Журналісти на війні: як майстри слова стали майстрами зброї

"Еспресо.Захід" у спільному проєкті з радіо "FM Галичина" розповідають до Дня журналіста про тих, хто змінив студії та редакції на окопи, а мікрофони – на дрони.

Євген Міклушка: від викриття колаборантів до керування БПЛА

Євген Міклушка фото: facebook-сторінка Євгена Міклушки

Раніше Євген Міклушка працював на Еспресо та знімав журналістські розслідування про колаборантів, у яких викривав зрадників України, а сьогодні – знищує загарбників на передовій.

Рішення долучитися до війська він прийняв у грудні 2022 року, змінивши мікрофон на дрон, адже став пілотом БПЛА Національної гвардії України. Проте, каже, що досвід роботи у журналістиці став у пригоді й у війську.

"Мені на фронті журналістська професія допомогла у двох аспектах, аспектах. По-перше, це вміння комунікації, вміння домовлятися з людьми. А по-друге, таке вже більш технічне призначення – це є управління дронами. Так сталося, що ще з цивільного життя з часів до повномасштабного вторгнення я у своїх журналістських розслідуваннях використовував дрони різного типу. І, власне, це один з тих навиків, які категорично знадобилися мені у війні. Напевно, це одна з причин, чому я досі живий, тому що, як відомо, робота оператора БПЛА є більш безпечною, аніж низка інших професій в армії, – пояснює Євген. – Коли почалась велика війна, я вже вмів, на примітивному цивільному рівні, але вже вмів використовувати дрони. І, відповідно, це мені дало певну фору, таким чином я опинився в підрозділах БПЛА.

Разом зі зміною діяльності, змінилось і те, що тепер сам військовий почав давати інтерв’ю та коментарі для медіа, хоч раніше й звик їх брати.

"Довелось навчатися тому, аби не бовкнути зайвого. Із безпекових питань передусім, я так сказав би, по-перше, а по-друге, все життя я не стримувався у висловлюваннях, а тут треба було навчитись кусати себе за язика", – жартує нацгвардієць. 

Звісно ж, розповідає Євген, були й певні складнощі – те, до чого звикнути було непросто. Адже раніше вся його діяльність складалася з інтелектуальних аспектів – навчання в університеті, викладання в університеті, журналістська праця. Натомість у війську є багато фізичної роботи, зокрема й дрони – це не лише інтелектуальні завдання, а й важкі фізичні навантаження. Окрім того, давалася в знаки й відсутність вихідних.

"Я за своєю природою людина дуже-дуже ледача. Я звик прокидатися об 11:00, пити першу каву, другу каву вже десь на площі Ринок у Львові, тоді братися до роботи і працювати, працювати, працювати", – пригадує свої цивільні будні воїн. 

Але армії довелося від цього відмовитися. Бо служба – це зовсім інший темп життя, ніж той, до якого він звик. Вона є безперервною, за винятком відпусток і якихось окремих звільнень. 

"Так само є такі моменти, як субординація та армійські порядки. Мені теж з цим було непросто, але якось місяць за місяцем, рік за роком, та й зумів", – додає Євген. 

Продовжуючи вправно виконувати бойові завдання, Євген Міклушка все ж мріє про той день, коли зможе повернутися до улюбленої професії.

"Я завжди відчував себе журналістом – це професія, яку свідомо обрав і яка мене надихає. Водночас зараз через обставини виконую іншу важливу роль – я військовослужбовець, інструктор з БпЛА. Це відповідальність, яку несу з гідністю, хоча маю визнати, що бракує можливості реалізовуватись у журналістиці –  принаймні наразі. Сподіваюсь, що після завершення війни, все ж повернусь до цивільної професії, до справи, яка дозволяє максимально проявити свій потенціал. Мрію про той день, коли ми знову будемо жити у нашій незалежній Україні під мирним небом", – ділиться він. 

Андрій Соломка: просто з ефіру до лав морської піхоти

фото: facebook-сторінка Андрія Соломки

Прикарпатець Андрій Соломка родом з села Пуків Рогатинського району Франківщини. Він віддав роботі у медіа чимало років: спочатку на регіональному рівні, а згодом - у всеукраїнському масштабі. Декілька років був ведучим Івано-Франківського обласного телеканалу "РАІ", і паралельно також працював регіональним кореспондентом телеканалів Прямий та Апостроф. 

Згодом він вирішив переїхати до столиці, і вже у Києві продовжив вести ефіри на телеканалі Прямий. Власне про своє рішення приєднатися до лав ЗСУ тоді 26-річний Андрій повідомив просто в ефірі Прямого.

"Друзі, я приєднуюсь до Збройних сил України. Це моє рішення, це те, до чого я готувався і, очевидно, готовий, – сказав у квітні 2024 року тоді ще ведучий, і пообіцяв: – Тільки-но виженемо орків, одразу будемо продовжувати наші етери в такому складі".

Відтоді він служить у батальйоні ударних безпілотних авіаційних комплексів "Корсар" 38-ї окремої бригади морської піхоти імені гетьмана Петра Сагайдачного. І вже у жовтні ого ж року виконував бойові завдання на одному із найважчих напрямків фронту – Покровському.

"Є певні складні завдання, які потрібно виконувати. Є іноді дійсно дуже такі короткі моменти, коли з'являється бажання, або точніше думка про те, а може не варто було, а може варто було залишитися на телебаченні, але дуже швидко ці думки минають, тому що ти розумієш, що робиш важливу справу тут, де зараз маєш бути, коли в країні війна", – говорить він про свою службу.

Військовий ділиться, що є певні моменти, які у словах українців не подобаються та насторожують.

"Мушу сказати, що мені дуже насправді не подобається, коли чимало українців, які ведуться на російську пропаганду, пишуть про те, що от ми воюємо за якісь збагачення влади, або ще щось схоже. Ні, і навіть не за державу. Ми воюємо за збереження нашої країни, в якій вже потім ми зможемо побудувати ту державу, яку захочемо, в якій будуть жити наші діти, внуки і наступні покоління", – переконано зазначає Андрій Соломка.

Аліна "Кара" Денисюк: змінила мікрофон на пульт керування дронами

фото: facebook-сторінка Аліни Денисюк

Аліна Денисюк – тернопільська тележурналістка. До свого рішення піти захищати Україну вона працювала на каналах "Тернопіль 1" та "ІНТБ". Її історія – приклад того, як професійні навички та громадянська позиція можуть поєднуватися в умовах війни.

Про те, аби піти до війська дівчина думала ще від самого початку російського повномасштабного вторгнення, проте мала певні побоювання.

"Я про це думала дуже давно, в принципі, як ще почалася повномасштабне вторгнення, але дуже боялася. Але боялася не того, що мене, наприклад, можуть вбити, а того, що я буду більше тягарем для хлопців, для взводу. І дуже довго вагалася і вирішувала", – ділиться Аліна.

Каже, на початках було не так важко, як скоріше незвично. 

"Але моментами так, було дійсно важко, бо хто б що не казав, армія досі не пристосована до жінок", – додає військова.

Своє виважене рішення піти на фронт і саме на бойову посаду тоді ще журналістка прийняла у 2023 році. Підписала контракт із бригадою "Рубіж" та взяла на себе роль пілота БПЛА.

"Мотивація була в тому, що вже на період лютого 2023 року хлопці почали дуже сильно ховатися і говорити прямо "я туди не піду". І все, раз вони вирішили не йти, то я для себе прийняла рішення, що піду я", – говорить Аліна Денисюк.

Дмитро Ураєв: як телеведучий з Луцька став бойовим офіцером

фото: volynnews.com

У мирному житті Дмитро Ураєв працював у телестудії, вів програми і добре знав, як тримати увагу глядача. А тепер він – старший інструктор у Міжнародному центрі миротворчості та безпеки. Він вже 

"У війську я був 28 лютого 2022 року. Мені зателефонували з частини і я відразу вирушив туди, навіть не у військкомат, адже моя посада трималась за мною з попередньої мобілізації. Далі ми вже вирушили на південь України, потім на схід і так далі. Так що шлях від мікрофона до зброї був дуже коротким. Ще днями я перед тим був у студії, а за кілька днів вже був при виконанні військового обов'язку", – згадує Дмитро.

Каже, війна – це важка, але необхідна робота. Українська армія змінюється, стає сучасною, технологічною і кожен може знайти в ній своє місце.

"Я не думаю, що радіоведучий чи журналіст чимось сильно відрізняється від представників інших професій, тому що на першому плані людські якості, головне – твої якості воїна, якості сміливої людини, яка не боїться відповідальності і може взяти її на себе", – переконаний він. 

Військовий зізнається – найбільше на війні бракує звичного: обіймів рідних і домашньої їжі. Але вірить, що перемога буде, якщо кожен чесно робитиме свою справу і на передовій, і вдома.

"Робота на радіо – це дивовижний світ, особливий. Для мене це було і залишається в пам'яті як дуже особлива частина життя, в якій беруть участь дуже особливі люди. З того досвіду залишились гарні спогади. Така надія, що це все колись ще повернеться", – ділиться Дмитро Ураєв.

Над проєктом працювали журналісти FM Галичина: Вікторія Жуковська, Олеся Липчак, Діана Ракус, Софія Суперека, Іван Харук, Роман Фавуляк