Світи Марека Іващишина. Найважливіше, що врятувало Львів від русифікації і рагулізму, – це поява "Дзиґи", – Роман Чайка

До роковин із дня смерті Маркіяна Іващишина "Еспресо.Захід" продовжує серію публікацій зі спогадами від тих, хто його знав і шанував.

Спільно з журналістом, ведучим, музикантом та учасником легендарного гурту "Мертвий Півень" Романом Чайкою говоримо про середовище, яке творив Марек, мистецькі світи та його проєкти.

Я почну зі свого улюбленого питання: як ви з Мареком познайомилися? Під час Революції на граніті?

З Мареком я познайомився вже після Революції на граніті. Він тоді був патлатий мрійник, ну і харизматичний. За ним зграями ходили студенти. Він був популярний серед них, і жінкам подобався. Такий гуцул, знаєш. От тоді ми з ним і  познайомився, бо на Майдані якось ми розминулись, хоч пісня "Ето" (прим. ред. – пісня гурту "Мертвий півень") писалася якраз там, Ярка Якуб'як може підтвердити. Але фактично закінчилася Революція на граніті, і ми всі між собою передружилися, бо це було львівське середовище, воно одразу згуртувалося. Тобто я, тоді Славко Рущишин, Андріан Кліщ. Знаєш, вони всі стають людьми твого середовища. І виявляється, що це все середовище щось хоче зробити.

От тоді Марек вже починає робити оцю точку збору. І найважливіше, що врятувало Львів від русифікації й рагулізму, – це те, що там з'явилося мистецьке об'єднання "Дзиґа". Зараз це просто одна із кльових локацій "Фесту", і локацій у Львові зараз дуже багато. А на той час цей тупик Вірменської – це точка збору, яка рятувала Львів від рагулізації. Тому що туди тягнулися всі.

Але основою тієї точки став Марек

Так! Марек є двигуном, точка – це "Дзиґа". Він збирає команду. Є вузька команда, яка працює на "Дзизі", є ширша команда – це коло, яке співпрацює з "Дзиґою". Там є і художники, звідти й виникає, що Кауфман йшов, але вже не вийшов, став там художником-перфомансистом. І письменники. Якщо йшов Іздрик, то його і "Четвер" там виходив, і все робилося. Усе відбувалось там, але Марек – це був двигун, а все крутилося довкола. Тому вона й називається Дзиґа. Реально вперше, коли те, що ти назвав, відповідає тому, що ти робиш. Там завжди щось крутиться. При цьому крутиться одночасно на дуже різних рівнях, у дуже різних середовищах.

Якщо подивитися навіть на розкидку того, що робив Марек і середовище – це від "Вивиху" і до "Грандів мистецтва", де притягнуті були такі виконавці класичної музики, яким Київ позаздрив, тому довелося відвезти декількох показати.

Тут неймовірні речі робилися і в Марека ніколи не було оцього, знаєш, комплексу неповноцінності, який не оголошується, але його треба доводити кожен раз, що ти не гірше від якихось там столичних чи ще когось. Ні! Там просто йде виготовлення будь-якої ідеї, як то кажуть, від моменту сьорб каву, затягнувся цигаркою, сьорб конячок – ідея є. Наступний раз сьорбнув каву – і це вже починається брейнсторм, і вже все обліплюється додатковими ідеями, і крутиться. Отак то все відбувалося. В яку секунду Марек згенерує якусь ідею, ніхто не знав.  Отой куточок, де висить його фотографія...

Його улюблений столик...

Так, і до того столика, знаєш, таке от, я казочки ці чув про ходаків до Леніна, але таких не бачив, тільки картину, а от ходаків до Марека я бачив зранку до ночі. Ми якраз працювали там, коли він каже: "Є в одної радіостанції дві частоти, на фіга Львову на двох різних частотах слухати одне і те саме? Давайте зробимо на цій частоті радіо". Кажу: "Як так? Частота чужа, Нацрада, ліцензія"...

І тут раптом Марек каже, сідай до нас, а з ним сидять два мужики, директор "Ніко" і П'ятого каналу Адамчук і Юрій Стець, той що потім Мінстець.

От вони двоє і володіли цією частотою. Марек розказав ідею, вони кажуть: "Нема проблем, справді, для чого нам одне й те саме". І так з'являється Радіо Ініціатива. От відстань від того, що "а давайте радіо зробимо", сказане до Міська Барбари і до мене: "давай зробимо нормальне нерагульське радіо". Ми кажемо, а як? Він і розказує про ці дві частоти. І з цього моменту розповіді, як то кажуть, під кавуську – опа, і через пару днів вже зустріч, і ще через пару днів ми вже їдемо на Сихів, де нам на мості дають рубку. Це такий взагалі цікавий варіант виробництва: ми на Сихові, радіорубка, а новини робляться на Дзизі, уявляєш собі?

Читайте також: Світи Марека Іващишина. Треба бути сумасшедшим, щоб суспільству говорити не те, що воно хоче чути, – Олесь Дзиндра

Фото: Андріана Стахів

Це ж клас!

Так, і от факсом передавалося ж все, бо то тепер цифрові технології, а в нас реально ведучий діставав отакий метровий факс, і от із цим факсом доводилося читати новини, бо вони у нас були повноцінні, не туфта, а повноцінні новини. Не гівномузика, яка лунає зараз довкола по Львову й області, а музика. У нас 80 із хвостиком авторських програм було. У нас програму вів письменник Юрко Іздрик, чому? Бо Дзига притягує. У нас вів програму Тарас Чубай, чому? Бо Дзиґа притягує. У нас ночами львівські молоді DJ, тепер вже серйозні, грали сети наживо.

Марек кидає ідею, до неї нагромаджується певне коло людей, це коло людей підтягує наступне коло – оце я називаю точкою збору. Ось такий був Марек! І все одно було, що робити йому: революцію, чи дати по сраці гівнюкам у міськраді, коли він був депутатом, після чого він сказав "не хочу".

До нього депутати деякі приїжджали регулярно, як до лікаря сексопатолога на прийом.

Радитись?

Реально, вони сідали і говорили, вирішували, радилися, тобто щось він їм радив, кидав або ідеї, або рішення. Людина могла б бути елементарно міністром культури. І тоді б ми жили в іншій країні, але в нашій країні таких людей на міністра культури не ставлять.

Пам'ятаю, він каже, що нашу всю команду кличуть, щоб зробити Ніко ФМ і Радіо 5. І Марек каже: то тобі зробити висновок, але ти розумієш, якщо ти йдеш туди з командою, то ви можете змінити правила гри і ви будете міняти правила гри з Києва. Або ви залишаєтесь тут, і так само все добре виходить. Далі вже, яке рішення ухвалиш ти. Він просто сказав це навіть не допаливши цигарку, це була 1 хвилина, а я досі цю розмову пам'ятаю, бо після цього я ставив киянином.

Він просто запропонував вибір...

Він просто сказав, підеш праворуч – буде так, а ліворуч – отак. Але і так, і так буде! Він вмів тримати людей. От за замовчуванням було так, що раз на день ти просто мусив бачити Марека. Тому, що це є така батарея, яка тебе заряджає ідеями, наштовхуємо на свої ідеї. Всі люди, які були в нього зробили ці середовища. От, наприклад, якось він каже, вашим паблік рилейшнз буде Юрко Назарук. А тепер Юрко Назарук – це одна з іпостасей Марекових ідей. Він теж точка збору. І от я слухаю Юрка, як він на одній зустрічі розказував, як бачить візію міста і країни, яку треба зробити. Я сиджу і в певний момент розумію, що о! Марек, ти з нами! Тобто, розумієш, Маркіян зарядив купу людей.

І вони тепер продовжують рухати його ідеї.

Вони ту енергію, співпрацю перебрали на себе. Пам'ятаю, колись Маркіян запропонував перезаписати наш альбом "Шабадабада", сказав, що знайде гроші на це. І ми його записували на "Студії Лева". Ну, записали, треба тепер компакт-диски. А компакт-диск тоді в Україні мала Марічка Бурмака, виданий в Канаді, і більше ще ні у кого на той час не було. А, ще Гадюкіни встигли випустили. Так, починаємо рахувати, і як нарахували... А Маркіян каже: "Я до завтра щось придумаю". З кимось там порадився, з ким – не знаю, бо Марек і виробництво компакт-дисків!

Читайте також: Світи Марека Іващишина. Він був одним з наріжних каменів Львова, – Антін Борковський

Фото: Андріана Стахів

Трохи далекі речі?

Ну! Далекі ж речі, але на другий день він каже, що домовився, в Польщі нам надрукують, але їх треба буде приїхати забрати. Але тільки диски. І от, уяви собі, що я їздив тоді на супершвидкісній і супердорогій машині, яка "Жигулі" називається. І от я на них приїхав у Варшаву, десь там ходив, якісь папери віддавав, гроші готівкою віз по кишенях і ящиками позавантажував диски. А потім вся Дзиґа і люди, які туди просто в гості приходять, сиділи і займалися фігньою: ми купили пластикові коробочки, нам надрукували вкладки, а задня вкладка мала два ромбики, і от ті...

...Маленькі звірятка?

Та, маленькі звірятка, складали компакт-диски. Отакі речі відбувалися – від "запишіть нормально" до появи повноцінного компакт-диска. Але це все народжувалося звідки? Від того, що Марек казав "беріть оте і робіть".

Але, ти знаєш, це звучить отак, наче, раз – і готово, наче у нього все вимальовувалось.

От Марек не та людина, яка мусила от сідати і починати креативити, включати мозок на генерацію якихось речей. Він цього не робив. У ньому не було моменту, коли він сідає і генерує, і моменту, коли він відпочиває. Марек генерував ідеї весь час! Тобто всі його фрази, вся розмова.

Це могло виникнути абсолютно в розмові ні про що! Як було із регбі. Марек ще любив регбі. І от ми говоримо про то, і раптом – гоп! І відроджуємо регбі-лігу у Львові. Бо ж як так? Була команда, і нема.

І робить він кілька дзвінків: вже відроджуємо регбі. Це все виникло у ході випадкової розмови. І так багато із чим.

Читайте також: Світи Марека Іващишина. Про його здатність на самопожертву знало лише найближче коло, – Оксана Форостина

Фото: Ростислав Павлик

Про Маркіяна Іващишина

Маркіян Іващишин народився 6 вересня 1966 року у Львові. За життя він, як один із лідерів Революції на граніті, співзасновник легендарної "Дзиґи" зумів об'єднати довкола себе і мистецькі, і політичні, і культурні осередки. 

Саме він створив у Львові мистецьке об’єднання "Дзиґа", де формувалось культурне життя міста, творче середовище, яке дало вислід на загальноукраїнські процеси. Це була перша приватна мистецька галерея, де свої роботи безкоштовно презентували українські художники, концертували музиканти. У "Дзизі" формувались гурти "Піккардійська терція", "Океан Ельзи", "Плач Єремії", "Мертвий півень", "Dzyga Jazz Quintet", "ShockolaD". 

Маркіян Іващишин також був організатором джазових та мистецьких фестивалів, артпродюсером багатьох проєктів та одним із засновників культурологічного журналу "Четвер".