Вмивання на Святвечір, купання крачуна, бетлегеми і загумення. Локальні різдвяні звичаї на заході України

Про те, які локальні обряди у період Різдвяних свят можна зустріти зараз в окремих місцевостях на заході України, журналістці "Еспресо.Захід" розповіла етнологиня Леся Горошко-Погорецька. 

Один з дуже поширених у Карпатах різдвяних обрядів – це вмивання на Святвечір. В інших регіонах це теж було, наприклад на Черкащині, також на півночі Молдови, зазначає дослідниця, однак саме у Карпатському краї добре збереглася традиція.

"Нещодавно спілкувалася з чоловіком, який родом зі Сколівщини, то він каже, що досі ходять на Святий вечір і вмиваються. Я пам'ятаю, як приїжджала в Карпати в дитинстві, то ми ходили до потічка і вмивалися. Зрозуміло, що до вечері всі сідали вмиті, але в Карпатах цьому надавали особливої обрядовості – і босі йшли до води, і в грошах вмивалися. Цей звичай притаманний бойкам і лемкам скрізь", – розповідає Леся Горошко-Погорецька.

Звичай, притаманний Бойківщині, коли на Святий вечір хтось мав встати в миску з водою, а до нього мав хтось підійти. Тоді він мав спитати "У чім стоїш?", а той, хто був у воді, повинен був відповісти: "По коліна в молоці, по кісточки в сметані". Так робили та говорили для того, щоб корови у господарстві були молочними, і сметана була смачною та добре всідалася. Від наявності молочних продуктів в хаті залежав добробут

Інший бойківський звичай – купати крачуна, це такий обрядовий хліб. Колись його випікали, тоді несли до води і купали. Тепер цієї традиції на Закарпатті також дотримуються, але не всі, імовірно, ходять до відкритих водойм, хтось купає цей хліб вдома, проте традиція зберігається. Після того крачуна пускають в хаті від порога до столу, він має покотитися, і за тим, як він впав, ворожать, чи будуть в сім'ї всі здорові та щасливі, чи ніхто не вмре. Етнологиня каже, якщо крачун впав як пікся, то це добре, а якщо опуклим боком донизу, тоді це погано.

На Лемківщині також носили до води сніп та купали його. Або ж могли приносити до хати воду, сипати туди гроші, і вмиватися в ній, задля того, щоб бути здоровими, як гріш, або щоб мати стільки грошей як води, зазначає пані Леся, при цьому люди по-різному промовляли. 

Ще один звичай, притаманний Бойківщині, коли на Святий вечір хтось мав встати в миску з водою, а до нього мав хтось підійти. Тоді він мав спитати "У чім стоїш?", а той, хто був у воді, повинен був відповісти: "По коліна в молоці, по кісточки в сметані". За словами дослідниці, так робили та говорили для того, щоб корови у господарстві були молочними, і сметана була смачною та добре всідалася. Від наявності молочних продуктів в хаті залежав добробут. 

На Вижничині (Буковина) дотепер існує звичай купання Маланки, навіть щороку проходить фестиваль на воді. Етнологиня Леся Горошко-Погорецька пояснює, що ті, хто брали участь у маланкових обходах, купалися для того, щоб змити з себе сліди обрядово-рольової причетності до потойбіччя. Про це свідчать записи кінця ХІХ століття. Такий обряд відбувається на Старий Новий рік. 

"Вочевидь, традиція пов'язана у нас з християнськими уявленнями, купаються у воді для того, щоб бути здоровими. Але у такий спосіб люди, які були учасниками обряду, а відтак дотичні до потойбічного світу, повинні були змити з себе сліди, щоб бути здоровими. У такий спосіб вони відправляли назад душі пращурів, які приходили сюди. Оскільки, відповідно до архаїчних уявлень, це можна було зробити двома способами – або за допомогою вогню, тому спалювали дідуха, або за допомогою води", – каже дослідниця. 

У певні періоди року ці пращури пошановувалися, але люди остерігалися, щоб вони не довго. Тому їх на свята запрошували, а після свят треба було відпроваджувати. Зокрема, спалюванням дідуха. Десь це відбувалося на другий чи третій день Різдвяних свят, десь на Стрий Новий рік, а десь у так званий різдвяний день 21 січня

На Лемківщині також був звичай, коли діти ходили від хати до хати, колядували, віншували, і чогось просили. Вважалося, що якщо добре обдарують того, хто прийшов, то від того залежатиме добробут і всі решта гаразди. Крім того, діти, які приходили, на той момент ставали певним містком між реальним світом і потойбічним, за уявленнями вони частково втілювали душі померлих пращурів, які приходять на свята до своїх осель. Тому треба було їх добре прийняти, почастувати, й тоді померлі душі віддячувалися, стаючи покровителями своїх живих родичів. Зокрема, впливали на магію природи, тобто щоб погода була доброю для врожаю, нива достатньо вродила, була повна комора та ситі люди.

"У певні періоди року ці пращури пошановувалися, але люди остерігалися, щоб вони були не довго. Тому їх на свята запрошували, а після свят треба було відпроваджувати. Зокрема, спалюванням дідуха. Десь це відбувалося на другий чи третій день Різдвяних свят, десь на Стрий Новий рік, а десь у так званий різдвяний день 21 січня. Залежить від локальності — на Гуцульщині це роблять на "зборан" на другий-третій день свят, на Лемківщині також, але називається це "вимітаний" день. Десь той дідух могли обмолочувати посівальники, які приходили на Старий Новий рік, пригадую, ніби на Київщині. Загалом це був випроваджувальний обряд", – розповідає етнологиня Леся Горошко-Погорецька. 

Подекуди на Галичині, зокрема, на Львівщині у селі Колбаєвичі дотепер існує звичай "загумення". Він пов'язаний із залицянням, коли хлопці на другий день свят, 8 січня, ходять колядувати з музичними інструментами до дівчат, при тому віншують такими словами: "Маленька-маленька, рости нам миленька, не лінуйся встати, нам коляду дати. Велика рости, і нас на весілля запроси, від землі до повали, щоб тобі в зимні м’ясниці музики заграли". Як зазначає дослідниця, період м'ясниці настає після Водохреща, тоді можна сватати. 

Після такого віншування дівчина має винести пампухи або покликати хлопців до хати, або вони можуть піти до іншої хати. Проте, якщо серед колядників є хлопець, якому та дівчина подобається, то сидіти в неї вдома вони можуть дуже довго. 

У них немає шопок, вони просто ходять в традиційному одязі, виспівують круглєк або плєк, кожному приспівують, хто є в хаті, згадують про всіх тварин, бджіл і все решта. А на Закарпатті, наприклад, теж ходять колядники, які там називаються бетлегени – фонетична заміна слова Вифлеєм

Всім відома традиція ходіння вертепу, який носить шопку, або колядники можуть просто приходити під вікна колядувати. Етнологиня зауважує, що на Гуцульщині збережений звичай так званого круглєка або плєка, коли колядники ходять не від Різдва упродовж трьох днів свят, але поки не обходять всі оселі, часом це може тривати й тиждень, і два.

"У них немає шопок, вони просто ходять в традиційному одязі, виспівують круглєк або плєк, кожному приспівують, хто є в хаті, згадують про всіх тварин, бджіл і все решта. А на Закарпатті, наприклад, теж ходять колядники, які там називаються бетлегени – фонетична заміна слова Вифлеєм", – каже Леся Горошко-Погорецька.

У кількох селах колишнього Сколівського району на Львівщині досі збережена цікава різдвяна традиція. Йдеться про Корчин, Крушельницю, Орів та Тернову, де на Різдво після служби у церкві бігають "берди", тобто передбрані антипки, нечисть з лопатами та палицями. Вони забігають до хати, виманюють речі, жебракують гроші, роблять різні збитки, як це робить Маланка. Як пояснює етнологиня, вони символізують темні сторони, які в кінці такої забави треба прогнати, тоді господар просить їх зняти з себе маски та перейти на світлу, християнську сторону.

За словами Лесі Горошко-Погорецької, всі збиткові деталі в обрядах, зокрема новорічно-різдвяного періоду. означають, що в кінці року відбувається сильний хаос, тому на початку нового року всі погані сили проганяють, щоб рік був вдалим та впорядкованим. 

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку, телеграм-канал та твіттер.