"Буде армія — буде держава": 137 років тому народився Вітовський, який зробив Львів українським

"Еспресо.Захід" розповість про видатного сотника Українських січових стрільців, полковника УГА Дмитра Вітовського, чия діяльність стала символом боротьби за незалежність України.

Ранні роки та освіта Вітовського 

Дмитро Вітовський народився 8 листопада 1887 року в селі Медуха, що на Прикарпатті, в родині дрібної й небагатої шляхти. З юних років хлопець був сповнений рішучості та прагнув змінити своє життя, стати кимось важливим. Тому військовий шлях виявився для Вітовського саме тим соціальним трампліном, який зробив його важливою постаттю історії України. 

Здобувши початкову освіту, Дмитро продовжив навчання у Станіславській гімназії, де почав вивчати не тільки загальноосвітні предмети, але й українську історію. Захоплення ідеями національного відродження надихнули його на активну діяльність у молодіжних організаціях.

Дмитро Вітовський жив і діяв у період, коли Галичина була частиною Австро-Угорської імперії — потужної багатонаціональної держави, що охоплювала різні етноси і культури, але водночас стикалася з численними внутрішніми протиріччями. Наприкінці XIX — на початку XX століття ця імперія перебувала на піку свого розвитку, однак дедалі гостріше відчувалися національні прагнення підкорених народів, які прагнули вийти з-під впливу монархії Габсбургів і боролися за свою культурну та політичну автономію. У цьому політичному середовищі формувалися ідеї, які живили український визвольний рух і мали вирішальне значення для людей на кшталт Вітовського.

Вітовський був членом Української радикальної партії, організатором "Січей", головою драгоманівської таємної організації, загалом одним із найактивніших провідників студентської молоді. Також він брав участь у боротьбі за створення українського університету, навіть розробив план звільнення з в'язниці Мирослава Січинського, який здійснив замах на намісника Галичини графа Андрія Потоцького. 

Власне, що за свою активну політичну діяльність був засуджений та позбавлений старшинського ступеня австрійської армії, якого отримав 1908 року. В 1910 році був на короткий час ув'язнений за політичну діяльність, та після звільнення встиг закінчити свої студії у Краківському університеті, ще до початку того, як вибухнула Перша світова війна. 

Світова війна та військовий шлях Вітовського 

На початку війни Дмитро Вітовський, як і багато галичан, був мобілізований до австрійської армії. Тим більше, що він мав військове звання. Однак його думки були спрямовані на те, щоб скористатися цим моментом для досягнення політичних цілей, пов’язаних з утвердженням української державності. Тому Вітовський став активним учасником легіону Українських січових стрільців, який дозволила сформувати австрійська влада. Там він швидко здобув репутацію талановитого військового командира.

Сотник Вітовський пройшов усі бої УСС у Карпатах, відзначився у визволенні кількох міст від росіян. За перемогу на Маківці нагороджений медаллю "За хоробрість". 28 червня 1915 року він був призначений комендантом здобутого у боях Галича. За його розпорядженням на ратуші міста було піднято синьо-жовтий прапор. Після поранення в ногу його перевели на Волинь, де він допоміг організувати 11 українських народних шкіл.

Вітовський був одним з тих сучасних командирів, завдяки чиїм здібностям легіон Січових стрільців став однією з найорганізованіших та найбоєздатніших військових частин тодішнього українського визвольного руху. Його діяльність стала важливим кроком у розвитку українського війська, що згодом мало вирішальне значення у часи боротьби за незалежність Західноукраїнської Народної Республіки.

Роль у Листопадовому чині

Однією з найяскравіших сторінок життя Дмитра Вітовського є його участь у Листопадовому чину 1918 року. 

У ніч на 1 листопада 1918 року, завдяки продуманому плануванню та організаційним здібностям Вітовського, українські війська швидше за поляків захопили ключові об'єкти у Львові та проголосили створення Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). Це було одне з найбільших досягнень українського визвольного руху початку ХХ століття, і саме Вітовський керував багатьма операціями з організації української влади у Львові та на Галичині. Тоді синьо-жовтий прапор замайорів над багатьма містами й селами. 

Після проголошення ЗУНР Вітовський займався питанням організації армії новоствореної республіки, прагнучи сформувати потужну військову силу, здатну захистити молоду державу від зовнішніх загроз. Він був призначений державним секретарем військових справ і особисто займався питаннями комплектування армії, забезпечення військовим спорядженням і підготовки бійців. Тобто саме він стоїть за тим, що ми знаємо як Українська галицька армія, яка змогла довгий час протистояти полякам та втримувати територію, де діяв уряд ЗУНР. Вітовський любив повторяти фразу, що поки буде армія, доти й буде держава. 

До речі, Дмитро Вітовський був одним із тих, хто просунув ідею про Акт Злуки, тобто об’єднання ЗУНР та УНР в одну Українську державу, про що було оголошено 22 січня 1919 року. 

Читайте також: Листопадовий чин: як Львів став українським за один ранок, що увійшов в історію

Трагічна смерть у повітрі 

Після поразки українських сил у боротьбі з поляками за незалежність у 1919 році, Вітовський, як і ніші діячі ЗУНР, був змушений емігрувати. Він активно шукав підтримки для української справи серед західних країн. Однак його життя обірвалося несподівано і трагічно. 

Дмитро Вітовський був одним з членів делегації на мирній конференції в Парижі, яка за дорученням Державного секретаріату мала домагатися припинення агресії Польської держави проти ЗУНР. 4 (2) серпня 1919 року під час перельоту із Парижа до Кам’янця-Подільського, на той час осідку уряду УНР, Вітовський загинув у авіакатастрофі над Німеччиною. Його смерть стала важким ударом для українського визвольного руху, адже він був одним із найталановитіших лідерів, здатним вести націю до перемоги.

Причини трагедії й досі викликають суперечки. Тодішні журналістські версії були, що на літак Вітовського напали польські ВПС, однак джерела не підтверджують цією інформації. Найімовірніше, літак розбився через несправність у моторі, тобто стався нещасний випадок.

На момент смерті Вітовському було 31 рік. Донедавна вважалося, що він загинув 4 серпня 1919 року, проте київський історик Павло Гай-Нижник на підставі раніше невідомих документів встановив, що Дмитро Вітовський загинув саме 2 серпня 1919 року.

Читайте також: Один із творців ЗУНР: 105 років тому в авіакатастрофі загинув полковник Дмитро Вітовський

Вшанування пам'яті

Постать Дмитра Вітовського залишається в пам’яті українців як символ самовідданої боротьби за свободу і незалежність. Його ім’я увічнене в назвах вулиць, пам’ятниках і меморіальних заходах, що проводяться на його честь. 

Дмитро Вітовський став символом боротьби за українську незалежність. Він вірив у ідею незалежної, сильної України, тому присвятив своє життя боротьбі за свободу та справедливість. Його політична діяльність та активність у боротьбі за державність стали основою для подальших зусиль українських націоналістів, які боролися за українську незалежність протягом всього ХХ століття. Для багатьох життя Вітовського, сповнене боротьби за національні цінності, стало прикладом патріотизму і відданості. А його день народження — це чергове нагадування про важливість національної єдності у боротьбі за незалежність України.