Ведмідь не може бути тхором? Блог Ігоря Гулика
Слова у заголовку – з репертуару роспропагандиста Владіміра Рудольфовіча Соловйова, того, що ледь не щодня промиває і без того вибілені мізки місцевої публіки. Формує, так би мовити, для неї паралельну реальність, розповідає байки про могутність та нездоланність ерефії, її армії, зрештою, її "лідєра".
Про Рудольфовіча сказано стільки, що, здавалося б, годі вже. Але додам таки своїх 5 копійок, позаяк у світі щораз то частіше знову починають стару коломийку про потребу переговорів з Путіним, бо Росія, бачте – велика і впливова країна. Таке враження, що багатьом європейським (та й не тільки) політикам буде дуже самотньо, коли одного прекрасного раночку РФ почине у Бозі, перетворившись на зону хаосу, внутрішніх розбірок, громадянських конфліктів, насильства і пітьми. Зрештою, а хіба зараз ця реінкарнована Путіним імперія зла, за поодинокими винятками, не є такою?
"Спілкуватися з Путіним – все одного, що спілкуватися з терористом", - апелює до здорового глузду макронів, шульців, драгі їхня колишня колега, експрезидент Литви Даля Грибаускайте. Їй, громадянці країни, яка "наїлася" досхочу "смаколиків" "русского міра" російський ведмідь виглядає хом'яком. А ось тим, хто трохи далі, хто, врешті-решт, — під парасолькою НАТО, і до кого російські ракети, — Боже упаси, звісно, — долітатимуть значно довше, ніж до рідного пані Далі Вільнюса, — він досі залишається злим і велетенським ведмедем.
Страх сковує рухи зовні вільних, сучасних людей, які вміють переконувати публіку, вміють чудово маскувати власні недоліки, — бо виграли вибори! Людей, на столи яких щодня кладуть аналітичні записки, на яких працюють сотні розвідників і дипломатів. Слизьке, неприємне відчуття страху, невиправданого, надуманого та й, врешті-решт подоланого мільйонами простих людей, які, — он в Україні, — чинять фізичний спротив цьому монстрові, а інші, на Сході Європи усіляко підтримують героїв. Усвідомивши, що коли впаде Україна, ведмідь вдереться й до їхнього вулика.
Урешті, — Європа вже пережила схожого "ведмедя" вісімдесят років тому, і, вочевидь, мала б спродукувати певні висновки з досвіду Другої світової війни, виробити імунітет на шантаж і часто безпідставну гру м'язами, якою спекулюють усі диктатори. Але ж ні, — тодішня вакцина виявилася заслабкою, а от взяти "бустерну дозу" якось лячно.
Я розумію, коли тобі, освіченому і демократичному політику опонують гітлерівськими аргументами, що "війна — природна і звичайна річ… Війна — це саме життя. Війна — це початкова точка", ти впадаєш у ступор. Твоє ліберальне єство не здатне отак зразу припустити навіть теоретичну можливість присутності у новому, глобалізованому і комфортному світі динозаврів насильства і зла. Та, з іншого боку, хіба їм, у європейських столицях, не відомо, що насправді "велика Росія" – це міф, гіпербола, нонсенс.
Ядерна зброя? Ну, ок. Та "атомний клуб" у класичному розумінні вже давно перетворився на open place, і якщо запобігати перед ядерною Росією, то чому б не схилити голови у безсиллі перед, наприклад, Пакистаном? А що, коли в Ісламабаді почнуть вимагати недосяжного, розмахуючи ядерним кийком? Те ж стосується й тиранії Кімів. Але чомусь світ не надто болісно рефлексує над кожним черговим запуском північнокорейської ракети.Так, — пресрелізами МЗСів, не більше.
Потужна армія? ЗСУ закопали й цей міф у Чорнобаївці, під Києвом, Харковом, та ще й втопили. Де тепер флагман ЧФ з дуже промовистою назвою?
Боятися країни, яка виробляє всього 2 відсотки світового ВВП? Ви серйозно? Кланятися ерефії за те, що вона, — щедра – постачає вам нафту й газ? Та ось завтра ОПЕК прожене Москву з угоди про видобуток нафти (DoC), і заллє світ дешевою сировиною. А Росія заливатиме сирцем безкрайні простори Сибіру…
Тож ведмідь не тільки може бути тхором, він вже став таким. Причому, давно. І з ним слід говорити як з маргіналом, гопником, викінченим негідником. Цуратися його, ізолювати. Не інакше.
І ще. Забути про російські гроші. Так, за них можна купити все, що заманеться – вілли, яхти, діаманти. Лише не гідне, спокійне майбутнє – ні собі, ні дітям. Бо з Росією про таке мріяти зась.
Про автора. Ігор Гулик – журналіст, головний редактор сайту "Еспресо.Захід".
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.
- Актуальне
- Важливе