Тільки розвал Російської імперії може бути гарантією спокою. Блог Романа Матиса

Джо Байден продемонстрував світу, що десятиліття в політиці серед гравців вищого ешелону – це той досвід, який не кожному доступний і дозволяє мислити відповідним чином та стратегувати так, як не всім під силу.

11 місяців тому, коли Президент США назвав Володимира Путіна вбивцею, особисто в мене викликало відчуття того, що в силу демонстративного небажання української влади займатися врегулюванням воєнного конфлікту та питаннями деокупації наших територій, в американського Президента з‘явився свій власний план поведінки з Росією, де Україна може виступити виключно об‘єктом, а не суб‘єктом. Відповідні посилання на мій виступ дам в коментарях.

Але багато чого залежало від поведінки інших суб‘єктів. Як поводитиме себе Франція напередодні виборів, дочекатися відходу від політичних процесів фрау Меркель і мати справу з вже значно слабшими її наступниками, наскільки Велика Британія захоче продемонструвати світу, що вона повноцінний політичний гравець на геополітичній карті, не зважаючи на Брекзит і навіть претендуючи на певне лідерство в процесах, та й зрештою поведінки самої Росії. І коли всі ці обставини склалися максимально комфортно, коли Макрон думає лише про свої вибори, німецький канцлер отримавши багаж непосильної політичної ноші забивається в куточок в надії перечекати, а британський прем'єр готовий демонструвати, що ідея з Брекзитом була правильним рішенням, бо вертає Британії статус світового лідера, який ще продемонструє всяким Франціям і Німеччинам "хто тут головний" і коли на фоні цього всього Росія вирішила, що настав найвищий час використати газовий шантаж для дестабілізації ситуації у світовій економіці – тоді настав час для плану Байдена з "нападу" на Росію.

В Росії забрали першість у будь-яких процесах, інформаційна війна проти нашого ворога спричинила до того, що будь-які дії Росії змушують її керівництво виправдовуватися і шукати шляхів підтримати авторитет який під серйозною загрозою.

Погодьтеся, це не сценарій Путіна, який ніколи не грає у відкриту. Його тактика - це неочікуваний напад зі здивованим обличчям і повним запереченням своєї причетності до того, що відбувається. Згадайте, як віджимали Крим та окупували Донбас. В Криму "пройшов референдум" на якому мешканці самі вирішили приєднатися до Росії, а Путін їм тільки допоміг оформити їхню волю. А на Донбасі у нас взагалі "громадянська війна" за версією Кремля.

В кремлівських сценаріях Росія ніколи не була агресором, який нападає, Росія завжди виступала "мудрим стороннім спостерігачем, готовим подати руку допомоги тим, хто про це попросить". Якщо почитати російські пабліки, то можна дізнатися, що населення Росії здивоване, що їхня країна є агресором і може на когось напасти, тим паче на "братні народи", вони щиро вірять, що це "просто навчання" і заявлять, що нікому не потрібно нападати на Україну. Кремль всіми можливими пропагандистськими силами переконує своїх громадян, що війна потрібна тільки американцям та англосаксонцям і в жодному разі не Росії.

Що це, як не програш в інформаційній війні? В очах всього світу Росія — агресор, дякуючи Джо Байдену, та іншим, хто підхопив і долучився. Нарешті світ почав називати речі своїми іменами. Та настільки голосно, що навіть почули громадяни Російської Федерації і почали виправдовуватись.

Але виправдовуються не лише громадяни, а й керівництво в Кремлі. Просто невимовна приємність щодня спостерігати, як "вождь супердержави з 30 мільйонами домогосподарств без санвузлів" змушений доводити своїм громадянам і всьому світу, що Росія зовсім не така погана, і що це все наклеп. Погодьтеся, така поведінка підважує авторитет вождя в очах свого електорату. Сили машини пропаганди звісно намагаються вдовбати в голову електорату, що лідер сильний, все контролює і весь світ його боїться, тому й оббріхує, але людська природа така, що якщо вже думка в голову заселилась, то вона буде голову свердлити, а голоси всього світу, які звучать зараз як ніколи голосно цьому будуть допомагати. І оці всі переселення посольств, заклики іноземних урядів до своїх громадян утриматися від відвідування України найближчим часом, скасування авіакомпаніями рейсів до та з України 15 і 16 лютого, заяви окремих держав про готовність приймати біженців з України, та колосальна військова допомога тощо, все це для всього світу і російських громадян в тому числі говорить лише одне "Росія — агресор, який прагне війни". І навіть якщо громадяни Росії публічно повторюють мантру, яку їм підсовує в телевізорі Соловйов, в певної частини закрадається думка, що це вже занадто і з цим іміджем точно треба щось робити.

Ось ця ситуація і може привести до того, що в середовищі російських "еліт" може почати динамічно розвиватися думка, про необхідність політичних змін. Бо нікому, навіть найтупішому російському чиновнику-корупціонеру, не хочеться у підсумку залишитися ізольованим в цивілізаційному анклаві і не мати можливості витратити свої "чесно вкрадені" гроші на шматок справжнього пармезану. Цю ідею важливо підживлювати в середовищах, як і ідею поділу країни.

Ніхто вже не повірить Путіну на слово, тим паче такий досвідчений політик, як Джо Байден, а єдиною 100% гарантією того, що Росія припинить створювати проблеми є те, що Росія перестане існувати, як держава в тому форматі, який є на сьогодні. Тому я сподіваюсь, що кінцева мета Президента Байдена – розвал Російської Федерації і союзниками його в цьому виступають не лише жадні і підступні регіональні російські політичні "еліти", готові очолити маленькі, але горді держави, але і такі "нейтральні" на перший погляд, держави, як Японія, і навіть такі опоненти, як Китай.

Будемо на це сподіватися.

Джерело

Про автора. Роман Матис – громадський діяч, правозахисник.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку