Рейган, Горбачов, Папа Римський і українські релігійні дисиденти: як все починалось

Про це інформує Еспресо.Захід

9 вересня 1982 року на заході України виникла "Ініціативна група захисту прав віруючих і Церкви". Йшлося про першу вітчизняну правозахисну організацію на захист свободи совісті та прав віруючих. Створили її люди, які після неканонічного так званого Львівського собору в березні 1946 р. (що розірвав унію з Римом і перевів греко-католиків під юрисдикцію Московського патріархату) уже в підпіллі продовжували свою церковну та євангелізаційну діяльність.

Цю групу, до якої увійшли отці Григорій Будзинський (секретар), о. Ігнатій, о. Діонісій та Стефанія Петраш-Січко, очолив чоловік дивовижної долі закарпатець Йосип Тереля. Як сказано у Вікіпедії "український мученик, сучасний пророк та ясновидець із Західної України, письменник, художник, греко-католицький дисидент, в'язень совісті, політемігрант з СРСР", що від 1988 року жив у Торонто та заповідав поховати себе на батьківщині. Що й трапилося у рік його смерті – у 2009 році. Тоді тіло Йосипа Терелі перевезли в Україну і поховали в Нижньому Болотному на Закарпатті. 

Чоловік, про якого написано кілька книг (одна з яких  – "Труба Гавриїла" американського публіциста Майкла Брауна стала бестселером у США) і про якого знято до двох десятків документальних стрічок. Дисидент, який майже 23 роки з невеликими перервами за антирадянську, релігійну та націоналістичну пропаганду відсидів у радянських тюрмах, таборах та спеціалізованих психіатричних лікарнях, звідки успішно втікав 9 разів.  Діяч, якого на Заході називали "ходячим апостолом" і  який мав аж 36 аудієнцій у Папи Римського, що розпитував його про майбутнє. Особистість, яку приймали у своїх резиденціях королі та президенти великих держав і яку разом з родиною – випустили за кордон не просто так, а на вимогу Рональда Рейгана, який серед своїх умов для зустрічі з Михайлом Горбачовим бачив і звільнення Терелі. 

Але це вже було згодом. А тоді, поставши у 1982 році, група сформувала для себе на ті часи практично неможливі завдання: добитися реабілітації та повернення легального статусу Українській Греко-Католицькій Церкві, відновлення Української Автокефальної Православної Церкви; легалізацію і неперешкоджання діяльності протестантських церков. 

А ще – добитися звільнення та реабілітації в’язнів сумління, повернення законним власникам храмів і майна, привласнених РПЦ, відновлення семінарій у Львові й Ужгороді та можливостей посилати українських студентів-теологів у Рим та інші європейські міста на навчання. Не відкладаючи виконання своїх завдань у шухляду, "Ініціативна група захисту прав віруючих і Церкви" вже у перші тижні свого існування звернулася до уряду УРСР із засудженням Львівського псевдособору 1946 року та вимогою легалізації УГКЦ. Відповідь радянського уряду не забарилась - у грудні 1982 року голову групи Йосипа Терелю арештували і за "дармоїдство" ув’язнили терміном на 1 рік.

Новим керівником групи став Василь Кобрин, який продовжив писати звернення на захист УГКЦ та організував видання "Хроніки Української Католицької Церкви". 12 липня 1983 група звернулася до Міністра внутрішніх справ УРСР про дозвіл на реєстрацію греко-католицьких парафій та перегляд справи Терелі, який після звільнення знову очолив групу.  У листопаді 1984 заарештували та засудили на 3 роки Василя Кобрина. Невдовзі – вже за "антирадянську агітацію та пропаганду" на 7 років таборів знову засудили Йосипа Терелю. Але група проіснувала до перебудови, коли легалізація УГКЦ стала однією з основних вимог громадянського руху в Україні.