Світи Марека Іващишина. Оксана Форостина про фундатора Дзиґи

Люди, з якими ми працюємо, особливо коли ми дуже молоді, впливають на нас більше, ніж ми спроможні це усвідомити

Зміст

До п'ятих роковин із дня смерті засновника мистецького об'єднання "Дзиґа", революціонера, громадського та культурного діяча Маркіяна Іващишина "Еспресо.Захід" розпочинає серію публікацій зі спогадами від тих, хто його знав та шанував.

Марека нема вже кілька років, а я й далі багато в чому така, якою 25 років тому мене зробив створений ним маленький світ. Я не пригадую, щоби у цьому маленькому світі хтось серйозно вживав слово "карʼєра".

Марек багатьом допомагав, але про це майже ніхто не знав. Про це і про його здатність на самопожертву знало лише найближче коло. Я інколи уявляю, як він лише затягнувся б і промовчав, якби почув щось про "персональний бренд". Я не була спроможна це все осмислювати тоді, мабуть, просто підсвідомо якісь речі мавпувала. Якщо чесно, багато до чого я доростаю лише тепер, коли його нема. Мені шкода, що я не встигла вирости до нього, і я вдячна, що він мене толерував і приймав безтолковим і наївним цуценям, яким я була, коли ми разом працювали.

Читайте також: Портал Марека: на Личаківському цвинтарі у Львові відкрили пам'ятник Маркіяну Іващишину. Фото

Оксана Форостина

Фото: Інститут стратегії культури

Я також тільки недавно зрозуміла, наскільки Марек не вписувався у традиційну Галичину, наскільки впоперек традиціям була і наша "різдвяна дискотека", на яку приходили після вечері вдома, і різдвяна вечеря для приїжджих і самотніх, яку він робив у "Ляльці" (це було у часи до "різдвяного туризму"). Я не пригадую, щоби він колись демонстрував релігійність, але знаю, що бодай одного разу святкував Новий рік з безхатьками. І все це, як я тепер уже розумію, логічно поєднувалося з його насмішками з поділів на схід і захід. Для нього світ ділився на верх і низ: "Поки ви там внизу ділилися на католиків і православних, ми, гуцули, пʼяні біля Бога валялися".

Такої легкості, мабуть, вже не буде. Тому так хочеться в "там і тоді", де Мареку саме виповнилося 33, і ми за це пʼємо, але не в "Дзизі", а в сусідньому "Арараті" – Марек, Місько Барбара і ми з Юрком Назаруком, як два горобці поруч з дорослими, які жартують про вік Христа і розпʼяття. І ніхто з нас ще не знає, що це і була вона, легкість.

Джерело.

Про авторку. Оксана Форостина – українська журналістка, письменниця, перекладачка і видавчиня.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

2024, п'ятниця

22 листопада