"У них немає відчуття безпеки, поки існує Росія і йде постійний наступ", - військовий психолог Ксенія Гришина про ментальні потреби воїнів

Про психологічну підтримку, кохання на відстані та потреби воїнів "Еспресо.Захід" поговорили з психологинею Ксенією Гришиною.

Фото: з особистого архіву Ксенії Гришиної

Чоловікам, які вперше потрапляють на фронт, складно адаптуватися до умов. Як звикнути до нових обставин?

Спершу варто зрозуміти, як саме чоловік потрапив на фронт. Якщо він доброволець і хоче віддатися боротьбі за свободу, то психологічно вже готовий до більшості випробувань і розуміє усю складність ситуації. А у мобілізованих хлопців в голові виникає купа незакритих питань, їх ніби виривають зі звичного життя. Тоді важливо вчасно надати психологічну підтримку, відчуття "землі під ногами", це допоможе уникнути страху в майбутньому. Необхідно пояснити, що буде далі, але цим найчастіше займається командування. Рідним у момент адаптації я завжди раджу бути поруч та багато-багато розмовляти. На превеликий жаль, повномасштабне вторгнення триває й досі, тому всім чоловікам в тилу важливо заздалегідь готуватися до того, що мобілізація може бути посилена. Цікавтеся поточною ситуацією в країні. Це не лише моральне налаштування, а й фізичні навантаження. Жінкам я рекомендую пройти курси тактичної медицини, у скрутну мить це може врятувати життя, і не одне.  

Ми усі різні і кожен потребує особистого простору. Проте умови перебування військових не передбачають усамітнення. Як відновитися після важкого дня?

Військові, що перебувають на «нулі», час від часу мають змогу зробити перезмінку та відпочити на другій лінії. Звичайно, що це все одно стресово, проте найкраще якомога більше приділити часу на спілкування з рідними. Сім’я – ваша опора та найближче коло спілкування. Повірте, саме вони зможуть допомогти у складну хвилину. За можливості знайдіть тихе місце, щоб перезавантажитися. Часто буває, що воїнам важко визнати страх, навіть просто всередині себе. Я рекомендую побути наодинці зі своїми думками і переосмислити все, що відбувалося. Варто усвідомити, що ваші реакції на такі ситуації абсолютно нормальні, це природні емоції на небезпеку.

Якщо ви хочете підтримати військового, але не знаєте як, то прошу, не вдавайтеся до зайвого жалю. Уникайте нагнітання та співчуття, намагайтеся бути поруч та допомагати. Не забувайте про постійні потреби фронту. Зазвичай, військові мають цілий список, адже час від часу щось виходить з ладу чи зовсім пошкоджується. Не падайте духом, долучайте волонтерів та організовуйте збори… Так ви покажете свою залученість і зробите добру справу. 

Не всюди є ось ця злагода, підтримка в колективі бригади, бувають і конфлікти. Як діяти військовим? Вони ж один одного теж рятують, можуть покладатися не лише на себе. Як вирішити сварку, аби негатив не заважав робити спільну справу?

Так, таке трапляється, але потрібно вчитися зберігати спокій. Якщо ви стали свідком такого конфлікту і помічаєте, що дві сторони агресивні, то намагайтеся знизити градус сперечань, наскільки це можливо. Зробіть все, аби звести сварку до гумору. Якщо ситуація критична, то кличте командира та просіть допомоги. Через щоденні переживання за свою ж безпеку, військові можуть не відчувати страху. У них багато адреналіну і загострене почуття справедливості. Кожен такий конфлікт треба проговорювати потім, розбиратися, але уникати бійок. Пам’ятайте, що усе можна вирішити. Ми єдині, поважайте думку одне одного. Взаєморозуміння – ключ до злагоди всіх проблем.

Якщо така ситуація відбулася десь у громадському місці, і ви не можете спокійно вийти з цієї ситуації, не бійтеся звернутися про допомогу. До прикладу, у потязі кличте провідника. Головне, уникайте агресії та не підвищуйте тону. 

Фото: з особистого архіву Ксенії Гришиної

Чоловіки, які перебувають в гарячих точках, можуть не виходити на зв’язок тижнями чи навіть довше. Як родині поводитись в таких ситуаціях? 

Направду, ситуації бувають різні. Військові часто не мають змоги вийти на зв’язок з рідними. Якщо вам стає не по собі, і ви відчуваєте надмірні переживання, тоді варто спробувати подзвонити командиру чи побратимам. Але не розвивайте найгірші сценарії. Шанси є завжди, потрібно лиш зачекати. У першу чергу, заспокойтесь, але не займайтесь самообманом. Спробуйте зрозуміти і підготувати себе морально, що це війна і смертельна небезпека щосекунди, тому може щось статися. На жаль, ми від цього не застраховані. Проговоріть завчасно зі своїми рідними усі можливі моменти і найголовніше - не панікуйте.

Я маю клієнта, який нині перебуває вдома через серйозне поранення і проходить терапію. Під час служби була ситуація, коли він 24 дні не міг подзвонити до родини. Люди вже думали, що він в полоні, проте весь цей час він жив в окопах і через обстріли не міг вибратися. Тому вірити потрібно завжди.

Більшість жінок переживають розлуку зі своїми коханими, які воюють. Як зберегти стосунки на відстані та не втратити жагу одне до одного? 

На жаль, стосунки на відстані під час війни стали нормою та постійним явищем. Бо військових не відпускають на ротацію місяцями. Жінкам теж дуже важко, оскільки вони залишаються сам на сам з власними переживаннями та негараздами. Ми усі - люди і потребуємо коханих поруч. Найголовніша проблема – це відсутність буденного спілкування. Ви засумували за людиною, набрали і поговорили з нею. На фронті ж такої можливості немає, а найгірше для людини - перебувати в постійному очікуванні бажаного. Через це жінка весь час в напрузі й нерозумінні що буде далі. 

Також однією з проблем, з якою звертаються дівчата, стає відчуженість. Це проявляється через стресовий стан чоловіків. Вони намагаються абстрагуватися з метою виживання, щоб зайве не відволікатися на сімейні проблеми та зосередитися на самозбереженні. Тоді прошу жінок зрозуміти, що не треба навантажувати чоловіка хвилею власного обурення, а ставитися до всього з розумінням. Ви маєте усвідомити, що умови там геть не з кращих, і ваш чоловік не може вплинути на появу мережі та швидкість інтернету. Тому не варто через це сваритися. 

Багато розмовляйте одне з одним про почуття та переживання. Говоріть про те, що у вас на серці. Будь-яка поведінка чи реакція абсолютно нормальна, адже немає якоїсь визначеної норми чи правил. Усе, що ви відчуваєте, нормально. Лише справжнім коханням ви зможете зберегти стосунки.

З мої порад - спілкуйтесь про буденне. Пам’ятайте, що саме ви ниточка, яка єднає його з цивільним життям, будьте поруч. Надсилайте фото сімейного гніздечка, з роботи, друзів, родини, показуйте справжнє живе життя. Започаткуйте свою традицію. Наприклад, я раджу пити каву разом онлайн. Так, це не замінить вам спільні сніданки, проте пропоную створити атмосферу, максимально наближену до реальності. Під час вашого ритуалу спілкуйтеся та взаємодійте одне з одним.

Сьогодні емоційно дуже страждають діти, кожна тривога стресова, і це попри звуки самих вибухів. Як пояснити малечі, що таке війна та повернути відчуття захищеності?

Якщо ваша дитина ще зовсім маленька, віком до 4 років, то пояснювати треба дуже обережно, щоб не травмувати. Намагайтеся наблизити це до реальності. Наприклад, згадайте якусь сварку в садочку абощо, але додайте, що це значно масштабніше. Основне спробуйте розказати, що війна - це конфлікт. Проте наголосіть, що це погано та небезпечно. Проговоріть, що поки ви поруч з дитиною, то завжди оберігатимете її. Не розповідайте про жахливі наслідки. Дорослим часом важко це сприйняти, а дітей може сильно вразити. Не кажіть про прильоти, загиблих та руйнування. Надалі він або вона боятимуться всього, і їх буде важко заспокоїти. Намагайтеся максимально створити атмосферу безпеки поряд з вами, скажіть, що все буде добре і немає причин для хвилювання чи переживань.

Заздалегідь підготуйте комфорт в укритті. Завантажте мультики, ігри. Мами дуже радять водні розмальовки. Вам необхідно відволікти дитину, переключити увагу, тому усі ці речі дуже рятують. Додайте до тривожної валізки те, що любить саме ваше маля.

Фото: з особистого архіву Ксенії Гришиної

А як бути з дітьми, що чекають батька з війни? Як пояснити, чому татові треба на фронт? Дитина може ображатися на батька, бо він пішов…

Знову ж таки намагайтеся пояснювати максимально наближено до дитини. Підбирайте такі слова, які вона точно зрозуміє. Наприклад: "Зайчику, на нашу країну напали, а твій тато став зараз на захист країни, він оберігає нас". Поясніть, що батько - герой і боронить державу. Будуйте діалог, запитуйте про плани, як проведе час з батьком і так далі.

Якщо дитина питає: "А чому у школі Марійчин тато вдома, а мій на війні?", тоді намагайтесь переключити увагу. Ні в якому разі не налаштовуйте малечу на ненависть. Відповідати потрібно лише за свою родину, ми не можемо знати всіх обставин, чому умовний Марійчин тато не на війні.

Законом України ще досі не передбачений своєчасний відпочинок для військовослужбовців. З вашого досвіду, що найважче для них?

Військові дуже хочуть, аби тил чітко усвідомлював, що таке війна, які втрати і потреби наразі. Найважче їм без рідних, жахливе очікування спілкування, бажання побачитись хоча б на вихідні. Розумієте, такі зустрічі як ковток свіжого повітря. 

Друге - втрата побратимів. Це дуже їх травмує, особливо, якщо вони були близькими друзями під час служби. Спільні спогади щоденно рвуть серце. Також важко, коли їм терміново потрібна машина, а її немає, і треба думати, де б то взяти. У них немає відчуття безпеки, поки існує Росія і йдуть постійні бої. Їм дуже необхідна наша допомога. Не забувайте про ранкові донати за кавою. Сьогодні ми можемо говорити, мріяти, жити завдяки їхньому героїчному вчинку.

Розмовляла Дар’я Маркова

Читайте також: "Не хочу бути фаталістом, але ймовірно нас чекає катастрофа", – психолог Сергій Тітаренко про реабілітацію військових