"Пес" Олега Сенцова прописався на сцені Першого театру у Львові

Про це інформує Еспресо.Захід 

Прем'єра моновистави "Пес", яка у минулі вихідні відбулася у Першому театрі у Львові і яку за вибраними автобіографічними оповіданнями Олега Сенцова зі збірки "Жизня" поставив заслужений діяч мистецтв України Вадим Сікорський, зібрала повний зал глядачів. Не те, щоби львів'яни гинули за театральними дійствами з однією акторською роллю, але побачити, як вирішує акторське завдання у монопостановках ще хтось - окрім - узвичаєно для Львова - актриси "Театру у кошику" Лідії Данильчук - було справді цікаво. 

Та й український письменник і кінорежисер Олег Сенцов - чоловік, до якого Львів ставиться особливо тепло. Через ту велику людську гідність, яку він виявляв від часу свого затримання у травні 2014 року в анексованому Росією Криму і аж до 7 вересня 2019 року. А між тим була гідна зустріч свого вироку від російського суду (який визнав Сенцова винним у тероризмі та засудив до 20 років колонії). 

Отож "Пес" - розповідь, яку провадив на сцені актор Першого театру Ігор Данчук, Провадив невимушено і дуже тепло, без надривів та метушні. У лаконічній сценічній атмосфері авторства Наталії Тарасенко та  під музичне оформлення, яким завдячуємо Богдану Сегіну. А оскільки та розповідь стосувалася, зазвичай, дитячо-юнацьких спогадів та почуттів, то у пам'яті присутніх у залі, вочевидь, зринали і власні. Де було місце і дитячим радостям, і смутку, і дуже природньому для багатьох дітей бажанню мати собаку.

"Кажуть, лихих людей не буває, бувають тільки лихі вчинки, - писав у свій час Олег Сенцов, а за ним промовляв Ігор Данчук. -  Це правда. Хоч трохи хорошого є в кожній людині. Це хороше — і є доброта. І чим добріша людина, тим вона краща. Уся доброта сіється в дитинстві. Це ласка матері, це батькові руки, це друзі, це казки, це книжки… Але доброта це ще й любов. І не лише до батьків, братів та зятів, а й любов до тварин. Бажано до свійських, бажано до своїх".

Ігор Данчук розповідав про Сенцового Тузика і Діка, а я згадувала свого Сніжка, на якого навмисне наїхала на моїх очах вантажівка. Та й мене (яка кинулася за своїм песиком) би збила, якби сусідський хлопчисько-підліток не висмикнув мене буквально-з-під коліс. А ще говорив про багато іншого - про мрії, про радості, про втрати, про вміння співпереживати.

Як розповів мені після прем'єри режисер Вадим Сікорський, цей матеріал, який йому ще до ковіду запропонувала нині в.о. директора-художнього керівника Першого театру Ірина Артим'як, дав можливість - уже сьогодні - поговорити про нас, як ми живемо.  А часто - це не так, як можна чи не так, як нам дано було жити. 

"Цей текст, - каже Вадим Сікорський, -  а головне - внутрішній його настрій повертає до себе, до якихось наче й звичайних, на перший погляд, речей, але які ліпили нас такими, якими є сьогодні. І в цьому сенсі Ігор Данчук - актор, який вміє про це говорити. Він все розуміє,має блискучу техніку,, дуже добре чує. Він не математик, а органік, нутряк, якому близьке відчуття болю. З іншим актором при цьому тексті була би цілком інша вистава. І я перевіряв на собі - відчуття світла, людяності, добра та стильності в мене не змінилися. А отже нам вдалося".

"Ще років зо п'ять тому я не знала насправді, як пише Олег Сенцов, - розповіла мені Ірина Артим'як. - Я ніколи нічого з його доробку раніше не читала. А потім раптом мені в неті трапилося читання оповідання Сенцова "Пес" польськими авторами. І один із них був Данієль Ольбрихський. І те його читання мене просто зачарувало. Відразу згадала власне дитинство, те, що могла робити тоді не так. Приміром, що теж не була уважна до того пса, який сидів у буді і чекав на мене. Думаю, що в кожної людини таке є. І справа навіть не собаці. Це - символічно. І я відразу подумала, а чому б із цього матеріалу не зробити виставу? Вадим Сікорський як режисер та Ігор Данчук як актор видалися мені саме тими людьми, які б упоралися із цим матеріалом якнайкраще. Однак почався ковід, а тоді війна. І тільки зараз мрія про це дійство реалізувалась. Я у своєму житті бачила дуже мало моновистав. Ця моновистава у репертуарі нашого театру - перша. І я дуже з того тішуся. Бо окрім всього іншого цей матеріал стимулює не лише згадати дитинство. а й ставати добрішими та краще розуміти, що в житті важливо насамперед". 

• У Першому театрі у Львові поставили виставу за оповіданнями Олега Сенцова