезення з-під обстрілів людей, які мають проблеми із самостійним пересуванням. 

Місто, що живе під землею

Перше, що впадає у вічі в Харкові, – це абсолютно порожні вулиці. Широкими проспектами та дорогами де-не-де проїжджають одинокі автівки, а тротуарами ходять поодинокі пішоходи. На вулиці білий день, світить сонце, і це би був звичайний весняний день, якби не моторошна тиша навколо. Втім тишу час від час порушують звуки вибухів. 

Уже згодом приходить усвідомлення, що людей у місті насправді багато. Волонтери кажуть, що в Харкові залишилось близько 30% населення, за різними даними це від пів до мільйона людей. Величезна кількість люду (це майже як населення всього Львова), який абсолютно невидимий. Люди ховаються по підвалах і бомбосховищах, які стали їхнім домом з першого дня війни. 

Друге, що дивує – це чисті вулиці. Усі наші співрозмовники наголошують, як героїчно працюють комунальні служби, але це видно й без додаткових пояснень. Навколо розбомблених будівель прибрані тротуари, розчищені завали, понад те, місцями навіть підлатані ями на дорогах, що залишилися внаслідок обстрілів. 

Зараз Харків можна умовно поділити на небезпечні та безпечні райони. Ми побували в "безпечному" центрі, а також у районі Північна Салтівка, що потерпає від постійних обстрілів. Перший день провели в центрі, в тому "безпечному" районі, де поруйновано чи не кожну другу будівлю. Але коли наступного дня в'їхали в Салтівку, то стало зрозуміло, чому центр вважають "безпечним". 
 

Салтівка – це величезний спальний район, і в ньому не залишилось жодного цілого будинку. Всюди сліди пожеж, вибиті вікна, покинуті трамваї, розтрощені торгові центри, а звуки вибухів не стихають узагалі. Останні два дні тут спокійно, – пояснюють нам волонтери, але в голові не вкладається як усе виглядає в "неспокійні" дні. 

В один із будинків снаряд прилетів буквально за кілька хвилин до нашого приїзду. Ми чули сильний вибух, коли під'їжджали до будівлі з пакетами продуктів. Виявилося, що "прилетіло" саме в той будинок, куди волонтери везли допомогу. З вибитих вікон ще сипалося скло. 

Чому люди залишаються 

У людей різні причини. Хтось не їде, бо не має фінансової подушки, хтось залишається з родичами, які мають проблеми зі здоров'ям. Але часто також причина психологічна. 

"Люди тижнями живуть під обстрілами, в них немає зв'язку з навколишнім світом і в їхній картині світу вся Україна – в такій самій руїні. Вони просто не усвідомлюють, що десь ще лишилися безпечні місця", – пояснює Георгій. Таким людям здається, що той підвал, в якому вони просиділи вже шість тижнів, – цілком безпечне місце, і вони просто відмовляються змінити його на невідомість. 

Волонтер згадує, що якось, щоб евакуювати групу людей, йому довелось отримати письмове підтвердження від міської влади, що ці люди матимуть де жити. Вони погодилися, тільки побачивши офіційний папір. 

"Також була цікава історія: ми отримали запит на евакуацію старшої жінки. Їй за 90 і вона навідріз відмовилась їхати. Я вже використав усі реальні й нереальні аргументи, а вона все впирається", – розповідає Георгій. Каже, в якийсь момент зрозумів, що жінку насправді лякає фізичний прихід росіян у місто, тож вирішив використати і цей аргумент – а що ж ви будете робити, коли росіяни прийдуть сюди? 

А вона відповідає: "У мене все продумано. Якщо росіяни прийдуть сюди, я приготую їм обід. Потім дочекаюся, коли вони вкладуться спати. У нашому будинку є газ, тож відкручу газові крани й підірву їх усіх. Разом з будинком і разом з собою". І ще раз відмовилась їхати. 

Минуло кілька тижнів, і ця жінка сама зателефонувала волонтерам і попросила таки евакуювати її з міста. На подив Георгія, а що ж змінилось, коротко відповіла: "Забирайте мене звідси, в будинку газ пропав". 

Затишшя перед бурею? 

Останні дні у волонтерів побільшало запитів на евакуацію. Навіть ті люди, які тижнями відмовлялись їхати, готові покинути Харків. Причиною є відносне затишшя останні кілька днів, тож просто фізично з міста переїхати простіше. Але також людей підганяють побоювання, що русня зараз кине основні сили на захоплення Харкова.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.