"Мені важливо зафіксувати свій час і досвід": начальник штабу танкового батальйону 125-ї бригади про війну і творчість

Про цивільне життя, бойовий шлях та творчість Руслана Неровні – далі у розмові.

Про свою першу книгу "Чорні тіні"

Писати я почав ще у школі. Як і в багатьох, це були тексти про перше кохання, емоції та внутрішні переживання. Пізніше мене захопила музика: я грав у гурті, писав тексти пісень. Декілька записаних треків маю й досі, хоча часу займатися музикою зараз практично немає.

Після початку повномасштабної війни я не ставив собі за мету писати поезію. Просто почав занотовувати думки, спостереження та власні стани. Це були записи, зроблені між чергуваннями, недосипом і роботою.

Згодом із цих нотаток виросли "Чорні тіні". Спочатку текстів було понад 140, але до книги увійшли лише 89. Багато речей я відкинув під час редагування.

Рішення видавати книжку прийшло після боїв за Авдіївку. Після одного з прильотів я усвідомив просту річ: ми не знаємо, скільки часу нам відведено. Тоді з’явилося бажання залишити після себе щось вартісне.

Я сам шукав редакторку, художників, працював над версткою та друком. У книжку було вкладено кількасот тисяч гривень власних коштів. Мені пропонували зробити видання простішим і дешевшим, але я хотів, щоб воно виглядало саме так, як задумав.

Для мене було важливо не лише те, що написано, а й те, як це подано. Ілюстрації, верстка та візуальні рішення стали продовженням текстів. Я хотів, щоб читач не просто читав вірші, а занурювався в атмосферу й образи, які стоять за ними.

Про війну

До війни я закінчив КПІ за спеціальністю, пов’язаною з аудіовізуальними системами, працював фотографом і займався комерційною зйомкою. Зараз фотоапарат лежить удома, а моєю реальністю стали штабна робота і фронт.

Я починав службу в піхоті, а потім опинився в танковому батальйоні. Бували періоди, коли доводилося працювати майже без сну по кілька діб. Саме тоді письмо стало для мене способом не вигоріти й не втратити себе.

Я не люблю романтизацію війни. Люди часто сприймають її як окремий світ, який повністю змінює людину. Насправді ти залишаєшся собою – зі своїми страхами, звичками та переживаннями. Просто тепер живеш у реальності, де поруч падають снаряди.

Саме тому в моїх текстах майже немає героїзації чи романтики. Війна не красива. Вона не схожа на кіно і не потребує прикрас.

Про другу книгу

Зараз я працюю над другою збіркою. Вона буде значно жорсткішою за "Чорні тіні". Якщо перша книга багато в чому була про внутрішні зміни людини на війні, то нова – про саму війну без фільтрів і пом’якшень.

Там буде більше прямоти, більше болю і більше речей, які зазвичай не хочуть помічати. Бо війна – це не метафора. Це реальність, яка має дуже конкретну ціну.

Я не прагну стати письменником і не намагаюся щось комусь довести. Мені важливо зафіксувати свій час і свій досвід. Можливо, це професійна деформація фотографа, але я завжди хотів зберегти момент.

А якщо після мене залишиться слід – значить, усе це було недаремно.

Роман Тищенко