"Коли весь світ летить шкереберть, не хочеться сидіти в партері": історія ветерана Романа Парамущака

Після кількох років у цивільному житті він знову повернувся на фронт — цього разу на службу до одного зі спецпідрозділів Сил оборони. Попри війну, Роман встиг заснувати у Львові власну фотостудію "Спалах", яка працевлаштовує ветеранів. "Еспресо.Захід" поговорив з ним про бойовий досвід, адаптацію, бізнес і підтримку держави.

"Війна ніколи не змінюється"

Чим, на твою думку, відрізняється війна 2014 року від нинішньої?

Війна справді дуже змінилась. Зараз — це дрони-розвідники, дрони-камікадзе, супутникова розвідка, дистанційне мінування, авіація, інші технологічні засоби ураження. Все, що навколо — хоче тебе вбити. І щоб вижити, треба контролювати набагато більше напрямків загрози. Водночас нічого принципово нового — це все ще піхотинець у бліндажі. Якщо він там є — ця ділянка наша. Як було у Римській імперії, як у Першу світову. Це підтверджує цитата з Fallout: War. War never changes.

Чи могли ми тоді відбити території?

Звісно, літом 2014 році повернути контроль над Донбасом було цілком реально. Загони сепаратистів були слабко організовані та погано озброєні, в нас була чисельна перевага в особовому складі. Тоді це все вперлося в відсутність політичної волі, офіційний Київ не хотів дратувати росіян і більшість військових операцій були півмірами. Штурмуйте, але не повним складом, дамо техніку, але з мінімумом боєкомплекту, підтримки з повітря чи артилерії не буде, бо це антитерористична операція, а не війна.

Тому й виходило так, що найефективніші операції тоді проводили добровольчі батальйони типу Азову чи Донбасу, де була менша залежність від бюрократії, вища мотивація бійців і опора на власні ресурси.

На мій суб'єктивний погляд, якби уряд не загравав з росіянами, а приймав рішучі рішення, брав на себе відповідальність то і сепаратисти не змогли втримати контроль на Донбасі.

Стосовно Криму думаю, що вже тоді не було шансів його повернути. Сам півострів був насичений російськими військовими й флотом, була пророблена велика робота з вербування чиновників і керівників силових структур регіону тощо.

Там десятиліттями готували ґрунт для цієї операції та, як не сумно це визнавати, вона їм блискуче вдалась.

Досвід боїв: від Іловайська до оборони Києва

У яких найпам’ятніших операціях брав участь?

У 2014-му — звільнення Мар’їнки та Іловайськ. У Мар’їнці 160 бійців "Азову" взяли десятитисячне місто за добу. У Іловайську — здавалося, що АТО завершується. Ми затискали Донецьк кільцем, але пряме втручання росіян усе зламало.

В 2022 році — оборона Київщини. Мощун, Ірпінь, Буча… Перше зіткнення з масштабними вбивствами, руйнуваннями, касетними снарядами, бойовими вертольотами. Ще одна важлива операція — Вовчанський напрямок у 2024-му. Тоді вдалося звільнити 400 гектарів лісу, зупинити просування ворога, ліквідувати майже полк окупантів і взяти полонених. Було складно: заміновані стежки, ближні бої, обмежена видимість, але ми впорались.

Чому вирішив повернутись на фронт?

Це суміш ідеології, морального вибору й жаги до пригод. Коли світ валиться — не хочеться бути спостерігачем. Зараз я служу в одній зі структур СОУ, залучаюсь до штурмових та розвідувальних операцій. Постійно переміщаюсь між напрямками — воював і на Сумщині, і під Запоріжжям.

Ветеран у цивільному житті

Як проходила адаптація після АТО?

Найперше — це відчуття абсолютної свободи й водночас — абсолютної непотрібності. У тебе була велика мета, а тепер — пустка. Шукаєш себе. Я змінив кілька робіт, але не відчував реалізації. Якось товариш попросив зробити фото товару — я мав досвід і все вийшло. Потім — фотозона, світло, апарат. Побачив, що в предметній зйомці у Львові майже немає конкуренції — і вирішив відкрити студію. Завдяки ветеранському ваучеру Львівської міськради на 300 тисяч гривень стартували. Так з’явився наш проєкт — фотостудія "Спалах".

 Як тебе сприймало суспільство?

Це трохи схоже на абʼюзивні стосунки. Спочатку — герой, потім — уже незручний. Ветеранів починають знецінювати, згадують поодинокі інциденти, узагальнюють. А потім — утилізують: важко знайти роботу, зʼявляється дискримінація. Частина скочується до залежностей і криміналу. Але тепер ситуація інша — надто багато людей пройшли фронт. Маю надію, що повага залишиться й після перемоги.

Чи достатньо держава робить для ветеранів?

Так, думаю держава зараз робить більше навіть чим треба. Той хто шукає, знайде державну підтримку в будь-якій сфері. Плющить психіку після пережитого — ось тобі безплатні сесії з психологом. Не можеш знайти роботу ? Ось карʼєрні консультації, напишуть тобі резюме, дадуть список куди подавати. Хочеш відкрити бізнес, але немає стартового капіталу? Ось тобі гранти від Міністерства у справах ветеранів чи Центру зайнятості.

Дуже розумним кроком нашої влади було створити окреме Міністерство у справах ветеранів, яке обʼєднало в собі функції, які до того виконували інші розрізнені структури — відділи соцзахисту, комунальні та медичні установи й т.д.

Я сам особисто не один раз цими послугами користувався.

З першого що приходить на думку — це терапія з психологом, яку мені у свій час оплатив Центр надання послуг учасникам бойових дій. По суті ти отримуєш доступ до топових психотерапевтів, які допоможуть розібратися з твоїми запитами. Пошук сенсу, робота з самооцінкою, ПТСР, травми, залежності та всі ці речі, з якими стикається левова частка ветеранів.

Інший гарний приклад — це наша перемога в грантовому конкурсі "Варто 11.0" від Мінветеранів, де нам вдалося залучити 1,5 млн гривень на розвиток фотостудії. В суспільстві взагалі, та і серед ветеранів зокрема, побутує якась думка, що гранти це для обраних, тільки для "своїх", виграти неможливо і т.д.

А ми не повірили в ці забобони й просто взяли та подали заявку. На першому конкурсі, весною 2024 забракло 9 балів для перемоги. Восени покращили та переробили заявку так, що комар носа не підточить.

Взяли на себе більше соціальних зобовʼязань, а саме про перенавчання і працевлаштування трьох ветеранів, які отримали інвалідність.. І перемогли, наш проєкт високо оцінили, ми зайняли 2 місце з близько 80 переможців. Зараз крок за кроком впроваджуємо заплановане в життя, якраз шукаємо працівників з-поміж ветеранів.

Скаржитись на державу легко. Знайти недоліки, знайти проблеми – це все не складно. Будь-яка велика система матиме "баги" і наша держава – не виключення. Але якщо змінити кут зору, почати всюди бачити можливості, а не перепони, то виявиш, що держава багато чого дає своїм громадянам. Особливо тим, хто віддав частку себе на захист Батьківщини.

Читайте також: "Після Маріуполя я хочу росіянам мститися". Інтерв'ю з азовцем Іваном Сокалем, який пережив полон