Від козацької слави до львівської шибениці: 447 років тому в місті Лева стратили Івана Підкову

"Еспресо.Захід" розповість більше про історію бунтівного життя Івана Підкови та перипетій його трагічної смерті.

Походження та ранні роки Івана Підкови

Іван Підкова відомий у джерелах під різними іменами, зокрема, як Іван Серпяга, Карапет Серпега, Іван Вода або Іоан Вірменин. Він народився, ймовірно, на Брацлавщині або в Молдавському князівстві. Точно ніхто не знає. Його походження оповите таємницею, і дослідники досі сперечаються про його коріння. 

За однією версією, він був рідним братом молдавського господаря (князя) Івана III Воде Лютого, страченого турками в 1574 році. Інша версія припускає, що Підкова мав вірменське походження, а за третьою – був пов’язаний із родом Баторіїв, угорських магнатів. Легенди також розповідають, що немовлям його викрали татари, але козаки врятували хлопчика, і він виріс серед них.

Прізвисько "Підкова" (рум. Potcoavă – "підкова") Іван отримав завдяки своїй надзвичайній фізичній силі. За переказами, він міг ламати кінські підкови руками або так заганяти коней, що їхні підкови відпадали. Високий на зріст (понад два метри), міцний і харизматичний, Іван Підкова швидко здобув повагу серед козаків.

Козацька діяльність

Єдиний відомий портрет Івана Підкови у польському альбомі XVII століття та козак з головою Підкови в Гданську. Фото: Вікіпедія

Іван Підкова з’явився на Запорізькій Січі в 1556 році, привівши з собою цілий козацький полк. Він брав участь у морських походах під проводом Самійла Кішки, одного з найвизначніших козацьких ватажків. Згодом Підкова самостійно очолював козацькі флотилії, які нападали на татарські й османські поселення. Його загони завдали значних поразок ворогам під Очаковом, Кафою (сучасна Феодосія) та Ґьозловом (Євпаторія), спалюючи передмістя й підриваючи економічну базу Кримського ханства та Османської імперії.

Підкова став символом козацької звитяги та боротьби проти турецької експансії. Його хоробрість і стратегічний талант привернули увагу не лише козаків, а й сусідніх народів, зокрема молдаван, які бачили в ньому визволителя від османського ярма.

Молдавська кампанія

У 1577 році Іван Підкова розпочав найамбітніший етап своєї кар’єри, відгукнувшись на заклик молдавського народу. Молдавани, незадоволені правлінням Петра VI Кульгавого, ставленика Османської імперії, звернулися до Підкови з проханням зайняти престол. Підкова, який був, а може видавав себе за брата страченого господаря Івана III Воде Лютого, мав підстави претендувати на молдавський трон.

За підтримки козацького загону (близько 1200 козаків) на чолі з отаманом Яковом Шахом, Підкова вдерся до Молдавії. 30 листопада 1577 року його військо розгромило загони Петра Кульгавого і звільнило Ясси, тодішню столицю князівства. Підкову проголосили молдавським господарем, але його правління тривало лише два місяці. Туреччина, розлючена діями козаків, зібрала велику коаліцію, до якої увійшли османські війська, кримські татари та трансильванські загони Христофора Баторія, брата польського короля Стефана Баторія. На початку 1578 року Підкова був змушений відступити на Поділля, що перебувало під контролем Речі Посполитої.

Арешт і страта у Львові

Повернення до Речі Посполитої стало фатальним для Підкови. Польський король Стефан Баторій, прагнучи уникнути війни з Османською імперією, вирішив пожертвувати козацьким ватажком. Брацлавський воєвода Януш Збаразький, у якого гостював Яків Шах, хитрістю переконав Підкову поїхати до Варшави для "примирення" з королем. У Варшаві Підкову арештували й ув’язнили, а згодом перевели до равської в’язниці. Попри спротив польської шляхти, яка симпатизувала Підкові, король наполіг на страті, виконуючи вимогу турецького султана Мурада III.

16 червня 1578 року Івана Підкову привели на Ринкову площу у Львові. Страта відбулася в присутності великої кількості народу та османських послів, зокрема чауша (військового гінця) Ахмета. Кажуть, що перед смертю Підкова виголосив промову, у якій заявив, що все життя боровся проти "бусурманів за рідний край і православну віру", а страчують його через підкореність польського короля турецькому султанові. За переказами, він попередив поляків про майбутні нещастя через таку політику.

Підкова мужньо прийняв смерть: випивши склянку вина, передану побратимами, він став на коліна, помолився, перехрестився і дозволив катові виконати вирок – відрубати голову. Його тіло поховали в Успенській церкві у Львові, але черкаські козаки викрали останки й перевезли їх до Канева, де поховали в одному з православних монастирів під Чернечою горою, поряд із могилою Самійла Кішки.

Спадщина та пам’ять

Пам'ятники Підкові у Львові та Черкасах. Фото: Вікіпедія

Страта Івана Підкови викликала обурення серед козаків і українського люду. Яків Шах, прагнучи помститися, узяв в облогу Бухарест і покарав винних у смерті отамана. Підкова залишився в народній пам’яті як герой, що боровся за свободу України та Молдавії. Його образ увічнений у народних думах, зокрема "Люлі немовляті Івоні", та в поемі Тараса Шевченка "Іван Підкова" (1839), де поет оспівав його як символ козацької звитяги.

В Україні в багатьох містах є вулиця імені Івана Підкови, так само цьому козацькому полководцю звели декілька пам’ятників. Зокрема, у Львові у 1982 році на честь Підкови встановлено пам’ятник на однойменній площі. Загалом в Україні його ім’я стало уособленням мужності й боротьби проти іноземного поневолення. 

Як і в багатьох легендарних постатей, образ Івана Підкови в історії неоднозначним. Так, для українців він – герой, символ боротьби з османським гнітом і захисник православної віри. У козацьких переказах та в поезії Шевченка – уособлення мужності й волі. Історики, як Михайло Грушевський чи Дмитро Яворницький, вбачали в ньому одного з перших провісників національно-визвольної боротьби.

Натомість польська історіографія, навпаки, часто трактувала Підкову як бунтівника, що своїми діями порушував стабільність у регіоні й ставив під загрозу мир з Османською імперією. Тому польська влада й принесла його в жертву дипломатії.

У Молдові ж Підкову згадують як визволителя, що тимчасово повернув країні надію на незалежність. А для турків і татар – він був ще одним козацьким ворогом, якого сприймали як "пірата", що нападав на їхні узбережжя й дратував стамбульську владу заворушеннями.

Власне, ця багатогранність і робить легендарного Івана Підкову такою живою і цікавою постаттю навіть сьогодні. А великі прогалини його біографії додають романтичного ореолу, який надихав і досі надихає людей мистецтва. 

Читайте також: Фатальна коробка цукерок "від друзів": 87 років тому по-зрадницьки вбили голову ОУН Євгена Коновальця