"Це вже їм був не Крим. Для росіян це було пекло", – автори фільму про кіборга Ігоря Зінича і захисників Донецького аеропорту

Про те, як народжувався задум, як відбувалися зйомки, а також про побратимів Ігоря Зінича говорили в ефірі програми "Вечір з Миколою Княжицьким" на Еспресо.tv журналістка, авторка сценарію Ксенія Клим та автор ідеї, директор Львівського Будинку воїна, кіборг Олег Височанський.

 

Найперше хочу подякувати вам за кіно, тому що очікував різного, але це дуже хороша і глибока робота, а найголовніше зроблена з любов’ю. Я бачив, що ваш син повернувся з фронту нещодавно.

К.К. Так, я ще на цих емоціях, буквально два дні тому. Я зустрічала свого сина з війни, з тієї самої 80-ї аеромобільної бригади, в якій служив Ігор Зінич.

У цій бригаді в основному були галичани, львів’яни, а Ігор з Центральної України. Як він туди потрапив?

О.В. Коли мобілізовували, то бракувало медиків. Наш батальйон був повністю мобілізований, і бракувало 17 офіцерів, майже половину складу. І чомусь так сталось, що у Галичині не знайшлось фельдшера-медика і його прислали з Рокитного, декілька хлопців були звідти. Це була укомплектація за військово-обліковою спеціальністю. Бракувало фельдшера, треба було закрити цю посаду і прислали Ігоря Зінича.

Знаєте, я коли дивився вашу роботу, загадав фільм "Кіборги". Той герой, Ігор був його прототипом, чи ні?

К.К. Так, насправді Ігор був прототипом цього героя, який є у "Кіборгах". Про це говорила мама, рідні Ігоря, що приїжджав режисер цього фільму Ахтем. Було спілкування, він хотів вивчити постать Ігоря.

Знаю, Ворожбит писала сценарій, його теж там називали "Псих". І точно такий самий позивний був й в Ігоря. Чому "Псих"?

О.В. Тому що, крім того, що він був лікарем, Ігор був дуже добрим психологом. Хочу сказати, що у фільмі "Кіборги", крім позивного, там дуже мало спільних паралелей. По-перше, це зовсім інший час, це була осінь. Осінь не порівняти зі зимою 2014-2015 року. Це просто був постійний бій та обстріли, постійні поранені. Ці ситуації не для паралелей. Але позивний також ввійшов в історію. Це теж добре.

У фільмі йдеться про фельдшера, якого посадили в кабінеті психіатра і психолога, бо його просто не було, де посадити.

К.К. Так, це є у фільмі. Його колега по роботі казала, щоб багато не пояснювати у фільмі, хто він, хто телефонує у поліцію, бо він працював в кабінеті психолога, він казав "Це "Псих". Тобто це позивне прийшло з цивільного життя.

Це дуже цікаво, бо в мене є декілька знайомих, які стали прототипами для цього фільму, один з них депутат Андрій Шараськин, "Богема", який став одним з прототипів героїв цього фільму. А чому ви вирішили знімати документалку про Зінича, чия це була ідея?

О.В. Ідея була моя. Я вже другий рік директор "Будинку воїна". І ми до кожної річниці, спершу до 5-ї, тепер до 6-ї, закінчення боїв за аеропорт, готуємо зустріч з побратимами. Щоразу ми наповнювали цей захід фільмами. Мені прийшла ідея, що саме цей захід присвятити Ігорю Зіничу. Тим паче, що ми вже 5-й рік пробуємо назвати вулицю іменем героя Ігоря Зінича у Львові. І ніби всі йдуть на зустріч, але ще нічого не зрушилось. Бо навіть з тим фільмом, що ми їздимо, то я питаю, чи ви чули героя Ігоря Зінича? То рідко хто, один зі ста може відповісти, що щось чули. Тобто наші люди ще не знають своїх героїв, це треба показувати. Найкращий метод показати і висвітлити - це фільм. Тому що фільм найшвидше сприймається, це не в інтернеті шукати, це не книжку читати, а фільм ти сів і побачив. Тим паче у фільмі сконцентровані найважливіші речі, які хочеться показати і зрозуміти, що в нас такі герої.

К.К. Насправді все розпочалось з "Історія героя". Це проєкт "Першого Західного", який ми вже робимо два роки разом з Василем Яворським. Цих історій є більше 80-ти, одна з них про Ігоря. Ми випадково зустрілись з Олегом і вирішили зробити фільм. Фільм робився дуже швидко, за 4 місяці нам вдалось зібрати достатньо інформації. Це стовідсоткова документалістика. Там немає жодних постановних кадрів. Ми довго сперечались з Василем, чи робити це, чи ні, й дійшли висновку залишити все просто голим, голим як нерв, і тоді воно, напевно, зачепить.

Як це все взагалі там відбувалось, я хочу повернутись до теми аеропорту. Я так розумію, що там були й добровольці, і частина ЗСУ…

О.В. В останній місяць оборони, в останні три тижні, добровольців не було. Хотіли йти наші хлопці з "Правого сектору", але від нашого командування була дана чітка команда, що йдуть тільки ЗСУ. У саме пекло, в тих три тижні, бо бої почались саме на Різдво, там були тільки ЗСУ, - що на диспетчерській вежі, що в новому терміналі. Старий вже був втрачений, це вже була руїна.

М.К. А треба було його обороняти?

О.В. Ви знаєте, треба було. Треба було обороняти кожен клаптик нашої землі. Повірте мені, росіяни, сепаратисти, якого там зброду з цілої Росії там не було, вони всі дуже дорого заплатили за той клаптик землі. Ми також заплатили, але вони заплатили на порядки вище. І як вони будуть платити за кожен клаптик землі таку ціну, то тільки це їх може зупинити - непомірні втрати, які вони несли. Це вже їм був не Крим. Це для них також було пекло. І от ми будемо знімати наступний фільм, проєкт про Володю Бузенка. Це буде фільм, як ми їх там вбивали, це буде вже наш бойовик. Це був фільм такий шляхетний, як людина пожертвувала своїм здоров’ям, бо він мав чотири ротації. Щоб вони розуміли: люди 10 днів в морозі, в обстрілах, вони просто фізично, морально не витримують. На 4-тій ротації він лишився сам. Той медик, який приїхав, був неготовий. Він попав в саме пекло, й Ігор сказав: "Він не дасть ради, я лишаюсь з ним". Це є вчинок не те, що достойний Героя України, а на таких вчинках має формуватись Українська нація. Наша молодь має виростати і брати з нього приклад.

Ксеніє, я читав, що Ігор був протестантом. І це була причина, чому він був медиком, тому що він не брав зброї до рук. Хоча насправді брав, бо обороняти себе потрібно, але пішов в медицину, тому що був протестантом. У фільмі це не дуже сильно звучить, а ви це знали, коли готували фільм?

К.К. Так, я це дуже добре знала. І це найбільше спонукало показати, що жоден з нас не народжений для війни, але ми можемо, кожен з нас на своєму місці, долучитись до цієї боротьби. Ігор взяв медичного ранця і пішов у саме пекло, не зважаючи на свої релігійні переконання. І ми сьогодні дуже чітко бачимо, що відбувається на Сході України. Там дуже багато протестантських общин, які шалено допомагають нашому війську, тобто знаходять спосіб, як себе долучити до цієї боротьби.

На Сході взагалі трагедія, тому що там російські війська, терористи, які там є, вони переслідують протестантів і значна частина протестантів займає проукраїнську позицію.

К.К. Ми знаємо жахливі випадки, коли вони крали віруючих протестантів, катували, вбивали їх. Маю ще дуже багато історій, про які хочеться робити фільми.

Ви галичанка, ви знімали в центрі України, на Київщині. Ставлення до війни у родичів, знайомих, друзів Ігоря на Київщині і у Львові однакове, чи воно чимось відрізняється?

К.К. Воно однакове. Бо ми українці - всюди українці. І нема значення, яка частина України. Колись я запитала хлопців на фронті, ви звідки? Вони образились, казали не питайте, ми з України і захищаємо України. Нам у Львові легко бути патріотами. Ми вміємо легко запалитись і запалити інших, але так само ми швидко гаснемо. І, напевно, чим менше тебе стосується ця війна безпосередньо, тим швидше ти хочеш відійти і сказати: "Ну, це вже не моя війна". Зараз з’являється тенденція казати, що зараз не 2014 рік, там не гинуть стільки хлопців, як в 2014-му, і їх не везуть сюди в Агробаг. Але там така ж війна, як була у 2014-му, просто по-іншому.

Щодня ми читаємо про загиблих. Був якийсь період, коли було менше, а зараз фактично щодня чи через день ми читаємо про двохсотих чи трьохсотих.

К.К. Та й син мені розказував, як тільки вони виїхали з позиції, почались гарячі обстріли. Це Луганщина, яка останнім часом була дуже спокійною.

До речі, мама була Ігоря була на прем’єрі, вона бачила до цього цей фільм?

К.К. Вона не бачила до цього фільм. Її емоція після цього фільму - це була найвища оцінка нашої роботи. Заради цього ми, напевно, робили.

Дякую вам.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.