Революції на граніті – 35: історія студентського голодування, що змінило Україну, і роль львів'ян у протестах

Про події Революції на граніті згадує "Еспресо.Захід".

Жовтень 1990-го. На Майдані Незалежності (тоді ще площі Жовтневої революції) в Києві – холодний камінь граніту, на якому розгортається неординарна для радянських часів подія. Студенти з різних куточків України зводять намети й оголошують голодування. Цей протест увійде в історію як Революція на граніті – перша масштабна ненасильницька акція громади. Для країни, яка ще жила в  радянській системі, це було революцією. Саме молодь тоді відчула, що зміни вже можливі – і їх потрібно виборювати. 

Як виникла ідея акцію протесту

Ідея провести акцію протесту у формі студентського голодування виникла в середовищі львівського Студентського братства та київської Української студентської спілки. 

1 жовтня 1990 року в Україні планувався загальноукраїнський страйк, який мали ініціювати національно демократичні сили. Тож студенти вирішили у межах цих заходів організувати щось своє. Так пояснював ідею акції львів’янин і "братчик" Маркіян Іващишин. Він наголошував, що протест не був авантюрою, а радше – романтизмом. 

"Ми прагнули політичних змін. Скажімо, тема нового союзного договору була тоді на слуху. Дострокові вибори – теж закономірно. Націоналізація майна КПУ і комсомолу – бо накипіло. Наше бачення політичних змін певним чином було скальковане від прибалтів і поляків, з якими ми підтримували активні контакти", – казав Іващишин.

Коли обговорювали форми протесту та перелік вимог, учасники дискутували. Зокрема, київські студенти наголошували на перевиборах Верховної Ради УРСР, націоналізації майна партії та недопущенні нового союзного договору. Львів’яни ж додали свої два пункти — відставку прем’єра Масола і військову службу лише в межах України.

Співголовами страйку обрали голову київської Української студентської спілки Олеся Донія, голову Студентського братства Львова Маркіяна Іващишина та голову Дніпродзержинської (нині місто перейменоване на Кам’янське, - ред.) УСС Олег Барков.  

Як відбувалася Революція на граніті

Спочатку студенти планували розгорнути наметове містечко під Верховною Радою. Але про це було відомо спецслужбам, вони також готувалися до акції й саме там чекали протестувальників. Тому вже в поїзді зі Львова організатори конспіративно вирішили змінити місце — і замість парламенту протестувальники вийшли на Майдан Незалежності. Саме цей несподіваний маневр дозволив акції стартувати без розгону й дати їй поштовх для розвитку.

Вранці 2 жовтня кілька десятків студентів невеликими групами непомітно вийшли на площу, сіли й оголосили голодування. Поруч, за готелем "Україна", чатували десятки міліцейських машин і автобусів. Організатори навіть припускали, що першу групу можуть одразу заарештувати, тож у неї увійшли тільки психологічно найвитриваліші активісти. Цілий день вони просиділи на спальниках і матрацах із плакатами в руках, а ввечері за лічені хвилини звели перші намети. До кінця доби голодування оголосили вже 108 студентів, серед них 80 були зі Львова. Наступного дня там налічувалося до 49 наметів.

фото: maidanmuseum.org

Гранітна твердість

У наступні дні всі голодувальники реєструвались у таборі, надягали на голову білі пов’язки і згодом по черзі їздили до лікарні для огляду. Студентам щодня вимірювали рівень цукру в крові, проводили необхідні процедури, зокрема промивання кишківника. Така система контролю не залишала жодних шансів на порушення правил голодування – будь-яке вживання їжі чи калорійних напоїв одразу виявили б.

Їх підтримували кияни: приносили теплий одяг, воду, ліки. З київського політехнічного інституту студентам привезли розкладачки. Учасниця протестів Ярина Скуратівська згадувала пенсіонера, який приніс на Майдан усю свою пенсію і всі заощадження.

"У ті часи суцільних дефіцитів важко було собі уявити, як можна було віддати все. Але часи були чорно-білі, такі ж напружені, як і 2013-й", – зазначає вона.

У наметовому містечку панували порядок та дисципліна. Організаційні функції табору перебрали на себе львів’яни. Зокрема, за зв'язок з пресою відповідали Сергій Бащук та Олег Кузан, медслужбу очолювали Тарас Семущак та Олег Тягнибок. Керівником охорони табору був Андріан Кліщ, який ще й відповідав за спілкування з міліцією. 

З учасників також організовувалися спеціальні групи, які рушали до стін київських університетів і закликали студентів страйкувати й виходити на Хрещатик.

Тиск влади та підтримка суспільства

5 жовтня до наметового табору завітав Леонід Кравчук, який на той час був головою Верховної Ради УРСР. З ним вели переговори Доній та Іващишин. Студенти намагалися організувати зустріч за "круглим столом", обговорювали ситуацію  та свої вимоги, але конкретного консенсусу досягти не вдалося.

фото: maidanmuseum.org

Комісія, яка працювала за дорученням Верховної Ради, на засіданні сесії доповіла, що здоров'я студентів гіршає, холод і хвороби можуть призвести до трагедії, на що частина депутатів розсміялась і навіть звинуватила студентів у шантажі, підтримавши це оплесками. Цю сцену транслювали по телебаченню, що спричинило обурення, а відтак, масовий вихід людей із лав КПРС по всій країні. Серед тих, хто підтримав студентський страйк і поклав на стіл свій партійний квиток, був і український письменник Олесь Гончар. 

До голодувальників приєдналася також народна артистка України Ніла Крюкова. Приходила в наметове містечко й Ліна Костенко. А кілька народних депутатів на підтримку студентів також оголосили голодування просто в сесійній залі.

Під час наступного "круглого столу" теж не вдалося нічого досягнути. Ігор Юхновський, член Народного руху України, подякував студентам за мужність і активність та закликав припинити голодування, якщо буде ухвалено рішення про непідписання союзного договору та про відбування військової служби українців лише в межах республіки. 

Результати та значення Революції на граніті

Переломним моментом стало 15 жовтня: у Києві оголосили загальний студентський страйк, студенти захоплювали приміщення вишів, а на Майдані зібралися близько 100 тисяч людей – робітників, студентів та простих громадян. Того ж дня вони прорвали міліцейський кордон біля Верховної Ради й організували нове наметове містечко, вже на площі перед парламентом.

Але справжня перемога сталася лише 17 жовтня, коли після довгих дискусій в парламенті нарешті почали голосувати за пропозиції студентів: "проти" висловилися тільки 38 народних обранців. Відтак Верховна Рада УРСР ухвалила постанову № 402-XII, якою задовольнила ключові вимоги студентів: запланувала багатопартійні вибори та референдум 1991 року, затвердила гарантії проходження військової служби лише за згодою громадян, створення комісії з націоналізації майна КПРС і ВЛКСМ, відстрочка підписання Союзного договору та розгляд питання відставки прем’єра Масола.

Студенти зазначили, що хоч боротьба ще не закінчена, однак обіцянку виконали, і припинили голодування.

Революція на граніті стала першим масовим ненасильницьким студентським протестом в Україні, який показав, що молодь може організовано відстоювати свої права та вимоги. Акція вплинула на прийняття важливих законів, стимулювала політичні реформи, обмежила вплив компартії, а головне стала підготовкою ґрунту для незалежності України.

• Стали доступні онлайн-свідчення з архівів КҐБ та фото студентського протесту, який передував відновленню незалежності України