Терор на конвеєрі. Блог Ігоря Гулика

Там узагалі не перебирають, чим і як убивати не тільки чужих, але й власних громадян. Схема давно на конвеєрі, ще з 1999 року, коли у вересні дільничні міліціонери знайшли у підвалі на московській вулиці лантухи з "цукром", який відтак здетонував, забравши життя 124 мешканців.

А ще був Буйнакськ, Волгодонськ…

Так Путін йшов до влади, безмежної влади, диктатури. Так він "мобілізував" росіян для війни у Чечні, а згодом – убивав тих, хто розповів правду про гексоген та тих, хто закладав його під багатоповерхівки. І знову ж таки, — застосовуючи терор, цього разу вже вищого левела, як от отруєння Олександра Литвиненка полонієм у лондонському ресторані.

А зараз кремлівська пропаганда волає про "обстріли украми" мирних міст, але мовчить "у ганчірочку", що на місці вибухів у Бєлгороді знайдено фрагменти ракет з російського ж ЗРПК "Панцир". Мобілізація у дії, — примітно, що днем раніше Путін підписав указ про "особливі заходи в економічній сфері", який фактично означає приховану мобілізацію, яка стосуватиметься працівників промислових підприємств.

Звісно, диктатору не з руки оголошувати про відкриту мобілізацію. Це, перш за все, означало б потребу назвати речі своїми іменами: "спецоперацію з денацифікації та демілітаризації України" перейменувати у банальну "війну", яка точиться ось уже дев'ятий рік.

Те, що Путін на власній території грає крапленими картами терору, означає усвідомлення ним загрози фіаско. Тоді, 1999-го, йому важила кар'єра, згодом, - "розв'язання чеченського питання". Ічкерія, у випадку успішного спротиву, могла б стати детонатором дезінтеграційних процесів в імперії, а навіщо Путіну така клаптикова Росія?

Запах воєнної катастрофи, і разом з нею – зникнення Московії з політичної мапи світу, — змушує старого кагебіста вилазити з уральського бункера, зустрічатися з розмаїтими диктаторами дрібнішого штибу. Ручкатися з талібами, туркменбаші, а головно – з Лукашенком.

На теренах фактично анексованої Білорусі, нашпигованої російським військом, ракетами і ефесбешниками, можна очікувати чергової терористичної провокації Москви. Ракетні обстріли України з півночі ще можна було трактувати як "самоволку" окупаційного контингенту, і білоруський диктатор вдавав, що нічого не трапилося. Так, він розповідав, що вся Білорусь тепер стала "Брестською фортецею", погрожував Заходу націленими на його столиці "Полонезами" (хоча, як свідчать джерела, дальність ураження цієї ракети – 200 км).

Але його останні заяви про те, що "ми – єдина країна, яка підтримує росіян у цій війні", що "наша участь у "спецоперації" визначена мною давно" і що білоруси "нікому не дозволять стріляти в спину російській людині", свідчать, що варіанти для лукашенкових традиційних маневрів вичерпалися.

Відверта войовнича риторика "бацьки" з розряду заспокійливих пігулок для самого ерзац-президента Білорусі. Все може піти за геть іншим сценарієм. До прикладу, "гляйвіцьким". Коли десь на волинському кордоні знайдуть трупи білоруських солдатів з явними ознаками того, що скоїли цей "злочин" українці. І у відповідь Росія, не питаючи Мінська, розпочне "операцію помсти" під чужим прапором. Тоді направду Лукашенкові вже не випадатиме виляти хвостом, прищемленим у кремлівських дверях.

Що гірше, — саме з Білорусі, і саме із запланованих у Москві терористичних "спецоперацій", може спалахнути конфлікт з НАТО. Не важливо, у Польщі, яку вже намагалися випробовувати навалою "біженців", чи у Литві, яка зараз ходить по лезу бритви, тобто спроби прориву Сувалкського коридору до Калінінграда. Тоді вже ніхто не питатиме: qui prodest? І відповідь Альянсу, найпевніше, буде по Білорусі як джерелі безпосередньої загрози. Путін сховається за лаштунками, хоча навряд чи у когось виникатимуть сумніви у тому, хто насправді режисерував цей кривавий спектакль.

Історія взялася грати у кості, кидаючи на стіл Східної Європи все нові й нові жмені кубиків. Та якими б не були комбінації, логіка подій йде до того, що замість остаточного "розв'язання українського питання", його ініціатори отримають ліквідацію останніх диктатур на континенті. З усіма наслідками для тих, хто обирав виродків на владні престоли й покірно мирився зі злочинами, які вони собі дозволяли.

Про автора. Ігор Гулик – журналіст, головний редактор сайту "Еспресо.Захід".

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.