"Цікаво було б поєднати в композиції батька з сином", – Маркіян Мальський про пам’ятник Моцарту

Журналістка "Еспресо.Захід" в Актуальному інтерв’ю поспілкувалася на цю тему з почесним консулом Австрії у Львові Маркіяном Мальським.
 

Львівська влада в захопленні від пам’ятника Францу Ксаверу Моцарту.  Кажуть, що це нова позитивна хвиля для розвитку україно-австрійських відносин, та й загалом культурне розширення міста. Як вам пам’ятник, розділяєте це захоплення? Були на відкритті?

Я не був на відкритті пам'ятника, але зауважив, що подія пройшла достатньо швидко. Уже пізніше переглядав відео, бачив, що небагато людей відвідали відкриття. Думаю, ніхто не вправі оцінювати мистецтво через призму "красиво" чи "не красиво", адже тоді ми занадто диференціюємо більш радикальним позиціями. Мистецтво і творчість – речі, де немає товаришів на смак і колір. Бачимо з одного боку несприйняття людьми того, що пам'ятник так виглядає , а з іншого – мені дуже імпонує, що показуємо себе як європейці: багато дискутуємо про скульптуру, обговорюємо, що робити з пам'ятником, а не просто сприймаємо як факт, що він там завжди стоятиме.  Як відомо, вже зареєстровані петиції щодо можливості його демонтажу. Мені здається, сам факт такої кількості дискусій, що точаться навколо пам'ятника, – великий індикатор того, що людям не байдуже. Ми бачимо розвиток, відбуваються різні фестивалі. Насправді є чимало спільного між Україною та Австрією. Щодо пам’ятника особистої оцінки я не даватиму, тому що це не буде коректно. По-перше, мистецтво змінюється в часі, по-друге, немає людини, яка може сказати, мовляв, я розбираюся в мистецтві. Мистецтво – завжди дискусійна тема. Приємно те, що ми реагуємо як європейці, і насправді мені видається, що більше дискусії мало бути до встановлення. Я особисто оцінюю позитивно факт встановлення пам'ятника. Втім скажу, що Європа більше знає все-таки батька Моцарта.

Оксана Линів та інші промовтери фестивалю переконують, що фігура Моцарта об’єднує нас з Австрією та проштовхує в культурну Європу. Наскільки це відповідає дійсності?

Є глибока відмінність сприйняття історії нами і австрійцями. Щоразу, коли приїжджає хтось з Австрії, ми починаємо розповідати, показувати, де в нас представлений Франц Йосиф. Австрійці дуже дивуються, чому ми так багато говоримо про нього. Ми ж кажемо, що це момент історії, коли Львів розвивався. Під час спільної історії були роки, коли Львів був на другому місці за рівнем фінансування у цілій імперії. На що австрійці зауважують, мовляв, так,  це частина історії, але ми не можемо сказати, що це була найбільш демократична її частина. Це була епоха монархії, коли ще не до кінця враховувалися інтереси та свободи людини. Європейці більше живуть сьогоденням.  Мені видається, нам не потрібно зациклюватися на історії, яка вона була, на історії монархічної доби Австро-Угорської імперії, а більше відштовхуватися від того, що ми маємо сьогодні. Також, якщо ми поспілкуємось про те, що робить консульство сьогодні, наведу ті приклади сучасної співпраці, які ми нині активно впроваджуємо. До прикладу, найближчими днями планується виставка про роль сучасної жінки в Австрії. Як на мене, такі речі мають теж право на існування, і можливо, саме вони більше відчинять двері в Європу, ніж пам'ять про те, що син Моцарта мешкав у Львові 30 років. Австрія може пишатися багатьма композиторами, митцями, напевно, син Моцарта займає там важливу роль, але ж не настільки,  як ми зі своєї дзвіниці бачимо цей процес.

Доцільно, що у Львові сину Моцарта надають такого значення? У Європі як оцінюють його внесок в культурну спадщину чи музичну спадщину?

Загалом спостерігаю глобальні процеси, які свідчать про відхід від консерватизму й намагання бути більш креативними. Якщо у нас стоїть пам'ятник Мазоху, то, думаю, пам'ятник Моцарту заслуговує цього більше. Насправді світ рухається в дуже креативному напрямку, де кожен намагається чимось виділитися. Я не стежив, до речі, як європейська преса відреагувала на ці львівські дискусії щодо пам'ятника. Це дуже цікаво, варто поцікавитися, тому що це теж, можливо, певним чином задекларує Львів більш європейським, може, справді про нас більше почують.

А можливо, й навпаки…

Усе може бути. Думаю, що людина такого ґатунку напевно заслуговує на відзначення. А ось у якій формі – вирішувати львів'янам. Насправді цей епізод показав декілька речей: по-перше, львів'яни зацікавлення у своєму місті, вони повинні самостійно формувати, що й кому тут встановлювати. Друге: можливо, варто звертати більше уваги на ті постаті, які тут мешкали, працювали, залишили свій слід. Дуже цікавим буде фінал цієї історії: щось зміниться чи залишиться у такому форматі? Я прихильник такого типу демократії, як у Швейцарії. Там люди банально виходять на вулиці, голосують руками за ті чи інші питання. Думаю, у Львові ми можемо показувати приклад всій Україні. Таким чином львів'яни могли брати більш активну участь і, мені здається, ми до цього вже дозріли.

А що скажете про скульптора, який не є австрійцем? Як його твори сприймають у мистецьких колах? 

Наскільки мені відомо, скульптор є німцем, але він, якщо не помиляюся, навчався в Австрії і має стосунок до Австрії. Мені не відомі його інші праці, не чув також реакції європейської спільноти. Справді, Австрія визнає, що син Моцарта тут мешкав, що це частина культурного надбання, але водночас він не є найвизначнішим композитором. Цікаво було б поєднати батька Моцарта з сином і зробити таку композицію. Тоді була б з одного боку більш консервативна позиція, а з іншого – зрозуміліша Європі й загалом світу, що ми відзначили обох, а не лише сина. Наскільки мені відомо, Моцарт молодший мав проблеми, що його оцінювали виключно через призму батька, мовляв, майже так гарно, як батько. Розумію, для митця це могло бути психологічною проблемою. Можливо, потрібно було ще трохи пофантазувати, щоб досягнути більшого результату. Загалом позитивно оцінюю сам факт, що встановлено такий пам'ятник, але мені видається, певні моменти на майбутнє варто враховувати.

Чи не думаєте ви, що ми таким чином почали ототожнювати себе з певними "третьосортними" зірками культурної Європи?

Думаю, велику частину свого життя Моцарт-молодший прожив у Львові, тому відзначили саме його. Не можу сказати чи він "третьосортна зірка", але скажу, що в Австрії більшу перевагу надають батьку. Звичайно, є більш відомі композитори, але це теж саме, як порівнювати картини: хтось у картину закохається, готовий усе віддати, аби вона була в нього, а хтось інший скаже: це якийсь чорний квадрат. Знову-таки, повертаємося до того, що це частина історії Львова. Мені подобається, що, ми, львів’яни  багато в чому відтворили те, що відбувалося в місті. Думаю, ці процеси далі триватимуть, починаючи з гасової лампи, Мазоха й закінчуючи всім іншим, що у нас було. Мені це до вподоби, тому що таким чином Львів самореалізуються, він вирізняється посеред інших міст. Це ті родзинки, які ми маємо та якими пишаємося. Звісно, дуже скоро будемо усвідомлювати, що Львів – це перш за все туризм. Я переконаний, що ця індустрія далі поширюватиметься й однозначно вийде на перші щаблі, хочемо ми цього чи ні. Втім, щоб постійно отримувати туристів з різних куточків світу, ми зобов'язані робити місто максимально яскравим та загадковим. Можливо, це є частина його розвитку.

Насправді була б цікавою реакція австрійців на цей пам'ятник. Маю на увазі австрійців-туристів, які приїдуть до Львова й побачить його. До слова, які в нас ще є знакові для України австрійські постаті, яких неоднозначно сприймають в Австрії?

Ну, перш за все, це напевно таки Франц Йосиф. Є дуже багато дискусій у Європі, чи монархізм – добрий стиль управління державою. Так збіглося, що в усі часи історії Львова епоха Австрії була найкраща. Ми не бачили такого партнерського ставлення, як австрійців до Західної України, на відміну від того, що було під час правління Польщею чи Радянським Союзом. Тому розумію, чому в нас такі теплі відносини. Я прихильник теплих емоцій, адже ми часто ставимо в приклад Львів, а інші міста дивуються, мовляв, чому ж ми не можемо реалізуватися, як Львів? Секрет у тому, що чимало років тут була Австро-Угорська імперія, яка дуже шанувала ці землі, поважала, вкладала кошти в інфраструктуру, і ми користуємося надбанням цієї епохи. Знову ж таки, хочу наголосити, ми повинні більше дивитися в майбутнє.

Ви вже багато років є почесним послом Австрії у Львові. Що передовсім ставите собі за мету?

Основне – людські стосунки. Ні бізнес, ні культура, ні освіта не відбуваються у вакуумі. Ми завжди бачимо побудову якихось міжкультурних міжособистісних зв'язків виключно на основі контактів між людьми. Тому для мене важливо, щоб якомога більше австрійців приїхали до Львова. Це моя особиста ціль. Австрієць, який хоча б раз побував у Львові, назавжди запам'ятає це місто. Єдине, чого мені бракує, це рівня безпеки. Хочеться, щоб це було максимально безпечне місто, адже є випадки, коли іноземців грабують чи обманюють. Ми повинні це викорінити, і тоді будемо якісно іншим містом на карті Європи. Мені вдалося долучитися до візиту до Львова понад п’ять сотень австрійців, які приїхали відвідати Львівську оперу 2018 року. Президент Австрії з делегацією, де було близько 70 австрійців, приїхали до Львова. Це був фантастичний час. Мало хто знає, що це був лише шостий візит президента іноземної держави до Львова. Думаю, Львів ще має попрацювати над тим, аби президенти відвідували місто. Завжди, коли дізнаюся, що хтось з австрійців приїжджає до Львова, пропоную зустрітися. Працюю з кожною людиною по максимуму: проводжу екскурсію Львовом, спілкуюся і показую ключові місця, аби збудувати такі особисті відносини. Вірю в особисті стосунки між людьми, які даватимуть свої результати й об'єднають наші країни. 

У вас фактично відбувається неофіційне спілкування з представниками Австрії. А що вони кажуть не за офіційним столом і не під час підписання меморандумів? Які їхні враження від міста?

Враження позитивні. Звісно, багато говорять, що місто потребує реновації та постійної підтримки. На жаль, ми не маємо достатньо коштів, щоб зробити Львів максимально гарним. Позитивно, що бюджет міста зростає, бачимо, що багато доріг ремонтують, мені видається, чимало процесів у місті налагоджено. Мені подобається активність львів'ян, які в рамках чи то громадських бюджетів, чи обговорень насправді хочуть чогось досягнути. Бачимо, скільки людей переживають за долю парків. Не знаю іншого міста в Україні, де люди настільки активні, адже багато подорожую Україною і маю з чим порівняти.  Я навіть в один момент усвідомив: якби не Львів, не знаю, чи хотів би десь мешкати в Україні. На жаль, українські міста сильно русифіковані, вони радянського типу, не викликають радості в душі, а у Львові дійсно видно, наскільки місто може бути гарним. Тому в австрійців немає якихось зауважень, вони бачать, що це чудове місто. І є люди, які приїжджають сюди повторно.

Який найбільший здобуток на своїй посаді можете виокремити?

Напевно, візит президента. Пам'ятаю, Київ тоді неоднозначно на це відреагував. Я прихильник того, щоб ми децентралізувалися не лише в рамках реформи об'єднаних територіальних громад, а й у рамках нашого мислення. Щоб ми мали делегації в інших містах, мені видається, що час на це прийшов. Львову є що показати, в нас дуже красиве місто, багате всім, маємо найкращу ситуацію в Україні. Вважаю, що Львів має душу, якої вже, на жаль, немає в Києві. Це занадто великий мегаполіс, де люди зациклені на внутрішніх процесах, не можуть підняти голову й подивитися якимось поглядом з гелікоптера на своє власне місто. 

Крім того, щорічно ми підтримуємо благодійну акцію, коли приходять подарунки з Австрії українським дітям. Також намагаємося скеровувати благодійну медичну допомогу до львівських лікарень. Були випадки, коли австрійський бізнес стикався з проблемами в Україні. Мені як адвокатові легше було допомагати, адже розумів, як впливати на ті чи інші процеси. У нас одне з найактивніших консульств. Минулий рік був Роком культури України в Австрії та Австрії в Україні, і в рамках цього року провели понад 160 заходів. За останні три-чотири роки вдалося дуже багато всього реалізувати.

На завершення, що плануєте в майбутньому робити в рамках міждержавних відносинах України і Австрії?

Мені здається, нині така епоха, коли малі вчинки приносять великі результати. На сьогодні чимало посольств, включаючи посольство Австрії в Україні, йдуть цим шляхом. До прикладу, вже цього місяця до Львова з візитом прибудуть представники 13 австрійських компаній у сфері зеленої енергетики та зелених екотехнологій. Відбудеться конференція, яку організовує торговий відділ Посольства Австрії. У сфері культури з 6 вересня діятиме виставка щодо жінок сучасності Австрії, які внесли свою лепту в розвиток нашого світу. Відбуватиметься  вона в Центрі Шептицького. Цікаво вивчити власне цю сферу: як відомі австрійські жінки досягли успіху в тій чи іншій сфері і яким чином їм вдалося в подальшому змінюватися. На жаль, СOVID- 19 вніс свої зміни в культурні стосунки, але багато попереду. Дуже часто люди забувають, що Австрія – потужний економічний партнер, ставляться до цієї країни більше з романтизмом. Втім, якщо глянути економічні показники, Австрія є сильним партнером України, який може принести чимало корисного для нашої країни. У нас є багато прикладів співпраці, особливо у сферах страхування, виробництва. Австрійські компанії потужно представлені в Україні й показують справді гарні результати. Тож одним з моїх напрямів є безпосереднє залучення нових австрійських інвестицій в Україну і загалом розвиток австрійських компаній, адже це великий блок роботи, де ми бачимо гарні успіхи впродовж останніх років.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.